Фактори, що впливають на процес політичної комунікації: комунікація через засоби масової інформації, комунікація через організації, комунікація через неформальні канали.

Політична комунікація є процес передачі політичної інформації, завдяки якому вона циркулює від однієї частини політичної системи до іншої, а також між політичною і соціальною системами. Йде безперервний процес взаємообміну інформацією між індивідуумами та групами на всіх рівнях.

можна вирізнити три способи комунікації.
1. Комунікація через засоби масової інформації. Йдеться про друковані (преса, книги, плакати тощо) або електронні (радіо, телебачення і т. ін.) засоби масової інформації.
2. Комунікація через організації. Політичні партії або групи тиску служать як ланки передачі між правителями і керованими. Тому Лестер Мілбрейт розглядає уряд як комунікаційну мережу, яка скеровує свої дії відповідно до інформації, що їй передається; він підкреслює тут-таки значення лобістів: «Усі урядовці формують рішення на підставі того, що дійшло до їхньої уваги, а не того, що об'єктивно правильне чи реальне. Відтак єдиний спосіб вплинути на рішення — це застосувати вплив на сприйняття тих, хто їх приймає. Тому комунікація є єдиний засіб змінити сприйняття або вплинути-на нього: процес лобізму є цілком комунікативний процес».
3. Комунікація через неформальні контакти. Цей спосіб комунікації через особисті, «обличчям до обличчя» зв'язки важливий у примітивних або традиціоналістських суспільствах. Але він має значення і в розвинених суспільствах, навіть за умов розквіту засобів масової інформації.
Ця обставина доведена в дослідженні Пола Лазарсфельда про пропаганду та ефект засобів масової інформації. Аудиторія не сприймає засоби масової інформації як певний недиференцінований блок. Маси, всередині яких формуються думки, поводять себе як сукупність структур. Вплив засобів масової інформації відбувається за посередництвом певних осіб, які відіграють у цьому процесі роль ініціаторів і передавачів — «лідерів думки» (що спрямовують думку, зацікавлені в ній). Кожен із них впливає на членів «первісної групи» (сім'я, робоча група тощо), до якої він належить.

У поширенні інформації треба бачити дві послідовні хвилі. Перша доходить до «лідерів думки», друга йде від них, розгалужується в їхній аудиторії. «Лідери думки» позначені кількома рисами: вони інформованій, ніж їхнє оточення; вони уважніші до інформації; вони більше читають газет, слухають радіо, дивляться телебачення тощо.
Тому Лазарсфельд, Берельсон і Годе пишуть: «Ідеї поширюються від радіо і преси до лідерів думки і згодом від них до менш активних секторів»3. Поширення інформації відбувається послідовними жмутами. Комунікація включає два послідовних потоки («двоступеневий потік комунікації»). Таким чином, лідери думки є посередниками впливу засобів масової інформації на людей.

Формування базових систем соціалізації, адекватних часу та державі.

Політична соціалізація — процес засвоєння індивідом упродовж життя політичних знань, норм і цінностей суспільства, до якого він належить.
Процес політичної соціалізації має на меті:
— прищеплення новим членам суспільства основних елементів політичної культури і свідомості;
— створення сприятливих умов для накопичення членами суспільства політичного досвіду, що його потребує політична діяльність і творчість усіх бажаючих;
— якісне перетворення відповідних елементів політичної культури — необхідної умови суспільних змін.
Процес політичної соціалізації має історичний характер, що визначається специфікою цивілізаційного розвитку, розміщенням соціальних і політичних сил, особливостями політичної системи, а також своєрідністю сприймання всіх цих чинників кожним індивідом. Рівночасно слід звернути увагу на те, що політична соціалізація, скерована державними органами і партіями, має певну класову, політичну, моральну, естетичну та етичну спрямованість, покликана формувати «політичну людину» з певними громадянськими якостями.
Політична соціалізація виконує інформаційну, ціннісно-орієнтовану, установчо-нормативну, діяльнісну функції:
Інформаційна функція. Процес політичної соціалізації не можливий без інформації, без передавання знань про владу й політику, політичний устрій держави, форми і способи участі в управлінні суспільством, у вирішенні політичних питань; без знань і певного досвіду індивіда про його політичне виправдану поведінку через участь у виборах, референдумах, суспільних акціях, політичних партіях, громадських організаціях та ін.
Ціннісно-орієнтована функція. У процесі її реалізації людина залучається до системи історично сформованих у даному суспільстві політичних відносин, цінностей та орієнтацій, у неї виробляються певний апарат політичного мислення, власна система ціннісних орієнтацій.
Установчо-нормативна функція. Охоплює процес, спрямований на вироблення в особи певних настанов на сприйняття і споживання політичної інформації, певного ставлення до політичних подій і явищ, до дій інших осіб у сфері політики; на вибір свого стилю, поведінки в політичних відносинах.
На процес політичної соціалізації впливають і стихійні чинники — війни, революції, політичні та економічні кризи. Якщо політична система перебуває в стані кризи, відбуваються порушення і серйозні збої в процесі політичної соціалізації. Формуються неправильні уявлення про суспільство, які набувають стійкого характеру
Різні механізми передачі культурних традицій і норм у певних політичних системах дають амогу вирізнити відповідні типи політичної соціалізації.
Гармонійний тип політичної соціалізації. Відображає психологічно нормальну взаємодію людили та інститутів влади, раціональне й шанобливе ставлення індивіда до правопорядку, держави, усвідомлення ним своїх громадянських обов´язків.
Гегемоністський тип. Відображає неглтивне ставлення людини до будь-яких соціальних і політичних систем, крім «своєї».
Плюралістичний тип. Свідчить про визнання людиною рівноправності з іншими громадянками, їхніх прав і свобод, про її здатність змінювати свої політичні пристрасті й переходити на нові позиції, до нових ціннісних орієнтацій.
Конфліктний тип. Формується на остові міжгрупової боротьби, протистояння взаємозалежних Інтересів і тому вбачає мету політичної участі в збереженні лояльності до своєї групи та підтримці її в боротьбі з політичними супротивниками.
Політично соціалізована людина – це, передусім, патріот, відповідальний громадянин, який має не тільки високий ступінь розвитку політичної свідомості, але й високий рівень політичної культури.

Чим вища політична культура суспільства, тим більше уваги воно приділяє процесові політичної соціалізації. Проте справедливим можна вважати й протилежне твердження: чим вищий ступінь політичної соціалізації в суспільстві, тим вищим є і рівень політичної культури. Адже люди з високим рівнем політичної соціалізації беруть активну участь у політичному житті суспільства, забезпечуючи розвиток суспільних відносин.