Специфіка управління сферами культури, ідеології та формування суспільної свідомості.

Культура є специфічним видом людської діяльності. Ця cпeцифiка пoлягає, у тoму, щo пpи упpавлiннi дуxoвними пpoцecами життя cуcпiльcтва, упpавлiнcький вплив нe є бeзпocepeдньo cпpямoваний на oб'єкт упpавлiння, а на cтвopeння умoв для cамopoзвитку та cамoopганiзацiї дуxoвнoгo життя.

Соціально-культурне будівництво, яке структурно поділяється на галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я й соціального захисту, фізичної культури та спорту, є важливою складовою багатогранної діяльності Української держави.

Характерною особливістю соціально-культурної сфери є те, що вона пов'язана не тільки з матеріальними цінностями, а й значною мірою з духовними потребами громадян. Законодавство у цій сфері покликано забезпечити естетичне й моральне виховання людини, її навчання, охорону здоров'я, задоволення соціально-культурних потреб. Спільність галузей законодавства в сфері соціально-культурного будівництва проявляється в єдності мети, принципів, методів правового регулювання, у єдиній їх службовій ролі в суспільстві.

У структурно-функціональному плані соціально-культурне будівництво можна охарактеризувати як систему, що об'єднує в собі різні напрямки державної діяльності. Це — діяльність щодо збереження й зміцнення здоров'я людей, задоволення їх інтелектуальних, естетичних та інших духовних потреб, їх соціальний захист, формування особи, її навчання й виховання, підготовка й перепідготовка кадрів для народного господарства тощо.

Однією із основ розвитку кожної держави, звичайно, є ідеологія. В свою чергу, ідеологія – це сукупність різноманітних поглядів, таких як: політичні, правові, релігійні, філософські та інші. Дехто ж розглядає ідеологію, як сукупність ідей, гасел та концепцій.

Ідеологія, також, є підґрунтям для формування суспільно-політичних рухів. Таким чином, вона може відображати не тільки інтереси держави в цілому, а й деякої окремої групи людей, яка має свою точку зору на перебіг подій, що відбуваються у суспільному та політичному житті.

ідеологія – це явище суспільного життя. Роль ідеології полягає в тому, що вона змінюється з приходом нової влади, нових лідерів, та людей, які мають неабиякий вплив на різні інститути управління. Ідеологія регулює суспільну поведінку, яка є вигідною на певному проміжку часу. Це можна побачити на прикладах, які представлені вище. Будь-яка ідеологія має властивість недовготривалої дії, тому що інтереси суспільства змінюється, прогресує наука, а разом з цим керуватися одніми і тими ж принципами нерозумно.

Суспільна свідомість – це сукупність поглядів, уявлень, настроїв, почуттів, традицій, ідей, теорій, які відображають суспільне буття в цілому або його окремі сторони в свідомості людей.

Суспільна свідомість досить різноманітна, вона складається з багатьох форм, існує, наприклад, політична форма свідомості, правова свідомість, моральна, естетична, релігійна, філософська, наукова форми свідомості.

Суспільна свідомість досить неоднорідна. Вона має складну структуру. Це пояснюється глибиною проникнення свідомості людей в реальну дійсність. Суспільна свідомість складається з різних духовних явищ залежно від ступеня розуміння, відображення суспільного буття. Свідомість поєднує в собі такі елементи, як почуття, настрої, уявлення, ідеї, різні теорії тощо. В одних із них суспільне буття відбивається стихійно, в інших – свідомо, в одних – чітко, зрозуміло, в інших – завуальовано, невиразно.

Ресурсне, правове та інформаційне забезпечення діяльності органу державної влади.

Комунікаційний процес — це обмін інформацією між двома або більшою кількістю людей. Класифікувати методи, форми і канали державної комунікації можна за різними ознаками. Відомий дослідник політико-комунікативних процесів Р.-Ж. Шварценберг виділяє:1) комунікація через неформальні канали;2) комунікація через організації;3) комунікація через засоби масової інформації. Головним соціально-комунікативним завданням державної влади - організація ефективного та якісного інформування громадськості про діяльність органів влади та налагодження ефективної взаємодії між органами державного управління і громадянами країни. Функції комунікації в системі державного управління:-Забезпечення обміну інформацією між суб'єктами і об'єктами управління; -Удосконалення відносин між суб'єктами комунікації ;-Створення інформаційних каналів;-Регулювання та раціоналізація інформаційних потоків. Інформаційна інтервенція - це комплекс цілеспрямованих, скоординованих у часі заходів, що забезпечують подання каналами розповсюдження та телекомунікацій масової тенденційної інформації у заздалегідь заданому режимі або її інтерпретацію в потрібному ракурсі з метою впливу на суспільну думку і прийняття рішень в іншій державі, а також інформаційні технології й інформаційна техніка та обладнання іноземного виробництва, споживачами якої є мешканці країни-об'єкта інформаційної інтервенції. Стрімке зростання інформаційних технологій призвело до початку перерозподілу в суспільстві реальної влади від традиційних структур до центрів управління інформаційними потоками.Перша складова національних інтересів України в інформаційній сфері спонукає державу забезпечити конституційні права та свободи людини й громадянина вільно шукати, одержувати, передавати, робити й поширювати інформацію будь-яким законним способом, одержувати достовірну інформацію про стан навколишнього середовища, гарантувати свободу масової інформації й заборону цензури. Обмеження на доступ до інформації: не допускати пропаганду й агітацію, що сприяють розпаленню соціальної, расової, національної чи релігійної ненависті і ворожнечі; забезпечити заборону на збирання, зберігання, використання й поширення інформації про приватне життя особи без її згоди та іншої інформації, доступ до якої обмежено законодавством; здійснювати захист особистої та сімейної таємниці, таємниці листування, телефонних переговорів, поштових, телеграфних та інших повідомлень, захист честі і свого доброго імені особи, а також захист комерційної таємниці. Державна політика забезпечення інформаційної безпеки Ук­раїни: забезпеченняконституційних прав людини на доступ до ін­формації/використанні інформації; створення умов для гармонійного розвитку інформаційної структури.