Місцеве самоврядування: суть, основні ознаки, принципи та моделі управління.

На конституційному рівні проголошено, що “В Укр визнається і гарантується місцеве самоврядування” (ст. 7 Конституції Укр) і закріплено поняттям місцевого самоврядування, яке визначається як право “територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конст-ії і законів Укр” (ст 140 Кон-ії Укр). Правові засади місцевого самоврядування також закріплені в нині чинному З-і Укр від 21 травня 1997 р. “Про місце самоврядування в Укр”.

За своєю структурою повноваження місцевого самоврядування включають:

а) власні (самоврядні) повноваження, здійснення яких пов'язане з вирішенням питань місцевого значення, наданням громадських послуг населенню;

б) делеговані повноваження (окремі повноваження органів виконавчої влади надані законом органам місцевого самоврядування), здійснення яких пов'язане з виконанням функцій виконавчої влади на місцях.

Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 5) до елементів системи місцевого самоврядування відносить:

- територіальну громаду;

- сільську, селищну, міську раду;

- сільського, селищного, міського голову;

- виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

- районні в місті ради, які створюються у містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради;

- районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

- органи самоорганізації населення.

Основоположним принципом, викладеним в Європейській Хартії місцевого самоврядування, що була схвалена Комітетом Міністрів країн Ради Європи у 1985 р. і ратифікована Україною 15 липня 1997 р., є автономія.

Правова автономія органу місцевого самоврядування полягає в тому, що він має власні повноваження, визначені законом і, де це можливо, – Конституцією, а також має право на судовий захист для забезпечення своїх повноважень та дотримання конституційних принципів самоврядності (ст. 145 КУ).

Організаційна автономія полягає в тому, що органи місцевого самоврядування не підпорядковані ієрархічно іншим суб’єктам влади і будь-який адміністративний контроль за його діями можливий для забезпечення законності та конституційних принципів місцевого самоврядування.

Фінансова автономія місцевого самоврядування полягає у праві його інституцій володіти та розпоряджатись власними коштами, достатніми для здійснення їх функцій та повноважень; встановлювати місцеві податки і збори відповідно до закону та ін. (ч.1 ст. 143 КУ).

Можна виділити кілька ознак місцевого самоврядування: 1. Місцеве самоврядування займає особливе місце в механізмі управління суспільством і державою, виступаючи специфічною формою публічної влади, яка не є складовою частиною механізму державної влади. 2. Місцеве самоврядування має особливий об’єкт управління – питання місцевого значення – предмети відання, перелік яких закріплюється законодавством. 3. Одним із специфічних суб’єктів місцевого самоврядування є територіальна громада. 4. Самостійність місцевого самоврядування.

Виділяють три системи місцевих органів управління:

І. Англосаксонська муніципальна система. (США,ВБ)

У рамках англосаксонської моделі представницькі органи місцевого самоврядування формально виступають як діючі автономно в межах наданих їм повноважень і пряме підпорядкування нижчих органів вищим відсутнє.

II. Континентальна муніципальна система. В більшості країн світу, (континентальній Європі, франкомовній Африці, Латинській Америці, Близькому Сході) поширилась континентальна (французька модель) місцевого управління. Вона базується на поєднанні державного управління на місцях і місцевого самоуправління. Особливістю даної системи є те, що вона заснована на поєднанні місцевого самоврядування і місцевого управління, і бере за основу різне тлумачення «природних» і «штучних» адміністративно-територіальних одиниць. Змішана муніципальна система. Змішана модель (Німеччина, Австрія, Японія) має схожості як з європейською (континентальної), так і з англосаксонської, володіючи при цьому своїми власними специфічними рисами. Так, наприклад, у Німеччині бургомістри і ландратами мають подвійний

99.Конституційні засади соціального захисту населенняСоціальний захист (ст.46)— є системою економічних, юридичних, організаційних заходів щодо забезпечення соціальних прав людини і громадянина в державі.

Оскільки соціальний захист — це система підтримки державою громадянина у разі настання несприятливих для нього соціальних ризиків, то тим самим держава сприяє реалізації права на життя.

Конституцією закріплено право громадян на соціальний захист, що включає в себе право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.