Світові «центри тяжіння» і інтеграційні процеси: варіативність міжнародних економічних стратегій.

Провідне положення у світовому господарстві нині займають сім найбільш промислово розвинених країн: США, Японія, Канада, Німеччина, Франція, Великобританія і Італія.

Сучасна структура світового господарства може також бути передана через поняття "центр", "напівпериферія" і "периферія".

Центр світового господарства включає розвинені країни Заходу.

До напівпериферії можна віднести більшість країн з перехідною економікою. У неї входять і найбільш конкурентоспроможні країни, що розвиваються, - "нові індустріальні країни"(НІК).

У перспективі зона напівпериферії і далі розширюватиметься - в неї може вписатися чи не переважаюча частина Латинської Америки, низка країн Азії. Найближчим часом низка країн напівпериферії може увійти до складу центру світового господарства(Республіка Корея, Тайвань, Сінгапур, а також частина країн з перехідними економіками, передусім Польща, Чехія, Угорщина, Словенія, Естонія).

У міру посилення у світовому господарстві інтеграційних процесів країни напівпериферії і периферії будуть, мабуть, групуватися навкруги тісно взаємодіючих центрів світового господарства(США - Канади, Об'єднаної Європи, Японії/Китаю). Можливо і переростання тріоцентризму в дуоцентризм - Захід(Єдина Європа) - Азіатсько-тихоокеанський регіон(включаючи США). У будь-якому випадку ці центри не залишаться замкнутими угрупуваннями. Вони співпрацюватимуть і взаємодіятимуть, роблячи вплив на напівпериферію і периферію і сприяючи їх модернізації.

Периферія світового господарства включає країни, що розвиваються (за винятком НІК).

Щодо варіативності стратегій. США притаманна ліберальна модель розвитку: мінімальне державне втручання, всестороннє заохочення приватного підприємництва. Проте низький рівень моральності приводить до соціальної нестабільності, стимулює розвиток індивідуалізму та егоцентризму. Також США провадить яскраво виражену політику економічної (іноді, навіть, військової) експансії.

Країни Азії прагнуть знайти свій шлях політичного та економічного розвитку, що відрізняється від західної ліберально-ринкової демократії. Тут зберігаються деякі риси адміністративно-командної планової економіки (значний вплив держави), проте з тяжінням до ринкових принципів.

ЄС тяжіє до соціальних спрямувань, намагається максимально забезпечити власну економічну самобутність (чого варті інвестиції в аграрну сферу останнього часу). Проте, через значні соціальні виплати виникають проблеми безробіття та дефіцити бюджетів країн.

Світові економічні ресурси як база реалізації стратегій соціально-економічного розвитку.

Фактори виробництва звичайно об'єднують у такі групи:

1. природні умови та ресурси (земля, клімат, корисні копалини тощо);

2.трудові ресурси (робоча сила);

3. капітал;

4. технології.

5. інколи - інформація

                   За походженням фактори виробництва іноді поділяють на такі дві групи:

· основні - такі, що дісталися країні від природи або є наслідком тривалого істор розвитку: геогр. положення, прир ресурси, некваліфікована РС;

· розвинуті - такі, які набула країна внаслідок прогресивного ек-го розвитку: сучасні технології, капітал, каліф кадри, науково-технічна база.

                   Обидві групи факторів є важливими для екон розвитку країни. Залежно від забезпеченості тими або іншими уряд країни розробляє свою ек стратегію. В умовах НТП й інтенсифікації вир.ва друга група факторів має набагато більше значення.

                   Фактори виробництва розподілені за країнами і регіонами дуже нерівномірно. Найзагальнішою закономірністю, особливо останні роки, є концентрація капіталу, високих технологій, висококваліф РС, наукового потенціалу в ек-но розвинутих країнах – що дає їм можливість бути лідерами. Варто виокремлювати особливості факторних передумов реалізації стратегій для розвинених країн, менш та найменш розвинутих.

                   Факторні передумови в найрозвинених країнах, такі як тенденція акумуляції капіталу, високих технологій і кваліфікованої РС, призводить до розробки стратегій напрямлених на ще більшу оптимізацію та перебудову ек-ки на основі новітніх технологій (зменшення капіталоємкості і ресурсозбереження) з метою збереження і посилення технологічного лідерства, та на завоювання нових фін і товарних ринків.

                   Тоді як в найменш розвинених країнах факторною передумовою є природні ресурси ( копалини + клімат) та некваліфікована дешева робоча сила ( особл Пвд, Пвд-Сх Азія і дещо Лат Америка), які не можуть надати відчутного імпульсу економіці. В тривалій перспективі це не є стрижнем ефективної стратегії ( хіба що країни Затоки, що викор-ть нафтодолл. на перебудову ек-ки). Хоча, країни де осн фактор є дешева РС можуть розвивати легку і харчову промисловість, але наразі дані галузі надто залежать від іноземних інвестицій (ТНК), що не є дуже позитивним для країни. Для даних країн головне накопичити капітал і приступити до наступного щаблю розвитку економіки: диверсифікування її галузевої структури. Але цього етапу сьогодні досягли лише окремі країни названої групи.

                   Особливий фактор, окрім факторів виробництва для країн є динаміка процесів у світовій економіці: еволюція цивілізаційних стадій ек-го розвитку, інтернаціоналізація госп життя, НТП, світова ек-на інтеграція, глобалізація ек розвитку.