Вплив держави на розвиток охорони здоровя, молодіжної політики та інформаційного простору.

Державне управління в галузі охорони здоров’я» - це ефективна діяльність держави щодо управління складовими системи цієї галузі з метою повного задоволення потреб громадян України у збереженні та зміцненні здоров’я, у отримані всіх необхідних санітарних та медичних умов, шляхом реалізації державної політики. Державна політика швидко виявляє назрілі серйозні проблеми, і однозначно встановлює та врешті решт усуває її причини виникнення, знаходить рішення та позитивні шляхи для подолання таких серйозних проблем. Кабінет Міністрів України та Міністерство охорони здоров’я України, а також в межах своїх певних повноважень органи місцевого самоврядування беруть на себе відповідальність за вирішення важливих питань щодо припинення діяльності будь-якого закладу охорони здоров’я у разі наявних порушень ними законодавства про охорону здоров’я.

Стpуктуpні зaвдaння деpжaвнoї пoлітики у cиcтемі oхopoни здopoв'я включaють :

1. зниження зaхвopювaнocті нacелення, 

2. пoліпшення медикaментoзнoгo тa мaтеpіaльнo-технічнoгo зaбезпечення oхopoни здopoв'я,

3. paціoнaлізaція cиcтеми нaдaння медичнoї дoпoмoги тa poзвитку інcтитуту cімейнoї медицини.

4. підвищення ефективнocті деpжaвнoї пoлітики щoдo фopмувaння здopoвoгo cпocoбу життя.

Молодіжна політика є напрямом діяльності держави, ціль якої – створення необхідних соціально-економічних, політико-правових, організаційних умов та гарантій для соціального становлення і розвитку молоді, реалізації творчого потенціалу молодого покоління в інтересах розвитку суспільства.

До молодіжної державної політики належать:

1) Система ідей, теоретичних положень про місце і роль молоді, молодого покоління в суспільстві,

2) Практична діяльність суб’єктів такої політики,

3) Частина політики держави щодо соціалізації молодих громадян і відтворення трудових ресурсів.

Суб*єктами молодіжної державної політики є держава, її органи виконавчої влади, політичні пратії, громадські організації і об*єднання , профспілки, соц.. інститути. Таким чином, молодіжна державна політика – це:

А) приорітетний і специфічний напрям у діяльності держави, її органів з метою створення певних умов та соціальних гарантій для соціального становлення і розвитку молоді, самореалізації в особистих та суспільних інтересах;

Б) механізм взаємовідносин держави з молоддю стосовно реалізації її інтересів, запитів, потреб.

Важливе значення в сфері управління культурою має інформація. Законом України «Про інформацію» (із змінами та доповненнями) встановлено загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплено право на інформацію, її систему, джерела, визначено статус учасників інформаційних відносин, урегульовано доступ до інформації та забезпечення її охорони й захист особи та суспільства від неправдивої інформації.

Масова інформація – це публічно поширювана друкована й аудіовізуальна інформація. Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) – газети, журнали, бюлетені тощо та разові видання з визначеним тиражем. Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Раціоналізація державного управління.

Державний менеджмент, як нове трактування державного управління поширився в 70-х роках минулого століття разом з розвитком напрямку, що ставили своєю метою вивчення процесів формування і реалізації державної політики.

Звичайно менеджериалізм визначають як сукупність 3 компонентів:

 1) орієнтація на результати і ефективність при здійсненні держслужбовцями державної діяльності;

2) застосування інструментів і технологій сучасного менеджменту;

 3) розгляд держслужбовців як менеджерів;

У рамках концепції менеджеризму в державне управління проникають методи управління з приватного бізнесу. До таких методів слід віднести розгляд діяльності держави як процес надання послуг населенню, освоєння в державному управлінні нових для нього сфер, як регіональний і муніципальний маркетинг (маркетинг землі, маркетинг житла, маркетинг зон господарської забудови, маркетинг інвестицій, туристичний маркетинг), інновативність, командні технології менеджменту, оцінка досягнень, реінжиніринг бізнес-процесів у державних установах (періодичний перегляд функцій і устояних способів розв'язку завдань), «нова звітність». Менеджериальні методи ґрунтуються на децентралізації і делегуванні відповідальності незалежним агентам.

Менеджмент у державній організації здійснюється через основні функції: планування, організацію, координацію, мотивацію і контроль. Поділ управлінської праці нормативно закріплюється в організаційній структурі, а стандартні дії - в управлінських процедурах.

 Менеджмент у міністерстві, в обласній адміністрації, у торговельній фірмі, в університеті, у транснаціональній корпорації має загальні закономірності. Зокрема, у процесі управління в цих організаціях відбувається постановка цілей, визначаються пріоритети, складаються плани й програми дій, закріплюються управлінські процедури, формується і розвивається організаційна структура. У всіх організаціях у рамках управління персоналом будуються ті або інші мотиваційні системи, спрацьовуються процедури прийому на роботу і управління кар'єрою. У будь-якій організації закріплюються відповідні процедури контролю.

Особливості менеджменту в державній службі проявляються насамперед в методах оцінки результатів управлінської діяльності, звітності, процедурах контролю, відповідальності і системі стимулів.

У державному секторі відбуваються ті ж зміни, що і у комерційному секторі. Ключовою тенденцією є прискорення змін. Багато державних установ, орієнтовані на виконання традиційних функцій держави, приватизуються. У практиці менеджменту державних організацій все більше адаптуються методи управління, що виправдали собі в приватному секторі.