Становлення проблематики змін і розвитку в ретроспективі

Розвиток - не простий синонім зміни або прогресу. Розвиток - процес більш складний, ніж зміна або сукупність змін. Сформулювати поняття розвитку можна на основі аналізу різних типів універсальних зв'язків, виражених у законах і категоріях діалектики. Зміни можуть носити кількісний характер. Розвиток ж передбачає народження нового, зміни якісні. Але й не всякі якісні зміни рівнозначні розвитку.Поняття розвитку виділяє із загальної маси змін такі, які пов'язані з оновленням системи, з її внутрішнім структурним і функціональним зміною, перетворенням в щось нове, інше. Розвиток - процес тривалих, що накопичуються, необоротних, поступальних змін складних системних об'єктів у досить великі інтервали часуНайбільш складним типом розвитку є історія суспільства, що включає в себе, крім об'єктивних, також суб'єктивні чинники: погляди, цілі, інтереси людей.

Досократикі: становлення поняття зміни з самого початку іде шляхом збільшення його обсягів від окремого до загального. Філософія досократиків сягає Гераклітової всезагальності збереження, оскільки все у світі вже розуміється як різні стани живого космічного “вогню”, безперервне змінювання яких зумовлює загальну “плинність” світу - змінюваність.Зміна як властивість будь-якого руху, насамперед, є всезагальною й відносною. На кожному етапі розробки філософської проблеми зміни формується світоглядна і методологічна позиція, яка характеризується осягненням світу і його наукового пізнання на основі переважної орієнтації на незмінність та визнання її першорядності, більшої значущості щодо зміни.

Многообразие философских учений о развитии можно свести к нескольким концепциям:
Диалектическая (Гегель и Маркс). Основу диалектики образуют:
* Идея всеобщей связи и зависимости в мире.
* Идея саморазвития. Мир развивается не потому, что его кто-то или что-то извне к этому побуждает, толкает, а потому, что он сам порождает источник своего развития. * Принцип противоречия как универсальной движущей силы саморазвития бытия. Диалектическое развитие строго подчиняется законам, но не подчиняется воле человека.

Эволюционная (XIX – нач. XX) в основе - гипотеза Ч. Дарвина об эволюции животных и растительных видов.
Движущими силами развития в эволюционной концепции выступают: наследственная изменчивость; борьба за существование; естественный отбор. Социологи уподобили общество организму. Корректирующее влияние социальной среды, а также различные социальные антагонизмы - классовая борьба, экономическая конкуренция, военные столкновения - являются видами борьбы за существование.

Эмерджентная (понятие К. Л. Морган для обозначения качественных скачков при возникновении чего-то нового в мире) - разорванность качественных и количественных изменений. Если количественные изменения вполне прогнозируются, то качественные скачки, называемые "эмерджентами", нельзя объяснить из каких-либо предварительных исходных состояний. Новое появляется внезапно. В качестве движущей силы этой эволюции рассматриваются некие идеальные силы. (Пьер Тейяр де Шарден "Феномен человека", А.Н.Уайтхед"философия процесса" ).

Структуралистская теория развития - попытка ответа на вызовы историзма и эволюционизма. В ходе развития изменяется только структура развивающегося объекта. Структуры обладают объективностью и первичностью по отношению к функции. Структура важнее истории - развитие во времени считается несущественным типом изменений, а на первое место ставятся структурные преобразования. Структурализм предлагает законы, следуя которым структура подвергается трансформациям, порождая все новые качественные образования, особенно в социальной сфере.
Синергетическая концепция развития (от греч. synergeia - сотрудничество, содружество) - попытка найти альтернативы существующим концепциям развития. Исходное понятие - хаос, в котором таится источник развития, который может привести к конструктивным результатам. Состояния неравновесности и неустойчивости также объявляются синергетикой как нормальными и естественными. Илья Пригожин: идея нестабильности позволила включить в поле зрения естествознания человеческую деятельность. Синергетика постулирует многовариантное видение мира.

Существует также 'морфогенетический подход': всякое изменение рассматривается как потенциальная 'возможность, а не как конечное достижение; как динамическое, изменяющееся в ходе эволюции, относительное качество конкретного процесса.

Стратегії, розробка і реалізація політичних курсів.

Політичний курс - це напрям державної політики на досягнення глобальних політичних цілей.

Відображає мету окремого державного політика або суспільства в цілому, спільноти, які реалізують свою владу, досягнення політичних цілей, шляхом їх сприйняття і визнання міжнародною спільнотою.

Елементами політичного курсу є державний устрій держави, політична тактика і економічна політика.

При розробці політичного курсу країни на той чи інший період необхідна розробка наукового обгрунтування, яке б врахувало достатність матеріального забезпечення економічних реформ, що визначені, врахування рівня готовності населення країни підтримати цей курс, врахування ставлення урядів провідних країн світу до проведення нового політичного курсу. Окрім цього, слід враховувати відомі закономірності розвитку самої політичної системи, її взаємозв'язки, взаємообумовленність з іншими аспектами суспільного життя. Важливо співвіднести політичний курс з рівнем економічного розвитку країни і з існуючим в ній політичним режимом. Ілюстрацій у підтвердження того, що політика - це наука, можна навести чимало. Зокрема, політика реформ в сучасній Україні. Успіхи і недоліки, помилки суттєво обумовлені рівнем наукового забезпечення політичного курсу, що проводиться.

Теорія дискурсу: основні принципи і застосування до аналізу політичної модернізації

Представники теорії дискурсу: М. Фуко, Ван Дейк тощо.

Діалогічність дискурсу загострюється не лише через соціалізацію предмета обговорення – наприклад, через законопроекти соціальної сфери; вона в принципі моделюється механізмом проходження законопроектів – питома вага комутаційних ознак дискурсу помітно зростатиме під час процедури постатейного голосування законопроектів. У цьому плані дискурсивна сутність парламентської практики кореспондується із завданнями теоретичного забезпечення політичної модернізації, коли практична програма модернізації передбачає прийняття необхідних законодавчих актів (правова модернізація) і ціннісно-культурного супроводу процесу оновлення суспільства, котре має відповідати ідеології суспільних реформ (М. Михальченко).