Професійна самосвідомість викладача. Особливості професійного самовизначення та становлення «Я-концепції» викладача

· позитивний «Я-образ», — те що викладач сам думає про себе, стрижнем чого виступає самоповага;

· «Я-реальне» — це те, ким є викладач насправді, воно багато в чому залежить від оцінки довколишніх. Оцінка відповідності між «Я-образом» і «Я-реальним» дозволяє викладачу аналізувати й удосконалювати власну поведінку, стосунки зі студентами, колегами, визначати близькі й далекі перспективи розвитку колективу, а також власного спрямування.

· «Я –ідеальне» — це те, що береться викладачем за взірець, до чого він прагне у професійному напрямку. Різниця в оцінках «Я-реального» та «Я-ідеального» визначає напрямок професійного зростання за умов, що «Я-ідеальне» — це не хибне уявлення.

· «Я-імідж» — це «Я-зовнішнє», те, як людина презентує себе.

Рівень продуктивності діяльності викладача значною мірою залежить від його професійно-педагогічної спрямованості — сукупності стійких мотивів, потреб, інтересів, переконань, ціннісних орієнтацій, які виражають світогляд людини і спрямовують на досягнення певного результату.

Професійно-педагогічна спрямованість має такі різновиди:

1) Справжня педагогічна спрямованість передбачає наявність у викладача стійкої настанови на розвиток особистості майбутнього фахівця засобами свого навчального предмета, формування в студентів позитивної мотивації учіння, потреби в професійних знаннях і уміннях, якими володіє сам педагог.

2) Формально-педагогічна спрямованість, яка пов'язана з прагненням викладача будь-що виконувати навчальний план і робочу програму. Ця потреба затьмарює собою особистість студента, його бажання і можливості, успіхи і невдачі (це формально-бюрократичний стиль педагогічного управління).

3) Хибно-педагогічна спрямованість —спрямованість викладача на самого себе, власне самовираження і самопрезентацію, свою професійну кар'єру. На заняттях у таких викладачів студенти малоактивні, продуктивність їхньої праці низька, зникає бажання навчатися. Викладачів із такою негативною професійно-педагогічною спрямованістю мало, але вони, на жаль, є.

Велике значення особистісні характеристики викладача мають ще й тому, що мета підготовки майбутнього фахівця з вищою освітою передбачає формування в нього професійно значущих особистісних якостей. Проте життєві цінності не можуть передаватися студентові так само, як знання, уміння і навички. Єдиним шляхом розвитку духовності, формування ціннісних орієнтацій і життєвих смислів у студентів є духовність і моральна культура викладача (його емоційний світ), що виявляється через його ставлення до навколишнього світу, подій, студентів і самого себе. Якраз ці якості викладача визначають його педагогічний імідж.

• мотиваційну (викликає інтерес студентів до особистості викладача і до предмета, який він викладає);

• мобілізаційну (викликає в студентів налаштування на позитивну домінанту, наприклад, сприймання інформації);

• атракційну (приваблює, притягує інших до своєї особи);

• стимулювальну (викликає активну роботу студентів);

• фасилітаторську (полегшує педагогічну взаємодію, сприяє організації уваги студентів, сприяє виявленню у них здібності до вивчення дисципліни).

Усе це свідчить про те, що викладач вищої школи повинен демонструвати не тільки зразки науково-педагогічної діяльності, а й певні якості особистості, які мають таке ж важливе значення, як і його професійні знання і вміння. Цим пояснюється підвищення вимогливості до професіоналізму особистості сучасного викладача.

Можна сказати, що викладач повторює себе у своїх студентах. Вони переймають від нього не тільки професійно-наукові знання, а й уроки життя, професійний досвід, моральні й життєві цінності, погляди та переконання, манери поведінки, спосіб мислення, окремі звички тощо.

Особистісне, переконливе, захоплююче ставлення викладача до навчального матеріалу посилює його вплив на студентів, викликає у них інтерес до нього. Тому до зовнішніх складників іміджу викладача відносять:

– виконання ним вимог педагогічного спілкування,

– дотримання правил поведінки, норм етикету у процесі сумісної професійної діяльності (форма звертання, манера спілкування і навіть форма ділового одягу — все це є нормами ділового етикету).

Зовнішній складник іміджу викладача не повинен розходитися з внутрішньою стороною — рівнем його духовного розвитку, який виявляється у системі цінностей (загальнолюдських, національних, громадянських та ін.), до яких належать і такі педагогічні цінності:

1) Людина (студент) як цінність, її життя, фізичне й психічне здоров'я. У викладача ця цінність повинна виявлятися в любові до студента, проте це не лише і не стільки позитивна емоція, скільки поважне ставлення до людини, віра в її розсудливість і благородство, надія на її майбутнє, здатність перейматися її хвилюваннями, бути чутливим до її проблем тощо.

Це відповідає відомій педагогічній позиції викладача — розуміти, визнавати, приймати студента, намагання створити всі умови для реалізації ним своїх творчих потенцій. Педагогічна віра виявляється також у прагненні зробити того, кого вчиш, центром свого життя і служіння. Віра в іншу людину виявляється через глибокі й достовірні гуманітарні знання, які дають змогу усвідомлювати межі власної компетентності, своїх творчих сил. Саме тому для викладача дуже важливо бути освіченою людиною з психологічного боку.

2) Цінності знання — орієнтація на систематичне поповнення і вдосконалення професійних знань як необхідної умови професійно-педагогічної діяльності й педагогічної творчості, професійного зростання загалом. «Учитель живе доти, доки він учиться. Як тільки він перестає вчитися, у ньому вмирає вчитель», — говорив К.Ушинський.

3) Ціннісно-мотиваційна настанова на розвиток своїх творчих потенційних можливостей, прагнення до самореалізації та саморозвитку — це цінність особистісного зростання у професійній сфері.

4) Цінності ставлення, які відображають ставлення педагога до самого себе як суб'єкта діяльності, його «Я-концепцію», а також динаміку цього ставлення (почуття честі, гідності). Зі зміною самоставлення змінюється також ставлення до своєї професійної діяльності. Тому й важливо для викладача мати постійне прагнення до професійного зростання, намагання ставити й вирішувати все нові й нові завдання, постійно підвищувати свою педагогічну й наукову кваліфікацію.

Ціннісні орієнтації для суб'єкта розкривають у природі той зміст, який виробила культура. Формування ціннісних орієнтацій — шлях входження до культури. Етапи сходження до ціннісного бачення: за фактом побачити явище, в явищі побачити закон життя, а закон приймати за норму життя. Основний зміст виховання — відкривати шлях до ціннісних ставлень, які мають три форми прояву: раціональне ставлення, емоційне ставлення, дієве ставлення.