Стратегія сталого розвитку ООН і економічна допомога країнам, що розвиваються.

Суть стратегії сталого розвитку полягає у забезпеченні такого госпо­дарського зростання, яке дає змогу гармонізувати відносини лю­дина—природа (довкілля) та зберегти навколишнє середовище як для нинішнього, так і для майбутніх поколінь. Як бачимо, дана концепція має справді всеосяжний планетарний характер, хоча у стислому викладі є надто загальною і лише окреслює рамки еко­номічного розвитку з відчутним акцентом у бік довкілля як фун­даментального середовища господарської й суспільної діяльності людини.

Концепція сталого розвитку ґрунтується на п`яти головних принципах:

- Людство дійсно може надати розвитку сталого і довготривалого характеру, для того щоб він відповідав потребам людей, що живуть зараз, не втрачаючи при цьому можливості майбутнім поколінням задовольняти свої потреби.

- Обмеження, які існують в галузі експлуатації природних ресурсів, відносні. Вони пов'язані з сучасним рівнем техніки і соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення.

- Необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і всім надати можливість реалізувати свої надії на більш благополучне життя. Без цього сталий і довготривалий розвиток просто неможливий. Одна з головних причин виникнення екологічних та інших катастроф — злидні, які стали у світі звичайним явищем.

- Необхідно налагодити стан життя тих, хто користується надмірними засобами (грошовими і матеріальними), з екологічними можливостями планети, зокрема відносно використання енергії.

- Розміри і темпи росту населення повинні бути погоджені з виробничим потенціалом глобальної екосистеми Землі, що змінюється.

Програма розвитку ООН (ПРООН) . Утворена в 1965 р. Головна мета ПРООН - надання допомоги країнам, що розвиваються, для прискорення їх економічного зростання. Програма фінансується за рахунок добровільних внесків; найбільші донори - розвинуті країни (США, Японія, Нідерланди, Данія, Швеція, Німеччина, Норвегія).

До основних функцій ПРООН належать: ♦ розроблення проектів і програм розвитку; ♦ розподіл коштів на втілення проектів; ♦ технічна допомога; ♦ консультативні й експертні послуги; ♦ організація семінарів і навчання фахівців за кордоном; ♦ підготовка національних управлінських кадрів; ♦ сприяння здійсненню реформ; ♦ надання допомоги в надзвичайних ситуациях.

Головні сфери діяльності ПРООН: боротьба із зли-денністю; розвиток управлінської діяльності; технічне співробітництво між країнами, що розвиваються; навколишнє середовище; раціональне використання природних ресурсів; участь жінок у соціальному управлінні.

Структурно до ПРООН входять такі блоки: ♦ програма “Добровольці ООН”; ♦ Глобальний екологічний фонд; ♦ Фонд ООН для розвитку в інтересах жіноцтва; ♦ Фонд капітального розвитку ООН.
146. Сучасний глобалізм і антиглобалізм у геостратегічному контексті.

Глобалізація, глобалізм і антиглобалізм закономірно стали найважливішою, головною темою дискусій сучасного світового суспільства. Особливого загостреннянабулипроблемиантиглобалізму. Аналіз і баченняцієїпроблемилише на національномурівні є вжевкрайнедостатнім. Бо при цьомувисновкиможутьноситиодносторонній, обмежений характер, виражаючипозиціїабокрайньогоантиглобалізмуабо силового чинасильницькогоглобалізму в залежностівідінтересівкраїни. Не виключаютьсятакожпозиціїнаївногопримітивізму типу утверджень, щоглобальноїекономікинемає і ніколи не буде та інші. Аналізеволюціїсвітовоїполітики і економікифінансовогосвіту, діяльності і розвиткуновихглобальнихкорпорацій, глобальноїміжнародноїконкуренціїсьогодніможна вести лише з глобальнихпозицій на основі комплексного підходу.

Найбільш загальну модель сучасного світу можна уявити як конкурентне поле націй-держав, наддержав (на сьогодні це тільки США), міжнародних організацій або союзів держав, які є „полюсами впливу” (ООН, ЄС, НАТО, СОТ, МВФ, Арабський світ, Азійський полюс тощо), транснаціональних корпорацій – ТНК (їх близько 500, причому половина їх центрів – у США) та, світової промислово-фінансової еліти. Загальні об’єктивні вектори розвитку людства – інтеґрація та диференціація окремих його економічних, політичних, культурницьких та ін. складників. Процес інтеграції сьогодні протікає шляхом глобалізації.

Глобалізм розглядається сьогодні як система абсолютної економічної і політичної влади глобальної еліти та її транснаціональних корпорацій (ТНК), які вийшли з-під контролю націй-держав свого походження і базування та оперують фінансовими потоками більшими ніж сукупний бюджет десятків країн. Вперше концепцію глобалізму виклав З.Бжезинський у 1968 році. Глобалізм як новий світовий суспільно-політичний лад включатиме систему глобального планування і перерозподілу світових ресурсів. Глобалізм – це в першу чергу глобальний ринок, глобальна світова корпоративна імперія, це новий світопорядок, в якому роль націй-держав в економічному, політичному, соціальному, культурному плані зводиться до мінімуму, а особистість активно трансформується в нових умовах.

Антиглобалізм — загальний термін, що описує політичну позицію людей, що протистоять політиці глобалізації. Прихильники антиглобалізму загалом об'єднані ідеєю протистояння політичній владі транснаціональних корпорацій за рахунок суверенітету держав, що проявляється у вигляді торгових договорів та впливу міжнародних економічних організацій. Цейпроцес, на їхню думку, шкодить демократії, правам людини, навколишньомусередовищу і особливо суспільствамкраїн, щорозвиваються.

Антиглобалізмвключаєбагатоокремихрухів. Багато людей, якихназиваютьантиглобалістами, не сприймаютьцьоготерміну, й використовуютьіншіназви, такі як «Рух всесвітньоїсправедливості», «Рух рухів» (популярнийтермін в Італії), «альтерглобалізм» (переважноуФранції) та багатоінших.

В Україніантиглобалістичнийрухтількинабираєсвогооберту.