Готовність науково-педагогічного працівника до професійної педагогічної діяльності

А.В. Кочубей С.С. Якубовська

ПЕДАГОГІКА ТА МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ

У ВИЩІЙ ШКОЛІ

Підручник

Рівне – 2016

УДК 37.015.3

ББК 88.8

К-55 Я-49

Затверджено вченою радою Національного університету водного господарства та природокористування

(протокол № .від   2016 р.)

Рецензенти:

Козяр М.М., доктор педагогічних наук, професор завідувач кафедритеоретичної механіки, інженерної графіки та машинознавстваНаціонального університету водного господарства та природокористування;

Мельничук І.М., доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри філософії та суспільних дисциплін Тернопільського державного медичного університету ім. І.Горбачевського;

Горбатюк Р.М., доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри комп’ютерних технологій Тернопільського державного медичного університету ім. І.Горбачевського.

А.В. Кочубей. С.С. Якубовська

К-55 Я-49Педагогіка та методика викладання у вищій школі. Навчальний посібник. – Рівне: НУВГП, 2016. – 293 с.

У підручнику розкрито загальні засади педагогіки та методики викладання у вищої школи. Особливу увагу приділено практичним порадам, які сприятимуть формуванню базових і професійних компетенцій як необхідної складової інтегрованої характеристики майбутнього фахівця. Висвітлено інформацію про ефективні форми, методи і засоби навчання у вищому навчальному закладі; запропоновано методику застосування сучасних технологій навчання у вищому навчальному закладі

Розраховано на студентів і викладачів вищих навчальних закладів, аспірантів, магістрантів, учителів-методистів, усіх, кого цікавить педагогіка і методика викладання вищої школи.

ISBN

УДК 37.015.3

ББК 88.8

© Кочубей А.В., 2016

© Якубовська С.С., 2016

© Національний університет водного

господарства та природокористування, 2016

ЗМІСТ

Вступ                                                                                         5

Змістовий модуль 1. Педагогіка вищої школи

Тема 1. Педагогіка вищої школи як галузь педагогіки..............7

Тема 2. Професійна освіта студентів як основна категорія педагогіки вищої школи..................................................................28

Тема 3. Виховання студентської молоді..................................50

Тема 4. Студент к суб’єкт процесу навчання у вищій школі 74

Тема 5. Психолого-педагогічні особливості роботи зі студентською групою.....................................................................92

Тема 6. Особистість і діяльність викладача вищої школи....116

Тема 7. Педагогічне спілкування ............................................148

Змістовий модуль 2. Методика викладання у вищій школі

Тема 8. Організація освітнього процесу у вищому навчальному закладі......................................................................168

Тема 9. Організаційні форми, методи і засоби навчання у вищому навчальному закладі.......................................................196

Тема 10. Методика застосування сучасних технологій навчання у вищому навчальному закладі...................................232

Глосарій....................................................................................264

Список використаних джерел……………………………….284

Вчитель живе доти, доки вчиться,

А коли перестає вчитися,

 в ньому помирає вчитель

К Ушинський

ВСТУП

Науково-технічний прогрес визначає значимість освіченості нації, ролі вищої освіти в розвитку суспільства. Найвизначніші досягнення сучасності, безумовно, пов’язані з успіхами у сфері вищої освіти.

Зміни соціально-економічних умов життя України вимагають нових підходів у вивченні й осмисленні педагогічного процесу у вищому начальному закладі. Закономірно, що вивчення дисципліни «Педагогіка та методика викладання у вищій школі» передбачає підготовку національної еліти, яка здатна оволодіти освітньо-світоглядною парадигмою гуманітаризації, гуманізації і демократизації вищої освіти, забезпечує різнобічний розвиток особистості викладача і студента.

Мета вивчення навчальної дисципліни– формування системи психолого-педагогічних знань, які сприятимуть ефективності професійної педагогічної діяльності, підвищенню психологічної культури викладачів і студентів технічного ВНЗ, умінь виявляти психологічні особливості студентів і будувати з ними позитивні стосунки.

Навчальний посібник укладений для студентів, які навчаються за освітньо-кваліфікаційними програмами підготовки магістрів.

