Розділ 7. Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи

для виникнення більш грізних ускладнень.

Розлади функцій тазових орга­нів проявляються затримкою або нетриманням фізіологічних від­правлень, запальними захворюван­нями сечового міхура, нирок, їх не­достатністю, порушеннями стате­вої функції.

У хворих порушується психое­моційна сфера і діяльність прак­тично всіх органів і систем (серце­во-судинна, дихальна, ендокринна,

обмін речовин), перебудовуються імунні реакції. Найбільшу загрозу для хво­рих становлять розлади дихання, що найчастіше спостерігаються при ура­женні шийного відділу спинного мозку. Можуть виникати бронхіти, запалення легенів, ателектази і абсцес легенів.

Тяжкість і стійкість наведених розладів залежать від рівня травми, ступе­ня порушення цілісності і поширення патологічного процесу у поперечнику та довжині спинного мозку. Вони визначають клінічний перебіг травматичної хвороби та її наслідки.

У клінічному перебігу травматичної хвороби при ушкодженнях хребта і спинного мозку розрізняють чотири періоди (за І.Я.Роздольським): гострий, ранній, проміжний і пізній.

• І період триває 2-3 доби і характеризується розгорнутою картиною спі-нального шоку;

• II — триває 2-3 тиж, спостерігаються явища спінального шоку, порушен­ня крово- і лімфообігу, набряк і набухання спинного мозку;

• III — триває близько 2-3 міс і характеризується зникненням явищ спінального шоку і виявленням істинного характеру ураження спинного мозку;

• IV — триває 2-3 роки і більше, відбувається відновлення порушених функцій спинного мозку.

При повному перериванні спинного мозку відновлення втрачених функцій нижче місця травми не відбувається.

Лікування хворих з травмами спинного мозку спрямоване на усунення проявів травматичної хвороби і проводиться комплексно протягом тривалого часу. Використовують медикаментозну терапію, лікування положенням, дієто-і психотерапію, ортопедичні засоби і засоби фізичної реабілітації. Часто про­водять оперативне усунення компресії спинного мозку при його здавленні фрагментами кісток чи кров'ю, відновлюють анатомічну цілісність каналухребта, стабілізують хребці.

У лікарняний період реабілітаціїзастосовують ЛФК, лікувальний ма­саж, фізіотерапію.

405

Фізична реабілітація

Лікувальну фізичну культуру призначають на 2-3-й день після травми або операції і під час перебування у лікарні. її застосовують за двома періодами. Завдання ЛФК у І період: сприяння усвідомленню хворого необхідності занять фізичними вправами, поліпшення його нервово-психічно­го стану; активізація легеневої вентиляції, крово- і лімфообігу, ліквороцирку-ляції; попередження пневмонії, пролежнів; запобігання неправильному уста­новленню кінцівок, контрактурам; збереження тонусу непаралізованих м'язів. Протипоказана ЛФК при загальному важкому стані хворого, високій темпера­турі тіла, серцевій недостатності, порушеннях дихання, підозрі на тромбо-емболію.

ЛФК застосовують на фоні лікування положенням, що залежить від форми рухових порушень. При в'ялих паралічах кінцівки укладають у се­редньо-фізіологічному положенні, що запобігає перерозтягненню ослабле­них м'язів і протидіє деформації суглобів. У випадках спастичних паралі­чів вибирають таке положення, при якому спастичні м'язи були б макси­мально розтягнуті, а їх антагоністи — скорочені. Так, при нижніх спастич­них парапарезах хворого укладають на спину з розведеними ногами, які вкладені у протиротаційні шини, під коліна підкладають валики, стопі на­дають положення під прямим кутом до гомілок з упором на щит. Одночас­но, якщо хворий не лежить на спеціальному протипролежневому матраці, для запобігання трофічних порушень підкладають під різні ділянки тулуба і кінцівок ватно-марлеві кільця, гумові круги та інші підкладки відповідної форми і розміру. Надане хворому положення слід змінювати через кожні 2-3 год.

ЛФК застосовують у формі занять з лікувальної гімнастики, що прово­дить реабілітолог 2-3 рази на день у поєднанні з масажем грудної клітки і самостійних занять у вигляді дихальних вправ з подовженим видихом. Ди­хальні вправи з повною амплітудою рухів руками у випадку шийної і вер-хньогрудної локалізації травми не проводять через можливість нанесення додаткової травми у місці ушкодження або операційної рани. Пасивне роз­роблення суглобів ніг, а при ушкодженні шийного відділу спинного мозку, і рук проводять у перший тиждень від центру до периферії, тобто починають з кульшового чи плечового суглоба і послідовно доходять до пальців, а у наступному — від дистальних до проксимальних суглобів кінцівки. Рухи виконують в повільному темпі, плавно, з одночасним посиланням імпульсів до руху і повторюють 3-5 разів. Тривалість заняття з лікувальної гімнасти­ки 10-12 хв.

У проміжний період травматичної хвороби спинного мозку, як і у наступ­ний, ЛФК проводиться з урахуванням оборотних і необоротних змін у ньому. Згідно з цим хворих з наслідками травм спинного мозку поділяють на 3 групи (В.М.Угрюмов, 1961):

• І група — хворі, яким операція забезпечила декомпресію спинного моз­ку і тим самим були створені умови для відновлення функцій. У цих випадках ЛФК сприяє повному відновленню порушених рухів і загальному оздоровлен­ню та зміцненню організму.

