Конституційні засади безпеки життєдіяльності людини

Національна безпека – сукупність зв’язків і відносин, що характеризують стан особи, соціальної групи, суспільства та держави в цілому, коли гарантується їх стійке стабільне існування, здатність до саморозвитку і прогресу, ефективного протистояння внутрішнім та зовнішнім загрозам. Відповідно до ст.17 Конституції України, забезпечення економічної безпеки є найважливішою функцією держави. Складовою економічної безпеки є продовольча безпека, підтримання та гарантування якої покладається згідно з чинним законодавством на органи державної влади.

Головними об’єктами НБ є:

- громадянин та його права і свободи; - суспільство- його духовні та матеріальні цінності;

- держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і економічна незалежність;

Основні принципи забезпечення НБ:

пріоритет прав людини; верховенства права; пріоритет договірних (мирних) засобів у розвязанні конфліктів; адекватність заходів захисту національних інтересівреальним іпотенційним загрозам; демократичний цивільний контроль за військовою сферою; дотримання балансу інтересів особи, суспільства і держави; їх взаємна відповідальність; чітке розмежування повноважень органів державної влади.

Завдання забезпечення НБ: оцінка, вимір і моніторинг загроз; оцінка макроекономічного середовища і вимір економічної безпеки; вимір екологічної безпеки; оцінка соціальної архітектоніки та вимір соціальної напруги

Суб'єкти гарантування національної безпеки охоплює:
а) орган законодавчої влади — Верховна Рада і органи державного управління загальної компетенції — Кабінет Міністрів, місцеві державні адміністрації;
б) органи державного управління спеціальної компетенції — Міністерство внутрішніх справ; Служба безпеки; Міністерство оборони;

в) правоохоронні органи – органи прокуратури; суди загальної юрисдикції; Конституційний Суд; адвокатура;

г) громадські структури – адвокатура; Товариство сприяння обороні України; пункти охорони громадського порядку.

Координаційним органом з питань національної безпеки є Рада національної безпеки і оборони України.

Державне та регіональне управління в контексті трансформаційних та кризових явищ.

Криза — це переломний етап у функціонуванні будь-якої системи, на якому вона піддається впливу ззовні або зсередини, що вимагає від неї якісно нового реагування.

Необхідність запровадження державного антикризового управління суспільством може бути обумовлена наступними чинниками:

- загостренням політичної кризи як у відносинам з іншими країнами так і внутрішньою політичною нестабільністю;

- соціальним зубожінням населення, що може призвести до опортуністичної поведінки населення, паралічу господарського життя, різкого падіння платоспроможного попиту населення, й відповідно до скорочення споживання, до зниження потреб виробництва;

- настанням економічної кризи, наслідком якої є інфляція, безробіття, диспропорції, банкрутство підприємств тощо;

- техногенними кризами, стихійними лихами та іншими форс мажорними обставинами макроекономічного масштабу.

Кожний із зазначених чинників може спричинити необхідність розробки екстрених заходів держави, що й означає запровадження антикризового державного управління.  

До основних форм прояву кризи слід віднести наступне.

1. Кризу моралі.Близько мільярда населення світу голодує. Близько мільярда страждає від ожиріння. Виявляється на планеті вже 1011 мільярдерів. Співвідношення доходів найбагатших і найбідніших верств населення в деяких країнах виглядає наступним чином: у Китаї – 7:1, у країнах ЄС – 5-7:1, в Японії – 4,3:1, в Україні – 30:1. Товаром стає не лише продукція матеріального виробництва, а й духовні цінності.

2. Криза зовнішньоекономічної діяльності.Україна здійснює політику економічного співробітництва з 207 країнами. До 2006р. сальдо зовнішньої торгівлі мало позитивне значення, тобто експорт перевищував імпорт. Нині ситуація дещо інша. Mінусове сальдо торгівлі товарами упродовж останніх років свідчить про активізацію товарообігу явно не на користь нашої держави.

Криза управління.

До особливостей, що відображають характер трансформаційних перетворень, стан української економіки та її місце у світовому господарстві, соціальне становище населення необхідно віднести наступне.

1. В Україні ще не звершенні трансформаційні перетворення, а тому і не відпрацьовані економічні методи регулювання економіки подібно тому, як це ми спостерігаємо у розвинутих країнах з ринковою економікою.

2. Технологічний базис України значно відстає від розвинутих країн.

3. Структура української економіки глибоко деформована.

4. Малопотужність капітало-інвестиційної бази, що постійно гальмує інвестиційний процес та технологічне переозброєння економіки України.

5. Обмежений в країні сукупний попит як результат багаторічного заниження заробітної плати, гальмування малого бізнесу, низької прибутковості багатьох підприємств і цілих галузей.

6. Великий та багаторічний дефіцит державного бюджету України.

7. Низька конкурентоспроможність українських товарів.

8. Нераціональні зовнішньо-економічні зв’язки України, що проявляються в її імпортозалежності, незбалансованому платіжному балансі, незбалансованих валютно-фінансових операціях та великому державному боргу.

9. Наявність масштабного тіньового сектору економіки.