Основні завдання навчальної дисципліни:

— формування педагогічної компетенції як професійної;

— засвоєння основних термінів і понять із педагогіки, психології та методики викладання у вищій школі для використання їх у педагогічній діяльності;

— опанування знань про психологічні особливості студентського періоду життя людини та усвідомлення закономірностей професійного становлення та особистісного зростання майбутніх фахівців;

— формування вмінь і навичок із методики викладання у вищій школі, психолого-педагогічних знань про студента та викладача ВНЗ для аналізу конкретних ситуацій у професійній діяльності.

Студент, вивчаючи дисципліну «Педагогіка та методика викладання у вищій школі», повинен знати:

Змістовий модуль 1. Педагогіка вищої школи

Тема 1. Педагогіка вищої школи як галузь педагогіки

Педагогіка – не наука, а мистецтво – найпоширеніше, найскладніше, найвище й найнеобхідніше з усіх мистецтв.

К Ушинський

1. Готовність науково-педагогічного працівника до професійної педагогічної діяльності.

2. Педагогіка вищої школи як галузь педагогіки. Завдання педагогіки вищої школи на сучасному етапі.

3. Зв’язок педагогіки вищої школи з іншими науками.

4. Методи наукового педагогічного дослідження.

Готовність науково-педагогічного працівника до професійної педагогічної діяльності

На початку століття один із творців інженерного проектування професор А.Рідлер зазначав, що завдання вищої технічної школи — готувати не лише хіміків, електриків, машинобудівників, тобто вузькоспеціалізованих фахівців, а надавати інженерові можливість розвиватися всебічно, бути освіченим у різних галузях науки і техніки.

На думку Л.Володарської-Золи, головний недолік сучасної технічної освіти у її дегуманізації, що виявляється у розриві між технічною і гуманітарною культурою та призводить до вузької спеціалізації на шкоду фундаментальній підготовці. Гуманітаризація освіти у цьому випадку є засобом подолання кризи, оскільки вона передбачає реалізацію зустрічі природничо-технічної культури з гуманітарною.

Тепер дегуманітаризація зачепила як інженерну освіту, так і інженерну діяльність. Зусилля, спрямовані на подолання кризи в обох сферах, повинні сприяти формуванню якісно нової особистості інженера, невід'ємними рисами якої повинні стати: суворий розрахунок, самоорганізованість, високий інтелект і глибокі знання, професіональна мобільність, відповідальність за наслідки, прагнення до саморозвитку, творча інтуіція, екологічна вихованість, почуття обов'язку перед своїм народом.

Одним із аспектів вирішення цієї проблеми є формуванняу майбутніх фахівців вищого технічного навчального закладу (ВТНЗ) загальної компетентності — інтегрованої характеристики особистості, яка містить знання, вміння, ставлення, досвід діяльності й поведінкові моделі особистості. Використання означеного підходу сприяє подоланню традиційних когнітивних орієнтацій професійної освіти, приводить до формування нового її змісту, застосування сучасних методів і технологій.

Важливою складовою реалізації компетентнісного підходу у професійній підготовці фахівців ВТНЗ є високий рівень педагогічної компетенції всіх науково-педагогічних працівників. На сьогодні підготовку майбутніх викладачів здійснюють у магістратурі в процесі вивчення «Педагогіки і психології вищої школи», «Педагогіки вищої школи», «Методики викладання у вищій школі». У студентів у кінцевому результаті формується педагогічна компетентність на рівні професійної. На думку В. Ортинського, бути педагогічно компетентним означає мати багатокомпонентний склад інтеграційних професійних знань і вмінь, що забезпечує усвідомлення вольових рішень, виконання творчих дій із конструювання процесу навчання й моделювання комунікативних зв'язків.