406

Розділ 7. Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи

Таблиця 7.2. Визначення сили м'язів

• II група — хворі, у яких після операцій рухова функція відновилась частково і залишились парези і паралічі. У таких хворих ЛФК сприяє віднов­ленню тимчасово пригнічених рухових функцій спинного мозку, розвитку пристосувальних і компенсаторних механізмів.

• III група — хворі з важкими ушкодженнями спинного мозку, в тому числі з повним перериванням його. У цих випадках розлади функції спин­ного мозку необоротні. ЛФК у таких хворих застосовують для розвитку пристосувальних процесів і функцій заміщення, підтримання загального стану.

Різнорідність проявів порушень у названих групах викликають значні труднощі у виборі фізичних вправ, що мають суворо відповідати руховим мож­ливостям хворих у цей час. Тому при побудові занять з ЛФК, контролю за їх адекватністю у клінічній практиці визначають пасивну і активну амплітуду ру­хів у відсотках до нормальної при спастичних паралічах і оцінюють силу м'язів у балах при в'ялих, що наведено у табл. 7.2.

Завдання ЛФК у II період: поліпшення психоемоційного стану хворого та діяльності серцево-судинної і дихальної систем; активізація крово- і лімфообі-гу, обміну речовин, трофічних процесів та регенерації у зоні пошкодження; збереження еластичності суглобово-зв'язкового апарату, попередження туго-рухливості у суглобах, контрактур; зміцнення здорових і відновлення тонусу паретичних м'язів; стимуляція фізіологічних відправлень; розвиток компенса­торних рухових навичок і самообслуговування: підготовка хворого до зміни рухового режиму і переходу у вертикальне положення. ЛФК застосовують у формах ранкової гігієнічної і лікувальної гімнастики, що проводиться 2 рази на день, самостійних занять, які хворий виконує щоденно 4—5 разів, гідрокінези-терапії.

Комплекси лікувальної гімнастики складаються з активних, пасивних і ак­тивно-пасивних вправ для кінцівок і тулуба з посиланням імпульсів до руху в паралітичних кінцівках і розслабленням спастичних м'язів. Слід постійно

407

Фізична реабілітація

зміцнювати здорові м'язи із збереженими зв'язками зі спинним мозком, вико­ристовуючи статичні напруження, вправи з гумою, еспандером, невеликої ваги гантелями, на балканській рамі. До речі, ліжко кожного спінального хворого рекомендується обладнати двома балканськими рамами у вигляді паралельних брусів, навісити на них блочну систему. Це дасть змогу значно розширити і урізноманітнити вправи, що застосовуються. Приділяють увагу м'язам живо­та, напруженням сідниць з одночасним втягуванням м'язів промежини і зад­нього проходу, що стимулює сечовиділення і дефекацію. Ці вправи, а також піднімання прямої ноги вгору і опускання за рахунок рухів тазом, що є осно­вою майбутнього пересування і ходьби хворого в ортопедичних апаратах і без них, слід повторювати багато разів протягом дня. У положенні лежачи на жи­воті зміцнюють м'язи спини і надпліччя, повторюючи кожну вправу 20-30 ра­зів з паузами для відпочинку.

Завдання, методика проведення і побудова комплексів фізичних вправ від­різняються при різних формах порушення рухів (табл. 7.3): при в'ялих паралі­чах і парезах вони спрямовані на зміцнення м'язів, а при спастичних — на роз­слаблення та розтягнення м'язів і удосконалення управління ними.

Приблизно через місяць хворий з ураженням спинного мозку на рівні по­перекового і грудного відділів хребта починають перевертатися на живіт і піс­ля засвоєння такої дії з допомогою він це робить самостійно. До кінця другого місяця хворому дозволяється пересуватись у межах ліжка, спираючись на ру­ки, а пізніше — переходити в упор стоячи на колінах, спочатку з упором на лік-

Таблиця 7. 3. Характер фізичних вправ залежно від форми рухових розладів (за СІ. Уваровою-Якобсон, 1940, доповнено В.М. Мошковим, 1982)

408

Рис. 7.24.Положення хворого у ванні під час занять з лікувальної гімнастики (заВ.М. Мотковим, 1982)

ті, потім кисті. З останнього вихідного положення хворому можна пересувати­ся у ліжку з підтягуванням ніг за рахунок м'язів тулуба. У наступному вводять­ся вихідні положення стоячи на колінах, тримаючись за балканську раму; си­дячи, спираючись руками на ліжко, потім сидячи з опущеними ногами; стоячи з допомогою і, нарешті, самостійно. Під час занять велику увагу приділяють зміцненню м'язів тулуба і формуванню м'язового корсета. Систематично вико­ристовують вправи для розслаблення м'язів при спастичних парезах і вправи для підвищення тонусу м'язів при в'ялих, ідеомоторні вправи. Продовжують пасивну розробку суглобів, що мають обмеження рухів. Однак при гіпотонусі м'язів пасивні рухи виконуються з обмеженою амплітудою, щоб не викликати розхитаність у суглобах.

