Модернізаційний підхід до аналізу політичних процесів. Політичні зміни і політичний розвиток.

Прихильники модернізаційного підходу (Парсонс, Растоу, Нікельс, Кер) розділяли декілька базових цінностей: світ являє собою єдину систему, спрямовану у єдине майбутнє. Серед когорти держав у процесі глобалізації ці учені виділили два типи - традиційні, у котрих переважають традиційні цінності, і модернізовані, тобто держави, що відійшли від традицій у бік модерністської уніфікації (у ті роки - лише Захід). Модернізованими вважалися ті соціальні організації та культурні установи, які виробив саме Захід і які характеризувалися індивідуалізмом, прихильністю до демократії, капіталізму, секуляризацією релігійних традицій, прихильністю до науки. Остання не знає кордонів і космополітизує еліти усіх країн, створюючи планетарну свідомість, спільні соціальні і моральні цінності та "спільну мову".

Але при цьому кожна держава (навіть нещодавно утворена) має достатній потенціал для стрибка у модерністське майбутнє, для впевненого підключення до світової економіки, для введення у свою соціальну практику найбільш передової демократії.

Незахідні суспільства не є безнадійно відсталими. Молоді держави вважаються внутрішньо цілісними, гомогенними, самодостатніми. Національні особливості вважалися менш важливими, ніж те, що внутрішньо об'єднує держави із Заходом.

Головна слабина модернізму полягала у визначенні мотивацій дій окремих суспільств. Модерністи заходили у глухий кут, коли намагалися пояснити внутрішні суперечності світу, загіпнотизованого прикладом Заходу і натиском його цінностей.

Поняття «модернізація» поширюється на процеси удосконалення сучасних суспільств. Адже будь-якиі механізми, у тому числі політичні і соціальні, будь-яку технологію, можна поліпшувати і удосконалювати, збільшувати ефективність її функцій. Тому модернізацій ний підхід доцільно застосовувати у вивченні політичних процесів сучасного світу.

Політичні зміни— наростання нового у структурних і функціональних особливостях політичних явищ і процесів.

Політичний розвиток— перехід від одного політичного етапу до іншого, якісно досконалішого.

Модернізація зовнішньополітичних відносин України

Зміни векторів політичного курсу, зумовлені змінами політичних еліт та лідерів при владі, жодним чином не дають відповіді на питання ефективності зовнішньої політики. Зовнішня та безпекова політика України є невід’ємною частиною державної політики, тому більшість її перемог та невдач є віддзеркаленням перемог і невдач процесу становлення України як незалежної держави.

За роки незалежності дипломатична служба України пройшла значний шлях становлення. Разом з тим, у своїй основі МЗС зберегло ряд ознак, характерних для радянської дипломатії. Можна окреслити наступні ключові проблемні питання:

По-перше, лінійність системи управління.

По-друге, системне обмеження обігу інформації та низький рівень її захисту.

По-третє, слабкий зв’язок МЗС та дипслужби з іншими складовими дер­жавного управління і ще слабший зв’язок з приватним та громадським сек­тором, бізнесом, регіонами.

По-четверте, бюджетно-фінансові та кадрово-кваліфікаційні проблеми.

Метою дипломатичних дій на цьому напрямку є належна структуризація політичного діалогу з регіональними організаціями, провідну роль в яких відіграють Китай (ШОС, регіональний форум АСЕАН), Індія (Регіональний форум АСЕАН, Асоціація регіонального співробітництва Південної Азії), Бразилія (МЕРКОСУР, Група Ріо, АЛАДІ), а також проробка можливості отримання статусу спостерігача в деяких з них, з метою використання їх можливостей для підключення України до реалізації економічних проектів в регіонах.

24. Модернізація політичних систем: головні теоретичні концепти.В рамках парадигми модернізації було сформовано багато теоретико-методологічних і дисциплінарних підходів.

Лінеарна модель

Фактично, всі представники ранньої модерзаційної перспективи (50-60 рр.), поділяли ряд теоретико-методологічних принципів еволюційного та структурно-функціонального підходу. В рамках даної перспективи (У. Ростоу, А. Органський, М. Леві, Д. Лернер, Н. Смелзер, С. Блек, Ш. Ейзенштадт) була сформована лінеарна модель.

Процес модернізації розглядався як революційний, що пов'язаний з радикальними, всезагальними трансформаціями при переході від традиційного до модерного суспільства. Прихильники даної концепції зазначали, що модернізація викликає зміни в усіх сферах суспільного життя (від ідентифікації до поширення демократичних інститутів), а сама модернізація має іманентний характер. На думку дослідників, усі суспільства проходять у своєму розвитку етапи від традиційності до модерніті, а процес модернізація має незворотній та прогресивний характер.

Лінеарна модель була розрахована на вивчення мікросоціальних явищ та будувалася на основі структуралістського підходу, а вивчення «внутрішньої логіки» не бралося до уваги.

 Модель парціальної (часткової) модернізації

В рамках даного концепту модернізація розуміється як довготривалий перехід від «відносно не демократичних» до «відносно демократичних» суспільств. Якщо давати формальне визначення, то часткова модернізація представляє собою такий процес соціальних змін, який викликає інституціалізацію в одному і тому самому суспільстві стосовно відносно модернізованих соціальних форм, та менш модернізованих структур. Сутність даного концепту полягає в заклику до можливості існування спільнот на етапі «часткової модернізації».

Багатолінійна модель

Теоретичне ядро сучасної багатолінійної моделі можна звести до наступного:

Відмова від односторонньої лінеарної практики модернізації як руху в сторону західних інститутів та цінностей.

Визнання конструктивної, позитивної ролі соціокультурних традицій в ході модернізаційного переходу, надання їй статусу додаткового фактору розвитку.

Необхідність звернення більшої уваги на міжнародний, глобальний контекст

Корегування еволюціоніського телеологізму

1. Історичність підходу

2. Відмова від трактування модернізації як єдиного процесу системної трансформації

3. Відмова від розгляду модернізації як неприливного процесу

4. Відмова від жорсткого детермінізму

Акторна модель

Автором акторної концепції прийнято вважати Т. Піірайнена. На думку дослідника, в процесі модернізації важливу роль відіграють індивідуальні фактори, повсякденна поведінка та моделі й стратегії поведінки людей, які використовуються для подолання труднощів перехідного періоду. Центральною методологічною віссю акторної моделі є теорія раціонального вибору.

Структураційна модель

Структураційний підхід являє собою спробу синтезу структуралістського та діяльністного підходів. Дана модель зводиться до пояснення того, як соціальні суб’єкти (актори), які сформувалися в соціальних структурах минулого, отримують здатність вибудовувати нові форми соціальної організації і соціальних відносин.