Пріоритетні напрямки реалізації стратегії «Європа 2020».

В червні 2010 року в Брюсселі було прийнято нову стратегію розвитку ЄС на наступні десять років — «Європа — 2020». Ця стратегія стала реакцією на наслідки світової та фінансової кризи 2008-2009 років, в зв’язку з цим керівництво ЄС вирішили жорсткіше контролювати бюджетну та макроекономічну ситуацію в країнах ЄС. Програма «Європа 2020» прийшла на зміну «Лісабонській стратегії». Так, стратегія направлена на стимулювання зростання зайнятості та рівня освіти населення. Також вона включає структурну перебудову в управлінському апараті Європейського Союзу і створення трьох нових органів по нагляду за фінансовою стабільністю та бюджетною дисципліною. Нова стратегія базується на трьох головних приорітетах — розумне зростання (розвиток економіки на основі знань та інновацій); стійкий розвиток (цілеспрямоване та раціональне використання ресурсів та вирішення екологічних проблем); всеохоплююче зростання (сприяння підвищенню рівня зайнятості населення, згладжування соціальних та територіальних розбіжностей). Було запропоновано 7 ініціатив по досягненню цих приорітетів — «Інноваційний союз», «Молодь в русі», «Європейська програма дій в області цифрових технологій», «Ресурсно-ефективна Європа», «Індустріальна політика в епоху глобалізації», «Програма по освоєнню нових навиків і створенню нових робочих місць», «Європейська програма по боротьбі з бідністю». Показники яких має досягти ЄС до 2020 року: 75% населення в віці від 20 до 64 років повинні бути працевлаштовані; 3% ВВП ЄС повинен інвестувати в дослідження і розробки; 30%-ве зниження забруднення навколишнього середовища; доля учнів,які покинули школи, не повинна перевищувати 10%; скорочення числа людей, які знаходяться в небезпеці опинитись за межею бідності, на 20 млн.

99.Проблема формування Україною національної стратегії розвитку у контексті варіації світових економічних стратегій.Становище, в якому сьогодні знаходиться українська економіка, та сучасні завдання, які стоять перед економічною політикою, вимагають подолання існуючих недоліків та забезпечення побудови й реалізації дієвої довгострокової програми соціально-економічного розвитку України. Суть такої програми повинна полягати в переході від догматичного сприйняття понять макроекономічної стабілізації як досягнення мінімальних показників інфляції, зміни курсу національної валюти та дефіциту бюджету, до досягнення макроекономічної збалансованості в процесі динамічного економічного зростання та активного використання монетарних та фіскальних важелів економічного стимулювання як чинників цього зростання. Це дозволяє перейти від розпорошення національних ресурсів на реалізацію різного роду “пожежних” заходів до їхньої концентрації на завданнях економічного зростання, мобілізувати значні обсяги матеріальних, фінансових, людських та організаційних ресурсів, які досі марнуються.
Іншими словами, йдеться про формування в Україні “економіки зростання” – економічної системи, розвиток якої відбувається переважно під впливом внутрішніх та іманентних їй чинників і має відносну автономію щодо внутрішніх та зовнішніх політичних впливів. Орієнтирами у цій сфері є:
- забезпечення подальшого відновлення ємності внутрішнього ринку як найкращого способу поширення позитивного ефекту від економічного зростання;
- збереження стану відносної валютно-грошової та фінансової стабільності, оцінюючи стабільність не кількісними показниками, а якісним впливом останніх на економічну та соціальну динаміку;
- забезпечення реалізації факторних переваг України, зокрема – у сфері геоекономіки, інфраструктурного, людського, інтелектуального потенціалу;
- забезпечення випереджаючого розвитку людського капіталу як основного конкурентного чинника в сучасній економіці, якнайповніші розвиток та використання інтелектуального та підприємницького потенціалу нації;
- суттєва активізація інвестиційних процесів, надання їм переважно інноваційної спрямованості;
- забезпечення поширення соціального ефекту від економічного зростання.
З огляду на це, складовими “стратегії зростання” для України мають стати:
- розробка та реалізація стимулів економічного зростання в грошово-кредитній та бюджетно-податковій сферах як таких, що безпосередньо впливають на повсякденну діяльність суб’єктів господарювання, забезпечення достатнього для здійснення регуляторних функцій діапазону змін основних економічних показників у цих сферах, зокрема:
- формування дієвих механізмів ремонетизації економіки та збільшення обсягів кредитування при їхньому мінімальному дестабілізуючому ефекті;
- формування податкових стимулів зростання й структурної перебудови та дієздатного бюджету розвитку;
- сприяння створенню організаційно-інституційної системи національної економіки, орієнтованої на концентрацію ресурсів на цілях зростання (збалансованого співвідношення великого, середнього та малого бізнесу, фінансово-промислових груп, національних та транснаціональних корпорацій, регіональних консорціумів, кластерів тощо);
- реалізація заходів щодо захисту внутрішнього ринку, спрямованих на адаптацію національної економіки до діяльності в умовах міжнародної конкуренції, проведення “агресивної” експортної політики, регулювання припливу іноземних інвестицій з метою їхньої концентрації на завданнях структурного оновлення національної економіки;
- пошук “консенсусу навколо зростання” – встановлення балансу інтересів основних політико-економічних угруповань навколо реалізації завдань зростання, запобігання загостренню конфлікту інтересів; в тому числі, забезпечення регіональної збалансованості соціально-економічного розвитку та розширення ініціативних прав регіонів в стимулюванні економічного зростання. Принципово важливим засобом забезпечення ефективності стратегії зростання є максимальне уникнення конфлікту стратегічних та стратегічних і тактичних завдань, що, на жаль, досить часто зустрічалося в попередньому досвіді реалізації економічної політики.