Основні риси цивільного права за Зводом законів Російської імперії.

Цивільне законодавство було систематизоване в Х томі Зводу законів. Значна увага приділялась укріпленню права власності. Майно ділилось на рухоме та нерухоме. Нерухоме майно поділялося на «Благопридбане» та родове. До нерухомого також відносились кріпаки. Право власності – виключно та незалежно від особи по стороннього право володіти, користуватися і розпоряджатися майном вічно тас спадково.

Значне місце було відведено зобов’язальному праву. Договори укладалися за взаємною згодою сторін. Предметом договору могли бути майно або дія осіб. Договори можна було заключати як письмово так і усно. Засоби забезпечення договорів:поручительство; неустойка; залог нерухомого майна; залог рухомого майна.

· Договір міни.Заборонялася міна нерухомого майна, крім окремих випадків

· Договір купівлі-продажуміг здійснюватись як самим власником так і довіреними особами

· Договір запродажіодна сторона зобов’язувалась продати до назначеного терміну нерухоме або рухоме майно, при чому в договорі вказувалась ціна, а також сума неустойки.

· Договір майнового наймунерухоме майно заборонялося здавати в найм на термін більше 12р.

· Договір позикиміг заключатися під відсотки, але не більше 6% річних

Значне місце відводилось регламентуванню товариств. Товариства складалися з осіб, що об’єднувались в єдину організацію і діяли під спільним іменем.

Злочин і покарання за Уложенням про покарання виправні та кримінальні 1845 року.

Уложення про покарання кримінальних та виправних 1845 - законод. акт Росс. імперії. Це був перший в Росії крим. кодекс, затв. імператором.Під злочиномрозумілося будь-яке порушення закону, «через яке посягається недоторканість права влади верховної і встановлених нею влади, або ж на права і безпеку суспільства або приватних осіб». Система злочинів за Уложенням була більш складною:

злочини проти віри, державні злочини, злочини проти порядку управління(особливо сурово(смертною карою) каралися організовані виступи робітників), злочини проти життя, здоров’я, свободи і честі приватних осіб; злочини проти власності приватних осіб (Насильне заволодіння чужим майном здійснене озброєними людьми каралося позбавленням всіх прав власності і відсиланням в Сибір. Винні в крадіжці каралися в залежності від умов здійснення злочину)

Система покарань:

· Кримінальні покарання:позбавлення всіх прав власності в поєднанні з смертною карою або відсиланням на каторгу. До того ж додавали тілесні покарання. Засуджених на каторгу клеймували

· Виправні покарання:відправка в виправні арештантські роти, заключення в фортецю, робітничі будинки, грошові стягнення

Політична поліція в Російській імперії.

На початку 19 століття функції політичної поліції здійснювала Таємна експедиція.

У 1802 році Олександр I створює в Росії нові органи центрального управління - міністерства і серед них - міністерство внутрішніх справ [1], якому доручалися нагляд за благоустроєм та санітарним станом країни, функціонуванням шляхів сполучень, постачанням населення продовольством, організація поштового повідомлення. Крім того МВС керував діяльністю губернаторів, у підпорядкуванні яких і знаходилася вся місцева поліція.

Змінилася і політична поліція: Таємна канцелярія скасовується, а повноваження розслідування політичних злочинів передаються Сенату і судам у кримінальних справах. З 1802 року ці справи концентруються в особливій канцелярії Міністерства внутрішніх справ (з 1811 по 1819 рік - особлива канцелярія Міністерства поліції, яка займалася секретним діловодством, політичним розшуком, наглядом за іноземцями), а потім у Комітеті для розгляду справ за злочинами, що призводить до порушення громадського спокою. До складу останнього увійшли міністри юстиції та внутрішніх справ, а також кілька сенаторів. На початку 20-х років виникає ряд інших секретних служб: таємна поліція при штабі гвардійського корпусу, подібна організація при Управлінні військових поселень. Всі вони працювали самостійно, конкуруючи між собою.

Прагнучи запобігти революції в Росії, особливу увагу Микола I приділяв зміцненню репресивного апарату. Після придушення повстання декабристів з 1826 р. забезпечувати «безпека престолу і спокій в державі» і органом політичного розшуку стає Третє Відділення Власної Його Імператорської Величності Канцелярії. У кожній губернії питаннями охорони державної безпеки відав спеціально призначений штаб-офіцер (старший офіцер) жандармерії. Будь-які проблиски вільнодумства, опозиційності привертали увагу жандармського відомства, прагне тримати під своїм контролем все життя російського суспільства.

Обов'язки жандармів регламентувалися нечітко: Їм пропонувалося спостереження за виконанням законів, переслідування розбійників, розсіювання заборонених зборів, утихомирення бунтів, переслідування таємних товариств, конвоювання арештованих, виробництво обшуків і дізнань, приведення у виконання вироків. Діяльність жандармерії законодавчо не обмежувалася і регламентувалася розпорядженнями керівництва у вигляді усних і письмових інструкцій.