Розвиток теорії модернізації: основні етапи і концепції

Етапи еволюції теорії політичної модернізації (Б. Старостін).  

Політична модернізація – це соціальні та інституціональні перетворення, пов’язані з переходом від одного типу політичної системи до іншого (від традиційного суспільства до раціонально-легального).

Комплекс наукових ідей, об´єднаних умовним поняттям «теорія модернізації», сформувався після Другої світової війни, в роки глобальних змін. Протистояння двох суспільно-політичних систем і виникнення третього світу, представленого колишніми колоніями й напівколоніями, поставили західне суспільствознавство перед необхідністю вироблення нової парадигми соціально-історичного розвитку. Теоретики модернізації: Алмонд, Ліпсет, Ростоу, Хантінгтон, Єйзенштадт, Мур, Етционі та ін.

Відтоді теорія модернізації пройшла декілька етапів розвитку, поступово набуваючи нових ознак і тенденцій. На першому етапі (50—60-ті роки) відбулося зародження і становлення теорії модернізації, вироблення на її основі конкретних моделей соціально-політичного розвитку в межах традиції західного лібералізму. Домінуючими у той період були концепції економічного зростання, згідно з якими традиційні (доіндустріальні) суспільства Азії, Африки й частково Латинської Америки розглядались як економічно відсталі, що потребували механізмів стійкого розвитку. Практичне втілення такої моделі розглядалося як засіб вирівнювання країн названих регіонів із розвинутими країнами. Механізми економічного зростання мали б стати передумовою для впровадження політичних інститутів західного зразка. Відповідно автоматично будуть прийняті й прозахідні цінності.

У межах другого етапу розвитку теорії модернізації (70—80-ті роки) відбувалася переоцінка нагромадженого ідейно-теоретичного доробку, а також допущених прора-хунків. Вона довела, що моделі економічного зростання і політичної інституціоналізації виявилися малоефектиними і не спрацювали практично ніде в тому вигляді, як були задумані її теоретиками. Виявилася неадекватність євроцентричних модернізаційних теорій цінностям азійської, африканської та латиноамериканської культур.

Третій етап розвитку теорії модернізації (кінець 80-х — початок 90-х років) дав західним ученим розуміння необхідності врахування водночас з економічними чинниками розвитку (людські та природні ресурси, нагромадження, наявність капіталу, розвинутість технологій) позаекономічних — геополітичних, соціальних, культурних, психологічних та ін. Концепції модернізації набувають чітко визначеного соціально-культурного характеру. Це виявляється у подоланні евроцентризму і визнанні як самоцінних ісламської та індуїстсько-буддійської «квазіцивілізацій», врахуванні цивілізаційної культури окремих соціумів взагалі.

61. Розробка і реалізація політичного курсу. Політичнепрогнозування.

Політичний курс - це напрям державної політики на досягнення глобальних політичних цілей. Відображає мету окремого державного політика або суспульства в цілому, спільноти, які реалізують свою владу, досягнення політичних цілей, шляхом їх сприйняття і визнання міжнародною спілтьнотою.

Елементами політичного курсу є державний устрій держави, політична тактика і економічна політика.

Політика держави може бути визначена як стратегічний курс держави (має три види діяльності: виробітку курсу політики, вибір цього курсу, реалізація вибраного курсу). Вироблення курсу політики, як правило, — прерогатива політичних партій. Виборці, що голосують на виборах за програму тієї чи іншої партії, вибирають курс політики держави. Реалізація вибраного курсу політики здійснюється через механізм держави урядом, сформованим партією (або блоком партій), яка перемогла на виборах. Держава відповідальна за реалізацію політичногокурсу, який повинен відповідати інтересам суспільства.

При розробці політичногокурсу країни на той чи інший період необхідна розробка наукового обгрунтування, яке б врахувало достатність матеріального забезпечення економічних реформ, що визначені, врахування рівня готовності населення країни підтримати цей курс, врахування ставлення урядів провідних країн світу до проведення нового політичногокурсу. Окрім цього, слід враховувати відомі закономірності розвитку самої політичної системи, її взаємозв'язки, взаємообумовленність з іншими аспектами суспільного життя. Важливо співвіднести політичний курс з рівнем економічного розвитку країни і з існуючим в ній політичним режимом. 

Прогнозування є способом підготовки і розробки політичних рішень. Політичний прогноз може розглядатись як проект певного політичногокурсу, стратегії і тактики політичної діяльності. Будь-яка політична програма охоплює певну сукупність прогнозів, що стосуються різних сторін діяльності держави, партій та інших політичних інститутів.

62. Роль еліти як „авангарда" в політичній модернізації України

Різні теорії еліт, як зарубіжні, так і вітчизняні, сходяться в тому, що еліта може бути визначена як група осіб, що володіють високим ступенем соціального престижу і здатні впливати на вирішення загальнонаціональних проблем. Політична еліта має бути тією соціальною групою, яка посідає найвищі позиції в суспільстві, максимально володіє політичною владою і можливістю впливу на суспільство.

На думку українських політологів О. Бабкіної і В. Горбатенка, політичний клас має вигляд професійно залученої (ангажованої) в політичну діяльність верстви [12, с. 3]. До того ж, до роду занять політичного класу можна віднести: 1) соціальне управління; 2) адміністративне управління; 3) державне управління. Провідний російський фахівець із дослідження політичної еліти та політичного класу О. Гаман - Голутвіна, аналізуючи політичний клас, зазначає, що «він не є однорідним, а має вищий рівень - уряд, і нижчий - решту політичних сил. Ефективність політичного управління багато в чому визначається способом формування та стилем функціонування страт, які посідають проміжне становище між тими, хто перебував на вершині політичної піраміди, і тими, хто становить її основу» [13; с. 38]

Політична еліта – це політичний авангард правлячого класу, це досить самостійна, відносно привілейована частина суспільства, наділена непересічними психологічними, соціальними й політичними якостями, яка бере безпосередню участь у прийнятті і здійсненні рішень, пов'язаних з використанням державної влади, та найбільшою мірою володіє ресурсами у порівнянні з іншими групами, бере участь у визначенні довгострокових завдань країни. Вона охоплює найвпливовіші кола та угрупування економічно і політично панівного класу. Це люди, які зосередили у своїх руках значні матеріальні ресурси та ЗМІ.

· Політичний клас - це клас, що здійснює економічний, політичний і ідеологічний контроль за іншими класами суспільства. Політичний клас - це вищі соціальні верстви, які мають демонструвати свій інтерес як інтерес всього суспільства та відповідати своєму призначенню не лише як соціальної групи, яка відрізняється від інших критеріями доступу до суспільного багатства, влади в основних сферах життєдіяльності держави, впливом, а й соціальним престижем.

Ураховуючи викладене, зазначені політичні інститути можна розмежувати таким чином: «політична еліта» (це ті, хто, використовуючи свій ресурсний потенціал, впливає на прийняття важливих стратегічних рішень у сфері політики), «політичний лідер» (це той, хто використовує особливі методи впливу) та «політичний клас» (представники провідних державних інститутів - парламенту, уряду тощо, які уособлюють у собі і еліту, і лідерів).