При появі активного імпульсу до рухів всю увагу спрямовують на під­тримку, закріплення і подальший його розвиток. Використовуються елемен­тарні вправи, що виконуються з підтриманням кінцівки реабілітологом і зас­тосуванням ковзних поверхонь, пристосувань, що зрівноважують масу кін­цівки. Найбільш ефективним середовищем, у якому мінімальні м'язові ско­рочення здатні викликати найбільший обсяг рухів, є вода. Гідрокінезитера-пію застосовують тоді, коли хворий починає сидіти (5-7 міс), у вигляді гім­настики для окремих кінцівок і їх сегментів в камерних ванночках і гімнас­тики у ванні. При гімнастиці в камерних ванночках проводяться пасивно-ак­тивні і активні елементарні вправи для дистальних відділів кінцівок в окре­мих ємкостях при температурі води 38-40 °С при спастичних паралічах і 28-30 °С — при в'ялих. При перших формах рухових розладів тепла вода ще буде сприяти послабленню спастики м'язів, а при других — прохолодна буде підвищувати їх тонус. Гімнастика у ванні (рис. 7.24), методика якої

409

Фізична реабілітація

детально розроблена В.М. Мошковим (1982), проводиться у воді індифе­рентної температури — 34-36 °С. Суть її зводиться до такого: хворий адаптується до води 2-3 хв і в наступні 10-20 хв виконує рухи кінцівками з короткими паузами, останні 3-5 хв він теж проводить у спокої; пасивні і ак­тивні рухи проводять в проксимальних відділах кінцівок з обмеженою ам­плітудою і максимально доступною — у дистальних; рухи виконують почер­гово верхніми і нижніми кінцівками з постійною зміною вихідних положень та послідовним переміщенням корпуса у різних площинах; рухи паретичних м'язів чергують з рухами здорової ланки; паретичні кінцівки тренують кож­ну окремо, а потім — обидві разом. Заняття закінчують рухами, що активі­зують функцію хребта і таза. Ванни можна використовувати для розробки суглобів, застосовуючи активно-пасивні рухи з допомогою лямок, блоків, петель.

Наступним кроком у застосуванні ЛФК є підготовка хворих до протезу­вання, вставання і навчання навичок пересування. Хворих готують до пере­ходу у вертикальне положення поступово. Спочатку застосовують вправи для відновлення опороздатності нижніх кінцівок і положення, що будуть зменшувати ортостатичні реакції. У комплекси лікувальної гімнастики вклю­чають вправи для зміцнення м'язово-зв'язкового апарату склепіння стопи, виконують осьовий тиск стопою на руки реабілітолога (підстопник різної щільності), перекочування стопою різноманітних предметів (гімнастична палка, ціпок, тенісний м'ячик і ін.), імітація ходьби з допомогою по ліжку. Для зменшення ймовірності появи негативних ортостатичних реакцій (неп­ритомність, втрата слуху, зору, шум у вухах) при переході в положення стоя­чи рекомендується щоденно опускати почергово ноги з ліжка (починати з 5 хв і поступово довести до 20 хв) 3-4 рази на день; піднімати узговів'я ліж­ка для надання хворому напівсидячого положення. Потім хворого тренують на ортостенді чи столі Гракха, що повертається. Вони дають можливість у

потрібній межі переводити хворого, фіксова­ного ременями, з горизонтального положен­ня у вертикальне (рис. 7.25). Зміну положен­ня роблять поступово, протягом кількох днів, після адаптації хворого до кожного підви­щення кута нахилу. Ця процедура делікатно тренує серцевий м'яз, сприяє нормалізації центрального і периферичного судинного то­нусу, позитивно впливає на ліквороциркуля-цію, роботу вестибулярного апарату, посту­пово навантажує нижні кінцівки і хребет, го­туючи їх до вставання і ходьби. Під час пос­тупової щоденної зміни кута нахилу хворий переносить свою вагу на ліву і праву ноги, робить тиск по осі кінцівки, виконує не­складні вправи при відсутності негативної реакції на зміну положення тіла. Окрім наз-

410

Розділ 7. Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи

Рис. 7.26. Ортопедичні

апарати: 1 — розвантажувально-від­відний апарат на руку; 2 — м'який корсет; 3 — жорсткий фіксуючий розвантажуваль­ний каркасний корсет; 4 — замковий апарат, що застосо­вується при в'ялому паралічі; 5 — беззамковий апарат для нижньої кінцівки; 6 — апарат на гомілку і стопу

ваних позитивних зрушень, ця процедура має ще великий психологічний ефект. У хворого виникають позитивні емоції у зв'язку з переходом у верти­кальне положення після тривалого положення лежачи і з'являється реальна надія на ходьбу. Він тренується на ортостенді приблизно 2-3 тиж на 2-4-й мі­сяці після травми.

Хворих ставлять на ноги в ортопедичній апаратурі (рис. 7.26), що допома­гає утримуватись у вертикальному положенні і протидіє ймовірному підвер­танню кінцівок. Використовуються корсети, фіксуючі пояси, різної конструкції апарати для ходьби — замкові, беззамкові, шинно-гільзові, а також коригуюче ортопедичне взуття. Так, для переводу в положення стоячи при нижньогрудно-му і поперековому рівнях ушкодження спинного мозку одягають напівкорсет висотою до нижнього кута лопаток з фіксуючими ногу в положенні розгинан-

5411

Фізична реабілітація

Таблиця 7. 4. Протезно-ортопедичні вироби, що рекомендуються при ураженнях спинного мозку (за О. Г. Коганом, В. Л. Найдіним, 1988)

ня в колінному і кульшовому суглобах апаратами з замками, що не дають кін­цівці згинатись у цих зчленуваннях. Перелік ортопедичної апаратури, що реко­мендується для використання хворими при інших ураженнях спинного мозку, наведено у табл. 7.4.

Хворого, одягнутого в корсет і фіксуючі апарати, спочатку вчать твердо і впевнено стояти, спираючись на нерухому опору: спинку ліжка, балканську ра­му, стійку-милиці, бруси. Після адаптації до цього положення починають фор­мування рухових навичок самостійного пересування з поперемінного підтягу­вання ніг, викидання ноги вперед, відставлення у бік, стояння на одній нозі. Далі рекомендують перекочування з п'ятки на носок і навпаки, викидання но­ги вперед — крок вперед, відведення ноги убік — крок убік, відведення ноги назад — крок назад, пересування вздовж ліжка, стоячи до нього обличчям та тримаючись за балканську раму.

