Розділ 7. Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи

ляцію ослаблених м'язів, магніто-терапію.

Післялікарняний період реа­білітації.До засобів фізичної реа­білітації попереднього періоду додаються механотерапія іпраце-терапія.

Лікувальну фізичну культуру застосовують дифе­ренційовано як у пізньому віднов­ному етапі, так і на етапі залиш­кових рухових порушень. Це за­лежить від ступеня порушення рухових функцій, перебігу і важ­кості захворювань, що спричини­ли інсульт, його виходу івіку хворого.

При І ступені (легкий парез) іII ступені (помірний парез) пору­шень рухових функцій фіналом реабілітації є відновлення професійних нави­чок іфізичної працездатності. Відповідно до цього на її етапах будуть плано­мірно ставитись завдання: нормалізація діяльності ЦНС, рефлекторної збудже­ності м'язів та м'язово-суглобового відчуття; поліпшення здатності довільно­гонапруження і розслаблення м'язів, координації рухів; збільшення сили м'язів, тренування серцево-судинної і дихальної систем; відновлення і підтри­мання здатності до фізичних навантажень побутового і виробничого характе­ру. Реалізують названі завдання під час ранкової гігієнічної і лікувальної гім­настики, лікувальної ходьби, прогулянок, а також використання гідрокінезите-рапії, рухливих і спортивних ігор, теренкуру, ходьби на лижах, плавання, ближнього туризму.

При III ступені (парез) порушень рухових функцій головною метою реабі­літації є оволодіння побутовими навичками, а при IV (глибокий парез) і V (пле-гія, або параліч) ступенях — самообслуговування. Відповідно до цього перед ЛФК ставлять такі завдання: підвищення загального тонусу організму і впев­неності в необхідності занять фізичними вправами; зменшення рефлекторної збудженості м'язів, зміцнення м'язів і збільшення обсягу рухів у суглобах ура­жених кінцівок; протидія контрактурам і синкінезіям; поліпшення діяльності серцево-судинної, дихальної і травної систем; стимуляція крово- і лімфообігу, трофічних процесів у паретичних кінцівках; закріплення навичок повертання у ліжку, переходу у положення сидячи і стоячи, стабілізація постійних компен­сацій; розвиток і підтримання самостійного пересування і самообслуговуван­ня. Використовують ранкову гігієнічну і лікувальну гімнастику, самостійні за­няття по декілька разів на день, ходьбу або самостійні пересування за допомо­гою підручних засобів. Застосовують вправи у довільному напруженні і роз­слабленні м'язів, вправи з невеликими обтяженнями і предметами, застосуван-

ні

Фізична реабілітація

ням еластичних тяг. Використову­ють ізольовані, співдружні і реф­лекторні рухи у положеннях лежа­чи, сидячи та стоячи, вправи на ко­ординацію, малорухливі ігри, вправи у воді тощо.

Лікувальний масаж застосовують періодично курсами по 25-30 процедур для нормаліза­ції діяльності ЦНС; розслаблення м'язів з підвищеним тонусом і стимуляції скорочувальної здатності ослаблених, вирівнювання загального тонусу м'язів в уражених кінцівках, поліпшення в них крово- і лімфообігу, трофічних процесів; сприяння ліквідації залишкових рухових порушень і підтримання загальної фізичної працездатності. Використовують класичний, сегментарно-рефлекторний, точковий, вібраційний і підводний душ-масаж, самомасаж.

Фізіотерапію призначають 2-3 рази на рік для поліпшення кровоо­бігу і живлення мозку; зменшення еластичності м'язів і знеболювання сугло­бів; сприяння відновленню рухових функцій, зміцненню ослаблених м'язів, ліквідації контрактур; підвищення загального тонусу і загартування пацієнта. Використовують: медикаментозний електрофорез, діадинамотерапію, УВЧ- і НВЧ-терапію, двокамерні гідрогальванічні ванни, парафіно-озокеритні апліка­ції у вигляді рукавичок, шкарпеток або манжетів на уражені суглоби, пелоїдо-терапію, електростимуляцію ослаблених м'язів, ванни кисневі, сульфідні, ра­донові, обтирання.

Механотерапію застосовують для ліквідації контрактур і віднов­лення рухливості у суглобах, зміцнення м'язів паретичних кінцівок. Застосо­вують апарати маятникового і блокового типів, а також рухи на подібних апа­ратах у воді. Основне правило при застосуванні механотерапії — вправи не по­винні викликати у хворого появу або підсилення болю, підвищення напружен­ня м'язів — слід суворо виконувати.

Працетерапію — відновну і професійну — використовують для збільшення амплітуди рухів у суглобах; зниження ригідності м'язів, підви­щення їх сили, витривалості і пластичності, покращання координації рухів; відновлення професійних і побутових навичок; набуття максимальної неза­лежності від сторонньої допомоги. Для відновлення і підтримання функцій кисті, передпліччя і верхньої кінцівки в цілому рекомендуються такі трудові операції: ручне шиття, в'язання, вишивання, картонажні і палітурні роботи, збирання конструктора, сортування дрібних деталей, найпростіші і неважкі столярні і слюсарні роботи. Для тренування нижніх кінцівок пропонується робота на ножній швейній машинці, гончарному станку, накачування повітря ножним насосом і ін.

При доброму прогнозі і відносно швидкому відновленні порушених функ­цій через 4-6-12 міс хворі після інсульту з І-ІІ ступенем порушення рухових

402

Розділ 7. Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи

функцій можуть стати до роботи при створенні полегшених умов. Після пере­несеного захворювання IIIступеня без мовних розладів можливе їх перенав­чання і виконання нескладної роботи на виробництві, або пристосування до надомної праці.

