Особливості структури політичних установок і цінностей у країнах розвинутої демократії.

Культура виступає своєрідним інформаційним фільтром суспільства. Слід зауважити, що політична культура народу неоднорідна. Першза все, існує відмінність політичної культури еліти і політичної культури народу, а також відмінності політичної культури різних вікових груп,регіонів, представників різних релігійних сповідань тощо. Існування різних субкультур є цілком природним явищем в будь-якій державі. Політична культура, за визначенням Л.Даймонда, - це властиві певному народові погляди, настанови, цінності, ідеали, оцінки політичної системи своєї країни та своєї ролі у цій системі. Л. Даймонд відмічав, щоговорити про політичну культуру нації можна, якщо розуміти її як суміш чи рівновагу різних субкультур в межах однієї країни; різниця міжосновними культурними стереотипами часто більша в межах однієї нації,аніж між ними Часто політичну культуру розглядають яксукупність політичних позицій, або ж розглядають політичну культуру через поведінку суб’єктів політики. Нині існує різна типологія політичної культури (патріархальна, підданська, активістська, громадянська,демократична, тоталітарна і т.д.). Особливе місце в цій класифікації політичних культур займає виділення західного і східного типів політичної культури. Дослідження цих двох типів політичної культури набуває особливої актуальності в умовах глобалізації, між цивілізаційних конфліктів.

.Сполучені Штати Америки часто розглядають як певний еталондемократичності, як країну, в якій утвердилась демократична,громадянська політична країна. Незважаючи на існуючі проблеми(відсутність рівності можливостей, рівності результатів тощо) у США дійсно утвердилась демократична культура. У свій час А. де Токвіль детально розглянув умови та особливості формування демократії в„Новому світі”. В США за даними соціологічних досліджен, існує висока оцінка громадянами своєї потенційної впливовості при тому, що реальний вплив є більш низьким. Громадянин, не включений в політикупостійно, але якщо необхідно, він здатний створювати політичні структури. Тобто, він потенційно активний. Живучи в умовах існування громадянської культури, окрема людина у більшій, чим в іншій ситуації,мірі схильна підтримувати на високому і постійному рівні політичнізв’язки, входити в якусь організацію і приймати участь в неформальних політичних дискусіях.

31. особливості української модернізації.

Вектор українського модернізаційного проекту за своїм характером не є традиціоналістським, не є євроазійським, а є європоцентристським. Цей модернізацій ний проект блокується частиною пострадянської еліти проросійської орієнтації, деякими лівими партіями і рухами і зовнішнім впливом Росії. Сьогодні також знімається блокування європоцентристького модернізаційного проекту з боку масової свідомості, оскільки більшість народу вже не розцінює НАТО, ЄС і США як ворогів України. А це дуже позитивна ознака для модернізації України. В той же час, українська модель модернізму – це не класична модель 80-90 х років, а швидше неомодерністська модель, характерними рисами якої є:ця модель не відстоює тільки світові зразки модернізації – досвід США, Великобританії, Німеччини, Франції, Японії, а комплексно використовує як класичні цілі модернізації – демократія, ринок, розумне державне регулювання законами, самодисципліна, соціальний захист – так і зразки модернізації Угорщини, Польщі, Росії, де враховуються історичні умови і постсоціалістична спадщина. Тобто, модернізація розглядається як комплексний проект, який формується на досвіді Заходу, Сходу і постсоціалістичних країн; ця модель не акцентує увагу на „унікальності України", на ізоляціонізми, а орієнтується на участі в модернізації країни зовнішніх інвесторів зі Сходу та Заходу; · українська модель модернізації є спробою модернізації за ініціативою „верхів", які діють на блоковій, а не однопартійній основі;в цій моделі відчувається технократизм, однолінійність проекту, слабке врахування інтересів регіонів; відсутність політико-культурного забезпечення проекту модернізації, щоб підготувати населення до позитивів і негативів модернізації в політико-правовій і етнокультурній сферах. Однак не тільки народ і еліти повинні підготуватися до випереджувальної модернізації, сама модернізація, якщо її суб’єкти бажають успіху, повинна враховувати історичні особливості і пристосуватися до нових умов розвитку України.

32. переваги та недоліки концепцій модернізації 60-х рр.

Відтоді теорія модернізації пройшла декілька етапів розвитку, поступово набуваючи нових ознак і тенденцій. На першому етапі (50—60-ті роки) відбулося зародження і становлення теорії модернізації, вироблення на її основі конкретних моделей соціально-політичного розвитку в межах традиції західного лібералізму. Вже тоді намітився характерний для неї міждисциплінарний підхід, котрий об'єднав економістів, соціологів, політологів, соціальних психологів, представників інших наук. Поступова по-літизація цієї теорії зумовила інтерес до неї офіційної влади різних країн. Домінуючими у той період були концепції економічного зростання, згідно з якими традиційні (доіндустріальні) суспільства Азії, Африки й частково Латинської Америки розглядались як економічно відсталі, що потребували механізмів стійкого розвитку. Практичне втілення такої моделі розглядалося як засіб вирівнювання країн названих регіонів із розвинутими країнами. Механізми економічного зростання мали б стати передумовою для впровадження політичних інститутів західного зразка. Відповідно автоматично будуть прийняті й прозахідні цінності. Та вже тоді існували сумніви щодо здатності економічного зростання виступати єдиним критерієм модернізаційного процесу, позаяк інституціоналі-зація не є механічним наслідком його, а має самодостатнє значення.