Світові макрорегіональні угрупування і варіативність міжнародних економічних стратегій.

У розвинутих країнах інтеграційні процеси дістали найбільший розвиток у Західній Європі (Європейський Союз) і в Північній Америці (НАФТА). До регіональних угрупувань, що мають інтеграційний характер, можна віднести Латиноамериканську асоціацію інтеграції (ЛАІА), Андський пакт, Спільний ринок Південного Конуса (МЕРКОСУР), Центральноамериканський спільний ринок (КДКМ). Виникнення альтернативних варіантів регіональної інтеграції всередині ЛАІА викликане труднощами інтеграційних процесів. У Південно-Східній Азії відомим угрупуванням є АСЕАН. Торговельно-економічні утворення є на Близькому Сході, у Тропічній Африці.

Міжнародна регіональна інтеграція є процесом зближення і взаємопереплетення

національних господарств і відповідних механізмів регулювання економіки, соціальних і політичних відносин країн конкретного регіону. Через відносну самостійність кожного з цих секторів інтеграція розділяється на декілька відокремлених секторів: сфера виробництва і послуг, товарні та фінансові ринки країн-членів, соціальна й економічна політика. У кожному секторі спостерігаються свої темпи, глибина і навіть територія розвитку інтеграційного процесу. Сукупність цих окремих інтеграцій утворює міжнародних регіональну інтеграцію.

Слід зазначити, що регіональніі інтеграційні угруповання країн можуть формуватися різними шляхами:

· «знизу-догори», у процесі поглиблення інтернаціоналізації та транснаціоналізації господарського життя, коли домовленостям між країнами про створення зони вільної торгівлі, митного союзу чи спільного ринку передує досить тривалий період розвитку міжнародних економічних зв'язків на рівні підприємців, фірм та корпорацій. Саме таким шляхом розвивались інтеграційні процеси у Північній Америці, насамперед, між США та Канадою;

· «згори-донизу», коли з різних політичних та соціально-економічних причин створюється інтеграційне угруповання країн, які ще не повністю відповідають критеріям інтеграційної сумісності, але в процесі подальшого регульованого і скоординованого на наднаціональному рівні співробітництва досягають тієї чи іншої форми міжнародної економічної інтеграції. Переважно таким шляхом розвивалась економічна інтеграція в Європі через дво- і багатосторонні переговори і асоційовану участь окремих країн у діяльності інтеграційних угруповань, які вже функціонують. Зокрема, таким шляхом ідуть сьогодні країни Східної Європи, які ставлять за мету інтеграцію до Європейського союзу. Те саме можна сказати про Мексику, її причетність до формування та розвитку Північноамериканської угоди про вільну торгівлю.

В цілому послідовний розвиток форм міжнародної регіональної економічної інтеграції забезпечує найбільш повне, найбільш раціональне використання економічного потенціалу країн та підвищення темпів їх розвитку.

Водночас вирішуються важливі питання соціальної політики за рахунок об'єктивно зумовленого зниження цін на основні товари та послуги та створення нових робочих місць і завдяки концентрації зусиль країн-учасниць на пріоритетних програмах соціально-економічного розвитку.

Світові фінансово-економічні кризи у контексті глобалізації і антикризові стратегії регіональних співтовариств.

Фінансовому капіталу властива підвищена динамічність, різкість і глибина стрибків кон'юнктури. Негативний характер зазначеного впливу особливо посилюється в роки екстраординарних криз, вплив яких виявляється більш руйнівним, ніж кризових фаз звичайного ділового циклу. Відмінними рисами даних циклів є те, що їхня динаміка не вписується в діловий цикл: імпульси нестабільності приходять зі світових товарних або фінансових ринків, а вплив таких екстраординарних шоків на світогосподарські процеси виявляється тривалішим і у більшості випадків набуває перманентного характеру. Цікаво, що зі все більшою інтернаціоналізацією світової економіки кризи поширюються все ширше: екстраординарний характер мали кризи 50-х, 70-х, 90-х та 2007-08 років, хоча перша торкнулася насамперед економіки США, друга - розвинутих країн, третя - держав з ринками, що народжуються: Мексики (1995), країн Східної Азії (1997), Росії та України (1998), Бразилії (1999), четверта ж – всієї планети.

Загострення фінансово-економічної кризи актуалізувало питання створення та розширення зон домінування окремих валют світу, як механізму протидії поширенню кризових явищ на національні економічні системи.

Глобальна фінансово-економічна криза призвела не лише до ослаблення позицій долара як світової резервної валюти, а й до формування передумов створення полівалютної світової системи. Країни, що сформують на основі власної валюти спільні валютні зони, якісно посилять власний вплив на процеси глобального розвитку та збільшать доходи. Інші країни не зможуть відігравати самостійну економічну роль і залишаться на узбіччі світової фінансової системи.

Заходи, що було вжито (расписать детально):

1. Формування валютних зон (зона впливу російського рубля; зона Південної Америки: Куба, Венесуела, Болівія, Нікарагуа, Домініка, Еквадор; зона Азійсько-Тихоокеанського регіону; зона Північної Америки; зона динару (GCC)).

2. Розширення переліку резервних валют.

3. Державне втручання в економіку.

4. Низка антикризових самітів.