Теорія «довгих хвиль» М.Д.Кондратьєва

Російський учений М. Д. Кондратьев, продовжуючи дослідження в галузі кризових явищ в економіці капіталістичних країн, ще у 20-ті роки XX ст. висунув концепцію великих циклів господарської кон'юнктури, які згодом дістали назву «довгі хвилі» Кондратьева.

Досліджена велика кількість статистичних показників таких, як:

 - динаміка цін; заробітна платня;відсоток на капітал; зовнішньоторговий обіг; виробництво основних видів продукції промисловості та ін.

Визначив, що перед і на початку піднесення хвилі кожного великого циклу виникають глибокі зміни в економічному житті суспільства, які виявляються в значних змінах техніки, виробництва, виникненні нових ринків збуту. У розвитку першої хвилі піднесення (кінець XVIII ст.) визначальними були винаходи в текстильній промисловості та виробництві чавуну. Зростання в період другої хвилі (середина XIX ст.) було зумовлено насамперед будівництвом залізниць, розвитком морського транспорту, а третя хвиля піднесення (початок XX ст.) пов'язана з відкриттям електрики, радіо та ін. На стадії «піднесення» хвилі супроводжуються нестабільністю в суспільстві — політичними негараздами, стадія «занепаду» хвилі характер. активізацією інноваційної діяльності, пожвавленням у створенні нових робочих місць, нових галузей виробництва, зміною технолог. парадигми, що приводить до подолання кризи.

Довів, що є три типи «хвиль» — короткі (приблизно 3 роки), середні (15 років) і довгі (60 років) і всі вони впливають на економічну кон'юнктуру. Основною закономірністю великих циклів  уважав науково-технічні винаходи, відкриття, зміни технологічного укладу, які впливають на соціально-економічне життя суспільства, утворення нових ринків, нових країн тощо.Увів поняття «технічна революція як тяглова сила» циклу, розробив теорію «інноваційних» пакетів і показав, що нововведення розподіляються в часі нерівномірно і з'являються групами.

Траєкторію рівноваги економічного зростання (тренд) визначають два показники: швидкість оновлення виробничих фондів та ефективність нововведень.Феномен циклу — це періодичність повторення характерних соціоекономічних і технологічних ситуацій через певні відрізки часу.

Неолібералізм у Німеччині. В.Рьопке, А.Мюллер-Армак, Л.Ерхард

Німецький неолібералізм поєднує ідеї сильної держави, що виконує інституціональні, організаторські та виховні функції, і має на меті свідомо створити сильну конкурентну економіку, спираючись на особливий менталітет нації, здатної до самоорганізації і самопожертви, та на неокласичні ідеї саморегулювання економіки.

До цієї школи належать такі відомі теоретики, як В.Рьопке, А.Мюллер-Армак, Л.Ерхард.

За Рьопке, роль держави має обмежуватися створенням такої економічної атмосфери, яка б найбільшою мірою сприяла підтримуванню господарського порядку.Економічна політика держави має гарантувати свободу- суворий порядок в економічній діяльності, що забезпечується через ринок, вільну конкуренцію і вільне ціноутворення. Такий господарський порядок учений називає «ринковим господарством», принциповою основою якого є приватна власність та егоїстичний інтерес окремого виробника, якому протистоїть споживач.

А. Мюллер-Армак – вперше сформулював ідею створення «соціально-ринкової» економіки — такої економічної системи, у межах котрої «принцип свободи ринку поєднується з принципом соціальної рівності», Економічна політика держави - оберігати конкуренцію та забезпечувати вирівнювання доходів громадян за допомогою раціональної фіскальної політики.

Соціально-ринковим господарством - свідомий синтез, коли створюване ринковим господарством багатство розподіляється під контролем держави. Цей контроль здійснюється через економічні механізми. Складовими соціально-ринкового господарства є: конкурентна ринкова економіка на засадах приватної власності та держава, що з допомогою економічних механізмів перерозподіляє національний дохід з метою забезпечення соціальної справедливості.

Найважливішим інструментом державного втручання в процес перерозподілу, є оподаткування.Важливим принципом податкової політики  стимулювання індивідів у їхній діяльності з підвищення добробуту за рахунок власних сил..

Людвіг Ерхард – надавав особливого значення вільному конкурентному ціноутворенню, що забезпечувало раціональний перерозподіл ресурсів, відновлення повноцінного обміну, стимулювання виробництва товарів, на які існує попит, урівноважування кон’юнктури, а також самоокупність та прибутковість виробництва, тобто створення умов для його дальшого розвитку. Державна підтримка підприємництва полягала в пільговому оподаткуванні та кредитуванні малоприбуткових виробництв базових галузей (вуглевидобувні, сталеплавильні тощо), підприємств, що реінвестували прибуток у виробництво, а також підприємств, котрі виготовляли експортні товари, залучаючи іноземні капітали.

Розвиток політичної економії в Україні. М.Бунге, І.Вернадський, М.Туган-Барановський

І. В. Вернадський – головну увагу приділяє критиці кріпосництва і всіх добуржуазних форм виробництва. Прихильник класичної школи в політичній економії заперечував протекціонізм, втручання держави у приватну ініціативу, наголошував на позитивних аспектах вільної конкуренції. Визнає працю «головним і єдиним джерелом багатства. Політична економія в Україні в пореформений період і до 90-х pp. розвивається переважно в руслі класичної школи. Економістів цікавлять проблеми аналізу економічних категорій, з'ясування предмета політичної економії, якій вони надавали виняткового значення в суспільному житті.

М. Бунге, професор, згодом ректор Київського університету в «Основах політичної економії» визначав її як науку, завдання якої «полягає в дослідженні суспільної сторони господарських явищ і законів, яким ці явища підпорядковано». Немає чіткого розуміння цінності- властивість чогось, що людина не може придбати безкоштовно. А величина цінності,  залежить від попиту і пропозиції.

Туган-Барановський–сформулював основний закон інвестиційної теорії циклів, відповідно до якого фази промислового циклу визначаються активністю інвестування.Збільшення інвестицій у галузях, що виготовляють засоби виробництва підкреслює анархічний характер капіталістичного виробництва, диспропорційність у розміщенні вільних грошових капіталів у різних сферах їх застосування, що й спричиняє кризи. Причина криз криється «у сфері нагромадження і витрачання суспільного капіталу» за порушення пропорційності його розподілу в різних сферах застосування капіталу.