У подальшому хворого вчать пересуватись між паралельними брусами і з рухомою опорою. Починають навчання з ходьби у манежі, а згодом ко­ристуватися милицями, милицями-триніжками, милицями з підлікотника-ми, "ходилками", козелками, чотирьох- і трьохопорними ціпками. Комплек­си лікувальної гімнастики доповнюють вправами на координацію, рівнова­гу, стійкість пози сидячи і стоячи, вправами з предметами. Продовжують зміцнювати м'язи спини, шиї, плечового пояса, виконують ідеомоторні вправи. Схематичне зображення послідовного ускладнення вихідних поло­жень і вправ для поступової підготовки і розвитку опорної функції у хво­рих з в'ялою параплегією нижніх кінцівок та зі спастичними паралічами і парезами на цьому і наступних етапах реабілітації представлено на рис. 7.27.

Лікувальний масаж застосовують для заспокійливого впливу на ЦНС, зменшення болю, поліпшення нервово-психічного стану хворого;

412

Рнс 121. Методика навчання ходьби: 1 — при в'ялих парезах і 2 — спастичних (за В.М. Мотковим, 1982)

Фізична реабілітація

зниження напруженості та розслаблення спастичних м'язів або підвищення тонусу і сили паретичних м'язів при в'ялих формах парезів; попередження пневмонії, пролежнів, виразок, контрактур, м'язових артрофій, тугорухли-вості у суглобах; активізації крово- і лімфообігу в уражених кінцівках, тро­фічних процесів, функцій тазових органів; стимуляції процесів відновлен­ня активних рухів у паретичних кінцівках і підтримання функції у здоро­вих. Протипоказаний масаж при септичному стані, гнійних ранах, конкре­ментах у сечових шляхах, гематурії, тазових розладах з нетриманням сечі і калу.

Масаж розпочинають з перших днів після травми чи операції для поперед­ження пролежнів у вигляді погладжувань і розтирань шкіри з камфорним спир­том ділянок крижів, сідниць, кутів лопаток, ліктів та п'яток. Проводять масаж грудної клітки: погладжування, розтирання, постукування по груднині на ви­диху, рубання на висоті вдиху у момент початку та при продовженні видиху. Останній прийом при шийній локалізації травми краще не застосовувати. У подальшому призначають сегментарно-рефлекторний масаж паравертебраль-них зон іннервації спинно-мозкових сегментів ураженого відділу хребта, вико­ристовуючи ніжні погладжування, розтирання, розминання, вібрації поза вог­нищем ураження.

Масаж паретичних кінцівок. При спастичних паралічах для зняття високо­го тонусу м'язів використовують площинне колове погладжування, поверхневі обхоплюючі погладжування, ніжні повздовжні розминання і валяння. Для роз­тягнутих м'язів-антагоністів застосовують погладжування, розтирання, попе­речне розминання, постукування кінцями пальців малої амплітуди. Прийоми масажу слід суворо дозувати, не допускати збудження спастичних м'язів, втом­лення паретичних м'язів і появи болючості. При в'ялих паралічах масаж паре­тичних м'язів складається з прийомів глибокого погладжування і розминання, посмикування і ритмічного зсунення м'язів, ніжних розтирань сухожилків і суглобів.

Лікувальний масаж ефективний і при тазових розладах. При спастичному кишечному синдромі застосовують площинні поверхневі і глибокі колові по­гладжування живота за годинниковою стрілкою, розтирання його штрихуван­ням, пилянням, перетинанням. У випадках атонії кишок використовують роз­минання, вібрацію у вигляді пунктування, стрясання живота у повздовжньому і поперечному напрямку, стрясання таза. При атонії сечового міхура рекомен­дують вібромасаж надлобкової ділянки. Масаж поєднують з пасивними і ак­тивно-пасивними рухами, тепловими процедурами, вправами у воді. Трива­лість масажу різна: спочатку 5-10 хв, у подальшому — 15-20 хв, а інколи ще більше. Він проводиться щоденно, а у разі необхідності — 2-3 рази на день. Окрім сегментарно-рефлекторного і класичного масажу використовують точ­ковий ручний і апаратний масаж, вібромасаж.

Фізіотерапію застосовують з перших днів після травми для проти­запальної, дегідратуючої, знеболюючої та розсмоктуючої дії; попередження пневмонії, пролежнів, виразок, контрактур, суглобових деформацій, тазових розладів; стимуляції трофічних і регенеративних процесів у спинному мозку

414

Розділ 7. Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи

та прискорення відновної рухової функції кінцівок; активізації захисних сил і поліпшення діяльності ЦНС. Призначають електроаерозольтерапію з антибіо­тиками, бронхолітичними засобами, фітонцидами, медикаментозний електро­форез, УВЧ, кварц, діадинамотерапію, УФО. В подальшому рекомендують магнітотерапію, дарсонвалізацію, електростимуляцію паретичних м'язів (при в'ялих парезах) та ослаблених м'язів, біоелектростимуляцію, електростиму­ляцію сечового міхура і кишок, ультразвук, індуктотермію.

Післялікарняний період реабілітаціїпроводиться у реабілітаційному центрі, спеціалізованому санаторії, поліклініці, лікування в яких періодично повторюється. Застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, механо­терапію, працетерапію.