Для реалізації положень компетентнісного підходу майбутнім викладачам ВТНЗ у професійній діяльності слід дотримуватися таких принципів:

¾ гуманізації і гуманітаризації освіти (формування не лише професійних, а й особистісних якостей майбутнього фахівця, що стає можливим лише за умови пріоритету гуманістичних ідей у процесі підготовки);

¾ оптимального поєднання спеціальних і загально-гуманітарних знань у змісті освіти, єдності загальної та професійної культури(гуманітарна складова професійної підготовки – повноцінний компонент цілісної системи його професійної освіти);

¾ врахування особливостей гуманітарних знань залежно від спеціалізації(предметна гуманітарна підготовка);

¾ міждисциплінарність у навчанні та інтегративний підхід у викладанні гуманітарних дисциплін, що передбачає вироблення цілісної системи наукових знань як основи загальної та професійної культури майбутнього фахівця.

Врахування цих принципів важливе в процесі формування готовності магістрів ВТНЗ до педагогічної діяльності, адже завданням навчально-пізнавальної діяльності у ВТНЗ є не тільки формування фундаментальних компетенцій, але й розвиток пізнавального інтересу, активності, рефлексивного ставлення до цілей, змісту, методів і результатів навчання; вміння застосовувати теоретичні знання для формування системи дій; вміння розвивати пізнавальні та конструкторські здібності, увагу, спостережливість, уяву; залучення студентів до науково-дослідної роботи.

На думку М. Агапової та О.Мельниченко, у змісті дисциплін психолого-педагогічного циклу для магістрів слід представити блок питань із педагогіки вищої школи,які слід використовувати інженеру у своїй практичній діяльності:алгоритми вирішення педагогічних завдань, аналіз типових навчально-виховних ситуацій,методика педагогічної діагностики тощо.

Однією з вимог до випускника ВТНЗ є розвинута здатність до творчих підходів у вирішенні професійних завдань, уміння орієнтуватися у нестандартних ситуаціях, аналізувати їх; розробляти план дій; готовність до реалізації плану і відповідальність за його виконання.

Готовність науково-педагогічного працівника ВТНЗ до професійної педагогічної діяльності полягає у засвоєнні спеціальних знань (з навчальної дисципліни, курсу), психолого-педагогічних дій у ВТНЗ та соціальних відносин, у сформованості й зрілості професійно значущих і особистих якостей сучасного фахівця, в умінні прогнозувати цілі та результат педагогічного впливу, будувати інформаційні моделі, ухвалювати самостійні рішення тощо.

Бути професійно педагогічно компетентним означає мати інтеграційні професійні компетенції, що забезпечує усвідомлення вольових рішень, виконання творчих дій із конструювання процесу навчання й моделювання комунікативних зв'язків.

Отже, професійна готовність науково-педагогічного працівника до педагогічної діяльності передбачає його професійну компетенцію та певну сукупність особистісних якостей і властивостей.

Спеціально-предметна компетентність – глибокі та всебічні знання з навчальної дисципліни (курсу), яку викладає науково-педагогічний працівник, а також широка ерудиція в цій науково-предметній галузі.

Психолого-педагогічна компетентність науково-педагогічного працівника виявляє його глибокі теоретичні знання з психології і педагогіки, а також уміння втілити їх у практиці навчально-виховного процесу у ВНЗ.

Психолого-педагогічна компетентністьскладається з таких груп умінь:

а) психологічні (психодіагностичні, пізнавальні, мотиваційні, психокорекційні, емоційно-почуттєві, консультативні);

б) операційно-методичні;

в) конструктивно-проективні;

г) оцінювання й контролю;

д) експертно-аналітичні;

е) науково-дослідницькі;

є) методично-виховні.

Група психологічних умінь містить такі складові:

■ формування пізнавальних потреб студентів;

■ формування стилю діяльності, рефлексії;

■ створення умов, які стимулюють внутрішню пізнавальну активність студентів;

■ створення сприятливого психологічного клімату для здійснення освітнього процесу та інші вміння;

■ складання діагностичних програм у вигляді завдань-тестів, які разом із діагностичними функціями виконують роль навчальних засобів;

■ застосування діагностичних методик, що виявляють стан педагогічного процесу в таких характеристиках: комплементарність педагогічних і навчальних дій, своєчасність застосування конкретних технологій навчання, ефективність процесу навчання, корисність процесу навчання, адекватність процесу навчання психолого-педагогічним умовам, доступність процесу навчання, відповідність результативності процесу навчання поставленим цілям і завданням освіти, розвитку і виховання студентів;

