Інституційно-правові, організаційні, фінансово-економічні та соціально-психологічні важелі регіональної політики держави. 

Здійснення місцевого самоврядування в Укр забезпечується системою гарантій, під якими розуміють економічні, політичні та правові умови і засоби повної і ефективної реалізації територіальними громадами, органами місцевого самоврядування завдань та функцій місцевого самоврядування. Найважливіші правові гарантії місцевого самоврядування отримали закріплення в Конституції Укр та Законі «Про місцеве самоврядування в Укр».

Гарантіями організаційної самостійності місцевого самоврядування є: положення Конституції України про те, що органи місцевого самоврядування не входять до єдиної системи органів державної влади (ст. 5), а служба в органах місцевого самоврядування виступає самостійним видом публічної служби (ст. 38);

-віднесення питань обрання органів місцевого самоврядування, обрання чи призначення посадових осіб місцевого самоврядування до повноважень місцевого самоврядування;

- встановлена З-м «Про місцеве самоврядування в Укр» (ст. 71) заборона органам виконавчої влади та їх посадовим особам втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією та законами України до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень та в інших випадках, передбачених законом; встановлена Законом «Про місцеве самоврядування в Укр» (ст. 21) заборона обмежувати права територіальних громад на місцеве самоврядування за винятком умов воєнного чи надзвичайного стану.

Гарантіями фінансово-економічної самостійності місцевого самоврядування є:

- встановлення Конституцією України (ст. 142) матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування;

- положення Конституції Укр щодо захисту законом права комунальної власності на рівних умовах з правши власності інших суб'єктів (ст. 13);

- закріплення обов'язків держави фінансувати здійснення окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих органам місцевого самоврядування (ст. 143 Конституції Укр) та компенсувати витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади і попередньо не забезпечені відповідними фінансовими ресурсами (ст. 67 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»);

- передбачена Законом «Про місцеве самоврядування в Укр» (ст. 61) заборона втручання державних органів у процес складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів, за винятком випадків, передбачених законом;

- передбачений Законом «Про місцеве самоврядування Україні» (ст. 62) обов'язок держави фінансове підтримувати місцеве самоврядування, брати участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснювати контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком, гарантуватиабрганам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб;

- передбачене Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. ст. 68-70) право органів місцевого самоврядування мати позабюджетні кошти, встановлювати місцеві податки і збори, випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери тощо.

Гарантіями захисту прав місцевого самоврядування є:

- передбачені Конституцією України обов'язковість до виконання на відповідній території актів органів місцевого самоврядування (ст. 144) та судовий порядок захисту права місцевого самоврядування (ст. 145);

- передбачене Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 71) право органів та посадових осіб місцевого самоврядування звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування;

- встановлена Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 72) підзвітність і під-контрольність місцевих державних адміністрацій районним, обласним радам;

Основні напрями соціальної політики держави щодо економічно активного населення.

Регулювання соціальної сфери щодо економічно активного населення здійснюється завдяки державним соціальним стандартам, державним соціальним гарантіям, прожитковому мінімуму та соціальним нормам і нормативам.

Кoнкpетними пoкaзникaми рівня життя населення є: кількіcть aвтoмoбілів, телефoнів, квaдpaтних метpів житлa, лікapняних ліжoк тoщo нa oдну людину (нa тиc. нacелення), якіcть медичнoгo oбcлугoвувaння, pівень шуму (децибел), швидкіcть pуху в гoдини пік тa ін.

З метoю зaбезпечення нopмaльнoгo pівня життя деpжaвa визнaчaє poзміp пpoжиткoвoгo мінімуму. В Укpaїні йoгo визнaнo бaзoвим деpжaвним coціaльним стандартом. Пpoжиткoвий мінімум визнaчaєтьcя нa ocнoві тaк звaнoгo кoшикa cпoживaчa.

Вимoги дo МЗП:

- незнaчний відpив від мінімaльнoгo cпoживчoгo бюджету;

- визнaчення pівня зapoбітнoї плaти зa міжнapoдними cтaндapтaми;

- cвoєчacне кopигувaння відпoвіднo дo екoнoмічних тa coціaльних змін у cуcпільcтві.

Враховуючи глибину кризи всієї соціальної сфери України, нам необхідно змінити модель економічної політики на змішану, в якій би поєднувалися два типи (моделі): політика ефективності та політика перерозподілу.

З урахуванням специфіки процесів, пов'язаних з трансформацією вітчизняної економіки, необхідним також представляється вживання першочергових заходів в таких напрямах:

- скорочення майнової нерівності шляхом проведення гнучкої податкової політики,

- стимулювання розвитку малого і середнього бізнесу,

- упровадження системи раціональних соціальних трансфертів, легалізація тіньової економіки і незареєстрованих доходів.

Метою соціальної підтримки має стати максимально повне охоплення усіх, хто потребує допомоги. Тобто всіх бідних, хто не в змозі самостійно забезпечити собі та своїм утриманцям (насамперед дітям) хоча б такий рівень життя, який відповідає встановленим державним гарантіям. Таким чином, в ідеалі всі нужденні повинні отримувати допомогу. Вона може надаватися в різних формах:

· безпосередня допомога грошима чи товарами повсякденного попиту;

· забезпечення доступу до послуг охорони здоров’я, освіти тощо — для цього на пільгових умовах (чи взагалі безплатно) надаються ліки, шкільні підручники, створюється система фінансування охорони здоров’я, яка враховувала б ризики, що не підлягають страхуванню;

· допомога у працевлаштуванні чи само зайнятості особам працездатного віку;

· централізований перерозподіл коштів на користь найбідніших регіонів країни.