Лікувальна фізична культура використовується на всіх етапах реабілітації цього періоду і у різних формах її слід застосовувати про­тягом всього життя пацієнта. ЛФК призначають диференційовано залежно від групи, до якої входять хворі, що базується на оборотності і необоротності змін після травми хребта і спинного мозку.

У хворих І групи фізична реабілітація спрямована на відновлення пра­цездатності. ЛФК має такі завдання: підтримання впевненості у позитивно­му результаті лікування і повернення до праці; нормалізація тонусу м'язів, м'язово-суглобового відчуття, координації рухів, відновлення рухових нави­чок, ходьби без опори; тренування серцево-судинної, дихальної систем; від­новлення і підтримання здатності перенесення фізичних навантажень побу­тового і виробничого характеру. Для реалізації цих завдань застосовують ранкову гігієнічну і лікувальну гімнастику, самостійні заняття, гідрокінези-терапію, лікувальну ходьбу, прикладні вправи та ігри. У комплексах ліку­вальної гімнастики передбачають вправи, що зміцнюють м'язи, поліпшують їх витривалість, удосконалюють координацію рухів, рівновагу, коригують поставу, розвивають і покращують ходу. Тривалість заняття з лікувальної гім­настики разом з іншими формами ЛФК та з урахуванням пауз для відпочин­ку — від 1,5 до 2,5 год.

Подальше удосконалення ходьби проводять у звичайних умовах і у воді. Хворого вчать ходити з опорою на милиці по рівній площині, слідовій доріж­ці, переступати через невисокі брусочки, далі — ходити без корсета. Потім йо­му пропонують ходити з однією милицею і палицею, двома палицями, з мили­цями без фіксації одного колінного суглоба, а потім двох; ходити без апаратів з палицями і без них. При здатності хворого у положенні стоячи робити махо­ві рухи ногами, згинати їх у колінному і кульшовому суглобах, піднімати над підлогою на 5-7 см починають навчати ходьби по східцях. Реабілітолог має дотримуватись такого правила: при підйомі спершу ставиться на сходинку но­га, яка більш рухлива і до неї приставляється друга, тобто та, що має гіршу сту­пінь рухливості. При спуску, навпаки, спочатку опускається більш паралізова­на нога. Треба не забувати і про інше — на кожному етапі зміни опори слід оволодіти усіма варіантами ходьби: вперед, назад, вправо, вліво, повороту на одному місці, але тільки в сторону ноги з гіршою рухливістю. При ходьбі, а також при виконанні вправ з опорою на кисті і пальці рук рекомендується

415

Фізична реабілітація

одягати рукавички для запобігання потертості та інших травм шкіри, сухожиль пальців, променевозап'ясткового суглоба і для попередження сухожильних контрактур.

У воді в кожному занятті для збереження рухів у суглобах проводять па­сивні рухи. При паралічі нижніх кінцівок роблять одночасні згинання у кульшовому і колінному суглобах, відведення і приведення у кульшових суглобах, згинання і розгинання, приведення і відведення в гомілковостоп-них суглобах. При появі довільних активних рухів і для подальшого їх роз­витку використовують рухи кінцівкою з підтримкою реабілітолога і відпо­відні вихідні положення. Хворого вчать переносити масу тіла з однієї ноги на другу» пересуватися. Спочатку ходьбу у воді можна проводити з фіксаці­єю суглобів тутором з поліетилену, гумовими надколінниками. Хворі ходять, тримаючись за поручні, канати, перекладинку, трапецію монорейки та ін. Далі вони намагаються ходити з пінопластовими поплавками, а потім — без них. Заняття у воді проводиться щоденно від 15 до ЗО хв при температурі во­ди 30-33 °С для хворих з в'ялими формами парезів і 35-37 °С — зі спастич­ними.

У хворих II групи наслідком комплексного лікування ушкодження хребта і спинного мозку будуть залишатись часткові рухові порушення, ЛФК спрямо­вана на максимально можливе відновлення рухових функцій і постійну ком­пенсацію частково втрачених. Завдання її: усвідомлення необхідності і реаль­ності досягнення можливого рівня рухової активності, нормалізація м'язового тонусу і м'язово-суглобового відчуття, поліпшення координації, сили і витри­валості м'язів; ліквідація тугорухливості у суглобах і контрактур, розвиток компенсаторних рухів; навчання ходьби з опорою по рівній площині і східцях, користування візком, міським транспортом, керування мотовізком, автомаши­ною; тренування серцево-судинної і дихальної систем, підготовка і підтриман­ня здатності перенесення побутових і полегшених трудових навантажень, за­гальне зміцнення організму. Застосовують ранкову гігієнічну і лікувальну гім­настику, самостійні заняття, лікувальну ходьбу, гідрокінезитерапію, рухливі і спортивні ігри за спеціальними правилами.

Заняття лікувальною гімнастикою проводять, переважно, у вертикальному положенні, що сприяє більш швидкому формуванню рухових навичок, розвит­ку опорної функції, здатності ходити. У комплексах переважають спеціальні вправи, більшість з яких виконують при постійному зоровому контролі, що ра­зом з тактильними відчуттям сприяє правильному виконанню рухів. Для змен­шення еластичності продовжуються махові рухи, перекатування кисті чи сто­пи по обертовому валику, роблять пасивні розгинання і згинання пальців кис­ті з наступними однонаправленими рухами у полегшених положеннях, вправи з дрібними предметами, пластиліном та у воді. При в'ялих парезах вправи спрямовані, насамперед, на відпрацювання функції хапання ураженою рукою. Включають вправи з рухами стегнами у різних напрямках з максимальною ам­плітудою, напруженням сідниць, з одночасним втягуванням промежини і зад­нього проходу, що сприяє нормалізації функції тазових органів, вольовому се­човиділенню чи дефекації.