■ застосування методик, спрямованих на виявлення стану навчального процесу та оцінку його результативності;

■ застосування спеціальних методів і прийомів для з'ясування рівня засвоєння студентами інформаційного змісту, наукових понять, їх зв'язків і відносин, наукових теорій, концепцій і прикладних знань;

■ застосування діагностичних методів для з'ясування рівня сформованості вмінь і навичок пізнавальної діяльності на основі логічних операцій та евристичним шляхом;

■ впровадження у практику навчання методів самоаналізу, самоконтролю;

■ використання класичних методик тестування інтелектуальних операцій, креативності та мотивації студентів.

Група операційно-методичних умінь містить такі складові:

■ визначення ефективності технологій навчання і розроблення адекватних методик відповідно до цілей та умов;

■ створення оптимальних методичних умов, що забезпечують найвищі показники у вирішенні поставлених завдань;

■ адаптація загальнодидактичних положень до конкретного предмета навчання;

■ інформаційне і процесуальне моделювання навчального процесу у зв'язку з цілями і конкретними завданнями навчання й розвитку, складом і структурою наукового знання, а також психолого-педагогічними умовами;

■ технологічне розроблення інформаційних структур у вигляді монологічного викладу й виконання завдань, складання і застосування логіко-структурних схем, різні перетворення навчальної інформації,аналіз навчальної інформації, узагальнення, розвиток понять, способи і засоби введення навчальної інформації в процес навчання тощо;

■ керівництво процесом вирішення навчальних завдань і застосування корекційних методів, а також методів допоміжних, додаткових і методів індивідуальної допомоги;

■ застосування прийомів, що стимулюють педагогічну дію;

■ планування навчального процесу на одному навчальному занятті та в системі інших умінь;

■ застосування комунікативних методів у процесі навчання, для яких характерні суб'єкт-суб'єктні відносини й суб'єктсуб'єктні зв'язки;

■ логічний аналіз навчального матеріалу, вміння інформаційно й логічно його структуризувати, проводити інтеграцію міжнародних зв'язків, визначати вербально-графічну структуру навчальної інформації, розвивати активність і самостійність навчальних дій студентів;

■ формулювання проблеми й переведення її в систему програмних завдань, ефективне синтезування інформації про стан усієї педагогічної системи, її минулого і сьогодення, об'єктивування результатів, простежування динаміки формування психічних новоутворень, проектування та управління розвитком потенційних здібностей студентів, їхніх когнітивної і операційної структур.

Група конструктивно-проективних умінь полягає у забезпеченні інтеграції соціальних та освітніх стратегій навчання.

Група умінь оцінювання і контролю. Контроль необхідний як спосіб, що визначає стан усієї системи педагогічного процесу. У процесі навчання контроль є діагностичним етапом педагогічного управління.

Група вмінь оцінювання й контролю містить такі складові:

■ здійснення різного виду контролю: поточного і підсумкового, письмового і усного, вибіркового і фронтального, репродуктивного і творчого та ін.; вміння залучати педагогічний контроль у навчальний процес, координувати зміст і способи контролю під час оволодіння новим навчальним матеріалом;

■ застосування операцій оцінювання у бальній і в інших системах, вербальне оцінювання у формі заохочення, схвалення, осуду, зауваження, покарання, стимулювання, порівняння, розгортання перспектив досягнень тощо;

■дослідження навчальних досягнень студентів: індивідуальних і загальних;

■складання індивідуальних карт навчальних просувань студентів за типом: засвоєння теоретичних знань, засвоєння прикладних знань, володіння пізнавальними діями, виокремлення суті явища, яке вивчають, логічна структура знання, перетворення навчальної інформації, володіння евристичними прийомами, володіння логічними прийомами пізнання, здійснення алгоритмічних пізнавальних дій, розвиток дій, рефлексій, контроль і самоконтроль, оцінювання, педагогічна корекція і самокорекція тощо.

Група експертно-аналітичних умінь містить такі складові: