Специфіка стратегії автаркії домінуючих, транзитивних країн та країн, що розвиваються.

Стратегії автаркії має на меті формування самодостатньої міцної економіки.

                   Автаркія – це політика господарськоговідокремлення країни, добровільна чи вимушена ізоляція від світового ринку. Прикладами автаркії є економічна політика фашистських режимів у Німеччині та Італії. Політика автаркії проводилась і в СРСР сталінським керівництвом.

Перевагами є максимально можливе самозабезпечення й самоізоляції від небезпечних впливів процесів глобалізму, сподівання на власні сили й засоби.

Недоліками є можливе невиправдане сподівання на надмірну самостійність, порушення стійких зв’язків.

 Види с. автаркії:

- абсолютна автаркія: будується закрита тоталітарна економіка.

- автаркія експансії (або автаркія нац переваг): вибираються певні напрямки економіки, всі зусилля спрямовуються на розвиток цих напрямків.

- автаркія структурна (визнач ряд галузей, які мають підтримку держави і забезп країні прорив на ринок).

                   Якщо відкритість економіки створює умови для перекачування ресурсів зі слаборозвинутих країн у більш потужні, то автаркія передбачає захист ек.ки від панування домінуючих країн, захист її природних конкур переваг, захист від шкідливих виробництв і формування конкурентоспроможності країни на окремих напрямках розвитку. Якщо слаборозв. країна або країна, ек.ка якої знаходиться у кризовому стані, не може скорист перевагами відкритості, то вона вдається до стратегії автаркії.

                   Стратегія автаркії передбачає застосування мобілізаційної моделі розвитку. Мобілізаційна модель базується на тезі про необхідність використання внутрішнього та зовнішнього потенціалів для формування основ самодостатнього динамічного розвитку країни у глобальному середовищі.

                   У кризові періоди і в розвинених економіках, збудованих на приватних засадах застосовується мобілізаційна модель, елементом якої є закритість у формі автаркії чи протекціонізму. Така закритість вигідна як підприємцям, які таким чином уникають конкуренції, доки їхні підприємства не наберуть сили, так і державі, яка захищає свої виробництва і тим самим свою економічну та політичну незалежність.

                   Ще більшою мірою така закритість необхідна країнам, що тільки будують свою економіку, або перебудовують її структуру.

                   Проте, у нинішній час пряма закритість не тільки неприйнятна, але й неможлива. Прямо закривати свою економіку мають змогу лише потужні країни, які диктують свою волю іншим. Але й вони не можуть довести її до абсолюту. Розвиток комунікаційних зв’язків, вільний перетік фінансових капіталів не може зупинити жодна країна.

                   Проте, більшість з розвинених країн успішно застосовують різноманітні механізми відносної закритості. Так, висока заробітна плата і високий рівень вартості життєвих благ, корпоративно-сімейна форма власності та таргетування робить закритою економіку Японії; висока якість продукції (хоч у неї висока вартість, оскільки висока заробітна плата, яка виплачується в таких виробництвах – вона конкурентноздатна і успішно витискає з власного, як і з світового, ринку аналоги, наприклад, автомобілі) – відповідні сектори економіки Німеччини; високий рівень перерозподілу прибутків (майже 70% відраховується на користь держави) – економіку Швеції; високий рівень планування та державного втручання, визначальна частка державної власності – економіку Франції, Австрії, Нідерландів, тощо. За цих умов важко отримувати надприбутки, використовуючи експансію завдяки національним економічним перевагам.

Специфіка стратегій по лінії Схід-Захід.

Стосовно інших цивілізацій Захід знаходиться зараз на вершині своєї могутності. Якщо не вважати Японії, у Заходу немає економічних суперників. Він очолює в політичній сфері, у сфері безпеки, а разом з Японією - і в сфері економіки. Світові політичні проблеми і проблеми безпеки ефективно дозволяються під керівництвом США, Великобританії і Франції, світові економічні проблеми - під керівництвом США, Німеччині і Японії. Усі ці країни мають самі тісні відносини один з одним, не допускаючи у своє коло незахідні країни.

Основними ґеополітичними пріоритетами Заходу є: --

збереження західної цивілізації і розширення співробітництва між її европейською, північноамериканською і тихоокеанською частинами; укріплення її базових цінностей та інституцій – демократії, механізмів вільного ринку, ліберально-демократичної ідеології тощо; формування нової структуризації світу на принципах ґеоекономіки;

– протидія створенню і зміцненню будь-якого ґеополітичного блоку чи стратегічної сили, які могли б протиставити себе західній цивілізації та сприяти формуванню нової біполярности чи антагоністичної багатополярности;

– зміцнення НАТО і головних стратегічних осей Західного світу: США – Европа, США – Близький Схід, США – Південно-Східна Азія, США – Японія;

– обмеження впливу й експансії “месіанських” держав, у тому числі конфуціанських та ісламських, упередження переростання реґіональних конфліктів у ґлобальні війни;

– збереження й посилення існуючої стратегічної переваги над колишніми і потенційними супротивниками та забезпечення можливости стратегічного домінування в будь-яких реґіональних чи ґлобальних конфліктах;

– зміцнення “римленду” (по периферії Евразії від Ісландії до Японії і Філіппін);

– поширення НАТО на Схід і стимуляція приєднання до Европейського Союзу та европейської культури в цілому країн Центральної Европи (ЦЕ) і країн, що утворилися після дезінтеґрації СРСР, особливо тих, чиї культури близькі до західної;

– розбудова й поширення впливу міжнародних інститутів, які відповідають західним цінностям, забезпечення інтеґрації незахідних країн у ці інститути;

– економічна і соціокультурна експансія в інші країни, підтримка соціальних інституцій і груп, що орієнтуються на західні цінності, інтереси і стиль життя.

Наведені вище пріоритети цілком відповідають новій монополярній структурі світу (про багатополярність сьогодні можна говорити переважно в економічній сфері), яка сформувалася після закінчення “холодної війни”, а також інтересам єдиного чітко визначеного полюсу світової сили і влади. Цим полюсом стали Сполучені Штати Америки в союзі з розвиненими країнами західної цивілізації.