416

Розділ 7. Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи

Великої уваги приділяють розвиткові опороздатності нижніх кінцівок та зміцненню м'язів плечового пояса і рук, що забезпечують ходьбу хворого на милицях або з іншою опорою, переміщення з ліжка на стілець, на крісло-каталку чи візок і користування нею, а у подальшому, при мож­ливості, — мотовізком чи автомашиною з ручним керуванням. Під час занять хворого вчать знімати і одягати ортопедичні апарати на ноги, робити вправи без них, з опорою і без неї, освоювати пересування вперед, убік, назад.

Заняття у воді проводяться, приблизно, так само, як і у попередній групі. Однак при парезі чи паралічі не тільки нижніх, а й верхніх кінцівок, що вини­кає при ушкодженні шийного відділу спинного мозку, активні рухи починають з піднімання і опускання надпліччя, зведення лопаток, рухів у плечових і лік­тьових суглобах, а далі — в нижніх кінцівках. З такими хворими у воді повин­ні знаходитись два реабілітологи: один з них допомагає пацієнту утримувати голову і верхню частину тулуба, а другий — фіксує ноги. Для полегшення під­тримання хворого у вертикальному положенні, а також для безпеки рекомен­дується на грудну клітку одягати пробковий пояс або гумовий круг.

Хворі III групи, у яких комплексне лікування не спроможне ліквідувати наслідки травми спинного мозку через необоротні зміни в ньому, ЛФК спря­мована на розвиток пристосувальних і замісних рухів. її завдання — мобіліза­ція волі на досягнення максимально можливого рівня компенсацій рухових по­рушень; вироблення нових координаційних зв'язків і замінних рухів, зміцнен­ня здорових м'язів; протидія і боротьба з тугорухливістю і контрактурами, по­рушеннями функцій тазових органів; оволодіння найпростішими побутовими навичками та здатності самостійно одягати ортопедичні апарати, пересування за допомогою підручних засобів; підвищення загального тонусу організму. Застосовують ранкову гігієнічну і лікувальну гімнастику, самостійні заняття, гідрокінезитерапію.

Комплекси лікувальної гімнастики складають із загальнорозвиваючих і дихальних вправ, з активних, пасивних і активно-пасивних вправ для кінцівок і тулуба, вправ на розслаблення, посилання імпульсів до руху. Слід застосову­вати вправи, що підсилюють збережені рухові функції до рівнів, що перевищу­ють вихідні параметри; навчити нових рухів, що відповідають функції паралі­зованих м'язів і виконуються м'язами, котрі близько розташовані і за функці­єю наближаються до них. Застосовують вправи і положення, що спрямовані на перевиховування порочних компенсацій. Так, недостатність пронації перед­пліччя компенсується внутрішньою ротацією у плечовому суглобі при зігнутій у лікті руці, а його супінація може відбуватися при такому самому положенні руки за рахунок двоголового м'яза.

При здатності хворого сидіти застосовують вправи у воді для окремих кін­цівок та їх сегментів у резервуарах малої ємкості. В них виконують рухи у про-менезап'ясткових суглобах, пальцях кисті, гомілковостопних суглобах і паль­цях ніг. Використовують ванни, де виконують активно-пасивні вправи з допо­могою лямок, петель, блоків, поплавків та інших пристосувань, а також нама­гаються навчати ходьби у басейні.

417

Фізична реабілітація

Хворих наполегливо і безперервно вчать виконувати різнопланові рухи кистями і пальцями, відпрацьовуючи спочатку важільні і штовхальні рухи ни­ми, а після — хапальні. Оволодіння такими діями дає можливість хворому приступити до тренувань у проведенні туалету — умивання, чищення зубів, причісування, гоління електробритвою.

Всі вправи для оволодіння побутовими рухами хворі мають виконувати ба­гаторазово під час самостійних занять. їх вчать знімати і одягати ортопедичні апарати, пересідати у візок і користуватися ним або пересуватись іншими засо­бами. Спроможність хворого пересуватися і частково обслуговувати себе змен­шує його залежність від сторонньої допомоги і дає йому наснагу у подальшо­му занятті фізичними вправами. Щоденні заняття різними формами ЛФК три­вають 1,5-2,5 год.

Лікувальний масаж проводять щоденно двомісячними курсами з перервами між ними у 2-3 тижні протягом усього пізнього періоду травма­тичної хвороби спинного мозку. Його мета: нормалізація діяльності ЦНС, по­ліпшення психоемоційного стану хворого; ліквідація або зменшення елас­тичності м'язів чи підвищення тонусу і сили в'ялих та ослаблених м'язів; ак­тивізація крово- і лімфообігу, трофічних і обмінних процесів; стимуляція ре­генеративних процесів у спинному мозку і відновлення функцій паретичних м'язів та діяльності тазових органів; підвищення і підтримання загального тонусу організму. Використовують сегментарно-рефлекторний і класичний масаж, точковий і вібромасаж, масаж ручний та апаратний, пневмомасаж, гідромасаж. Серед різновидів останнього така сильнодіюча і ефективна про­цедура як душ-масаж має свої особливості у спінальних хворих. Він прово­диться струменем води під тиском від 0,5 до 1-2 атм з відстанню для поглад­жування 25-40 см, розтирання — 10 см, розминання — 15 см, вібрації — 30 см.