Пацієнтам з порушенням рухових функцій IV і V ступеня повернення до роботи проблематичне. їм рекомендують розвивати навички побутового само­обслуговування, навчатись використовувати прості пристосування (рис. 7.22) для їди виделкою, ложкою, користування чашкою, ручкою, олівцем, електро­бритвою, телефоном тощо.

Травми головного мозку

Травми головного мозкуподіляються на закриті, при яких цілість шкіри і кісток черепа не порушена, і відкриті, які супроводжуються їх пошкоджен­ням. До першої групи належать струс, забиття і здавлення мозку, до другої — проникаючі поранення з порушеннням цілісності оболонок мозку і його речо­вини, що супроводжуються розривом судин і кровотечею.

Загальними проявами травм головного мозку є: втрата свідомості, голов­ний біль, розлад дихання і серцевої діяльності, судоми, нудота, блювота. За­лежно від локалізації, характеру і тяжкості травм виникають порушення рухів, розлади мови, вестибулярного апарату і слуху.

Порушення рухів при травматичних крововиливах характеризуються спас­тичними паралічами або парезами, такими самими, як і при інсультах. Тому після виходу хворого з важкого стану застосування засобів фізичної реабіліта­ції і методика їх проведення будуть, в основному, аналогічні тим, що викорис­товувались при інсультах.

Пошкодження головного мозку, що супроводжуються розладом вестибу­лярного апарату і мови, висувають перед ЛФК такі спеціальні завдання: від­новлення і підвищення стійкості вестибулярного апарату; покращання ритму і співвідношення фаз дихання. Для їх реалізації наприкінці постільного і у нас­тупних режимах застосовують прості вправи на розвиток статокінетичної стій­кості, вправи зі зміною положень тіла, одночасні рухи голови і тулуба у бічній та передньо-задній площинах з обмеженою амплітудою і кількістю повторень. Після адаптації хворого до таких вправ допускають ізольовані рухи тільки го­ловою. Використовують дихальні вправи статичного і динамічного характеру, вправи у рівновазі на великій та малій площі опору; включають вправи на ко­ординацію, поступово збільшуючи їх кількість і складність; застосовують вправи у метанні середніх, а у вільному режимі і малих м'ячів, вправи із зак­ритими очима на місці та у русі. Під час виконання вправ слід забезпечити пов­не страхування хворого.

Деякі зміни виникають у застосуванні фізіотерапії при травмах головного мозку, що пов'язані з крововиливом і порушеннями лімфо- і кровообігу у гос­трий період і залишковими явищами — у пізній. Систематично протягом усього гострого періоду застосовують холодні компреси на комірцеву зону,

403

Фізична реабілітація

холодні обливання потилиці, банки вздовж хребта, керовану гіпотермію голо­ви, накладають магнітофори бітемпорально зі спрямуванням поля вздовж лоб­но-потиличної осі голови, гірчичники на гомілки. У пізній період призначають фізіотерапію з урахуванням основного синдрому — астенічний, травматична епілепсія, психопатизація особи, вогнищеві симптоми та парези.

7.3.3. Травми спинного мозку

Травми спинного мозкуналежать до числа таких, що часто призводять до стійкої інвалідності. Вони виникають внаслідок різних ушкоджень хребта. Розрізняють струс, забиття, здавлення спинного мозку, крововилив у його ре­човину і оболонки, часткове або повне анатомічне переривання спинного моз­ку. Оскільки спинний мозок є найважливішою ланкою зв'язку вищих відділів ЦНС з ефекторними органами, екстеро-, пропріо- і інтероцептивними апара­тами, то нижче місця ушкодження виникають рухові, чутливі, трофічні й тазо­ві розлади.

Рухові розлади проявляються в'ялими спастичними паралічами і парезами і комбінованими. При ураженні шийних або верхньогрудних сегментів виника­ють в'ялі паралічі верхніх кінцівок і спастичні — нижніх. У випадках травми грудного відділу розвивається спастичний параліч ніг (параплегія), а нижньо-грудного і поперекового — в'ялі паралічі нижніх кінцівок. Ці рухові порушен­ня ускладнюються міогенними або артрогенними контрактурами, що можуть виникнути на 3-12-й тиждень. У верхніх кінцівках частіше спостерігаються такі контрактури: привідна контрактура плечових суглобів, згинальна контрак­тура ліктьових суглобів, згинально-пронаційна контрактура кисті і пальців, розгинально-пронаційна контрактура кисті і пальців. У суглобах нижніх кінці­вок найбільше виникають параплегічні згинально-привідні контрактури (рис. 7.23), параплегічні розгинально-привідні контрактури, розгинальні або згинальні контрактури гомілковостопних суглобів, згинальні або розгинальні контрактури пальців стопи.

Випадіння чутливості через відсутність зворотної аферентації характе­ризується втратою м'язово-суглобового відчуття, важкістю кінцівок, від­чуття їх просторового положення, а також відчуття сидіння і стояння при ураженнях відповідних сегментів спинного мозку. У більшості хворих спостерігається постійний біль різної інтенсивності в місці пошкодження і нерідко у сечовому міхурі, нирках, кишечнику, шлунку, а також у ділянці серця.

Трофічні розлади призводять до розвитку м'язових гіпо- і атрофій, про­лежнів, виразок, остеопорозу кісток, дегенерації м'язів, сухожилків і зв'язок, бурситів, дистрофії внутрішніх органів. Пролежні і виразки з'являються після травми не тільки від порушення спинномозкової іннервації та викривлення су­динно-тканинних реакцій, а і від тиску кісткових виступів на м'які тканини. Томунайчастіше утворюються вони на п'ятках, крижах, сідницях, під лопатка­ми, клубовими кістками, великим вертелом стегна і, в свою чергу, є основою

404