Фізіотерапію призначають періодично двомісячними курсами 3-4 рази щорічно у перші 3 роки і не менше 2 курсів у наступні. Завдання: нор­малізація діяльності ЦНС і підвищення неспецифічної резистентності організ­му; покращання крово- і лімфообігу, трофічних та регенеративних процесів у зоні ураження; стимуляція відновлення функцій паретичних м'язів і поліпшен­ня функцій здорових; ліквідація пролежнів, сприяння усуненню контрактур, тугорухливості у суглобах та їх деформацій; стимуляція адаптаційних і ком­пенсаторних процесів, загартування пацієнта. Використовують медикаментоз­ний електрофорез, УВЧ, діадинамотерапію, УФО, дарсонвалізацію, магнітоте-рапію, електростимуляцію, лазери, ультразвук, озокеритно-парафінові апліка­ції, пелоїдотерапію, гідрогальванічні ванни, радонові, сульфідні, хлоридно-натрієві ванни, гарячі укутування, обтирання.

Механотерапію застосовують для розтягнення м'яких тканин при м'язовій еластичності, розробки суглобів, підвищення аферентної імпульсації в ушкоджених м'язах, поліпшення місцевої гемодинаміки і трофіки тканин, си­ли м'язів. Вона протипоказана при значній позиційній патології суглобів, що супроводжується грубою деформацією, масивними параартикулярними осси-фікатами і повним замиканням суглоба. Використовують апарати маятниково-

418

Розділ 7. Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи

Рис. 7.28. Пристосування для розробки суглобів: 1 — пальців, 2 — промене-зап'ясткового, 3 — гоміл-ковостопного (за Д.О.Марко-вим,1973)

го і блокового типів, а також різноманітні портативні (рис. 7.28) механотера-певтичні пристосування для рухів на повітрі і у воді.

Особливо ефективна механотерапія у воді, що визначається поєднанням теплової і болезаспокійливої дії, гідростатичними властивостями водного се­редовища. Це забезпечує розслаблення м'язів і дає можливість якнайкраще ре­алізувати рухи та розтягнення ригідних навколо- і внутрішньосуглобових ут­ворень в умовах, що полегшують масу кінцівки. На рис. 7.29 показано порта­тивні апарати, що вироблені з пластмаси або нержавіючої сталі і можуть вико­ристовуватись у воді.

При спастичних парезах і контрактурах методика занять на механотера-певтичних апаратах основується на рухах на розтягнення, а при в'ялих — під­силення. В останніх слід обережно використовувати механотерапію, щоб не посилити розхитаність суглобів. Тому амплітуду рухів потрібно збільшувати поступово і чергувати з силовими вправами.

Працетерапію використовують, переважно, як загальнотонізуючу і відновну для підняття психоемоційного тонусу пацієнта; збільшення ам­плітуди рухів в уражених кінцівках; зміцнення м'язів, їх витривалості, пок­ращання координації рухів; відновлення рухових навичок побутового і, при можливості, професійного характеру; навчання самообслуговування і досяг­нення максимальної незалежності від сторонньої допомоги. Для хворих з в'ялими парезами м'язів кінцівок рекомендовані трудові дії, що основують­ся на принципах дії механотерапевтичних апаратів маятникоподібного і обертального характеру, робота на ручній і ножній швейній машинці, най­простіші столярні і слюсарні роботи за умови спеціального та надійного кріплення інструмента до руки. Хворим зі спастичними парезами рекомен­дують дрібні роботи з пластиліном, глиною, гіпсом, плетення, намотування ниток, мотузки, картонажні, палітурні роботи та різноманітні інші трудові

419

Фізична реабілітація

Рис. 7.29. Качалка ручна і ножна для підводної ме­ханотерапії (за О.Ф. Кап-теліним, 1986)

операції, що виключають статичні навантаження. Працездатність відновлю­ється повністю або частково лише в 2-10 % пацієнтів з наслідками травм хребта і спинного мозку. Серед них більшість навчається нових професій, таких, як палітурник, фотограф, бібліотекар, майстер індивідуального по­шиття одягу та ін. Особи, які до травми працювали інженерами, конструкто­рами, програмістами, економістами, викладачами, перекладачами, науков­цями, часто повертаються до своєї попередньої роботи з деякими полегшен­нями у режимі праці.

Для осіб з порушеннями елементарних функцій кінцівок працетерапію зводять до виховання навичок самообслуговування. Хворого навчають самос­тійно виконувати туалетні маніпуляції, їсти спочатку тверду їжу, а потім напів­рідку, використовуючи ложки та виделки з кільцевими фіксаторами для паль­ців (рис. 7.30). Подібні фіксатори накладають на ручку, олівець, фломастер при відновленні навички письма. На навчально-тренувальних стендах і макетах відновлюють здатність користуватися предметами, з якими хворий матиме контакт у побуті: крани, замки, телефон, штепсель, засувка, застібка, ґудзики тощо.

Більшість спінальних хворих потребують санаторно-курортного лікуван­ня. Цей етап реабілітації проводиться через 4-6 міс після травми і пізніше. Протипоказання до санаторно-курортного лікування: часті загострення пієло­нефриту, відносна ниркова недостатність, септичний стан, недостатність ди­хання і кровообігу, повне порушення провідності на рівні шийних сегментів з анкілозами багатьох суглобів. Лікування хворих проводиться на грязьових ку­рортах в Саках (Крим) і Слов'янську (Донецька область) у спеціалізованих від­діленнях з подовженим строком перебування.

Ефективність реабілітації хворих з травмою хребта і спинного мозку виз­начається після кожного її етапу повнотою відновлення функцій, характером компенсації і обсягом вироблених замісних рухів, силою м'язів і амплітудою рухів (у балах), здатністю виконувати побутові і трудові дії, обслуговувати се­бе, пересуватися без сторонньої допомоги, пристосовуватися до різних ситуа­цій, тобто активністю у повсякденному житті (Activity of Daily Living — ADL).

420

Розділ 7. Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи

Рис. 7.30. Ложки, видел­ки, олівець з кільцевими фіксаторами для пальців

При повторних курсах відновного лікування у реабілітаційних центрах,спеці­алізованих санаторіях програми фізичної реабілітації, звичайно, ускладню­ються, що забезпечує поступове підвищення або підтримання рівня функціо­нального відновлення спинного мозку і організму в цілому, збільшення ADL. Вищим проявом ефективності реабілітації, досягнутого рівня рухової ак­тивності спінальних хворих є здатність займатися спортом. Залежно від харак­теру травми, ступеня втрати функцій і рівня компенсації, загального функціо­нального стану організму рекомендують такі види спорту: настільний теніс, стрільбу з лука, фехтування, плавання, веслування, штовхання ядра, волейбол, баскетбол та ін. Тренування і участь у змаганнях, окрім позитивних емоцій та оволодіння високодиференційованими і складними руховими навичками, по­кращання функціонального стану організму, самостверджує інваліда, дає йому наснагу до життя, особливо тоді, коли він показує спортивні результати на рів­ні здорових або перевищує їх.

Неврози

Неврози— це функціональні захворювання нервової системи, що харак­теризуються розладами вищої нервової діяльності. За І.П. Павловим, в основірозвитку неврозів лежать зрив вищої нервової діяльності, зумовлений пере­напруженням подразнюючого або гальмівного процесів, порушення їхньої рухливості. Головною причиною неврозів є гостра або хронічна психічна трав­ма. Вони можуть виникати також внаслідок травми голови, хронічної інтокси­кації, тривалих інфекційних захворювань, патології залоз внутрішньої секре­ції, дефектів виховання.

Перенапруження подразнюючого процесу виникає внаслідок різних тяж­ких переживань, складних життєвих ситуацій, як результат мікросоціальних конфліктів, постійного почуття страху та небезпеки, безвихідних, на думку па­цієнтів, життєвих обставин. Перенапруження гальмівного процесу спричиняє необхідність постійно і тривалий час стримуватись, не виявляти своїх думок, почуттів, бажань.

421

Фізична реабілітація

Розрізняють такі основні види неврозів: неврастенію, істерію, невроз нав'язливих станів. У виникненні того чи іншого виду неврозу суттєве значен­ня має тип нервової діяльності, перевага першої (підкоркової) або другої (кор­кової) сигнальних систем.

Неврастенія — це нервове виснаження, перевтома, що проявляються од­ночасно підвищеною дратівливістю і слабкістю. Це найбільш поширений вид неврозу ірозвивається він у осіб з урівноваженими сигнальними системами внаслідок надмірного по силі і тривалості перенапруження нервової системи, що перевищує межі її витривалості. Неврастенія проявляється у гіперстеніч-ній, перехідній і гіпостенічній формах.

Гіперстенічна форма спостерігається найчастіше, у клінічній картині переважають емоційні порушення. Хворі на цю недугу дратівливі, рухли­ві, метушливі, нетерплячі, сердиті, погано володіють собою і часто кон­фліктують. Вони скаржаться на швидку втому, поганий сон, головний біль, що підсилюється при розумовій роботі, у них часто спостерігається ла­більність вазомоторів обличчя, шиї і верхньої частини грудної клітки, тремтіння пальців витягнутих рук, язика, повік, що підсилюється при хви­люванні.

Перехідна форма неврастенії характеризується швидким переходом від стану збудження до апатії, виснаженням хворих. В другій половині дня вони стають непрацездатними, сонливими, з'являється нестійкість настрою, вразли­вість. Хворі скаржаться на зниження працездатності і швидку втому, підвище­не серцебиття, коливання артеріального тиску, аритмію, статеву слабкість, що проявляється у передчасній еякуляції.

При гіпостенічній формі неврастенії працездатність хворих різко зни­жується, швидко настає розумова і фізична втома. Вони мляві, повільні, уникають оточення, задумливі, вразливі, пригнічені, прислуховуються до своїх почуттів, вважають себе тяжко хворими. У таких осіб вдень помічаєть­ся сонливість, а вночі безсоння, спостерігаються вегетативні розлади, гіпо­тензія.

У спортсменів можуть виникати ознаки неврастенії з переважними симп­томами гіперстенічної хвороби, особливо у видах спорту, що потребують під­вищеної уваги і пильності, постійного зорового напруження та готовності мит­тєво реагувати на дії суперника чи партнера (воротарі, авто- і мотогонщики та ін.). Провокуючими чинниками можуть бути також часті порушення режиму тренувань і відпочинку, передчасні фізичні навантаження після травм і захво­рювань та ін.

Істерія — цефункціональний розлад вищої нервової діяльності, при якому порушується співвідношення між першою і другою сигнальними сис­темами з перевагою першої. Виникає вона, переважно, в осіб з художнім ти­пом нервової системи, під впливом сильної психічної травми та тривало дію­чих психотравмуючих чинників. Першопричинами цього виду неврозу може бути неправильне виховання у дитинстві, що сприяє розвитку самолюбства, егоїзму, надмірній думці про свою особистість при відсутності життєвих на­вичок, працелюбства. Хворим на істерію властиві підвищена емоційна збуд-

422