Теорія «раціональних очікувань» (Р.Лукас, Т.Сарджент, Н.Уолесс)

„Теорія раціональних очікувань” (РО) виникла приблизно в 70-80-х рр. ХХ століття, або як її ще називають “нова класична макроекономіка”.

Засновником та ідейним лідером теорії раціональних очікувань є професор Чиказького університету Р. Лукас. Суттєвий внесок в розвиток даної концепції здійснили також Т. Сарджент, Н. Уоллес.

Р. Лукас вважав, що уряд може вплинути лише на номінальні змінні (наприклад, темп інфляції), проте він є безсилим по відношенню до реальних величин, як то виробництво та зайнятість.

З теорії РО випливають два суттєвих висновки:

1) гроші є не просто нейтральними, а супернейтральними. Якщо монетаристи визнавали нейтральність грошей лише в довгостроковому періоді, то нові класики стверджують, що вони є нейтральними й в короткостроковому періоді;

2) раціональні очікування економічних суб’єктів нейтралізують, а тому роблять неефективним державне регулювання економіки у будь-яких формах – чи то бюджетне, чи то грошово-кредитне.

Економічний цикл за теорією недосконалої інформації є по суті наслідком обмеженості інформації, яку надають цінові сигнали.

Аргументовано довели, що очікування людей впливають на реальний перебіг економічних і політичних процесів; що як це не парадоксально, цінові очікування людей стають ідентичними фактичній динаміці цін.

Практика підтвердила, що при оцінюванні та розрахунках результатів нової економічної політики держави (наприклад, реформи податкової системи, зміни режиму зовнішньої торгівлі, нової грошово-кредитної політики, нової системи обмінних курсів тощо) слід обов’язково враховувати і ефект зміни раціональних очікувань.

 Здобутки і постулати нових класиків:

 - раціональний характер очікувань економічних суб’єктів;

 - визнання абсолютної нейтральності грошей щодо реальних величин як в коротко- так й в довгостроковому періодах;

 - визнання лише вертикальної (довгострокової) кривої Філіпса;

 - неефективність активного державного регулювання економіки з огляду на раціональний характер очікувань економічних агентів;

 - визнання ринкової економіки саморегульованою системою;

 - причина циклічних коливань – зовнішні шоки, пов’язані або із обмеженістю і недосконалістю інформації, або із технічними та технологічними зрушеннями.

Інституціоналізм. Загальна характеристика та основні етапи його розвитку.

Виникнення інституціоналізму обумовлено такими факторами:

1) трансформаційними зрушеннями в ринковій системі під впливом монополізації та корпоратизації економіки та проявами ринкової нестабільності – ознаками циклічності, проблемою зайнятості тощо;

2) наявністю соціальних суперечностей та посиленням впливу масових суспільних організацій та рухів (робітничого, профспілкового);

3) неспроможністю  підтримувати думку про самодостатність конкурентного ринку, його цілком автоматичне ефективне регулювання та невтручання держави;

4) потребою суспільного контролю над ринковим механізмом та демократичного реформування суспільних відносин.

 "інституціоналізм" лежить поняття – образ дії, звичай, напрям). До інститутів відносятьдержаву, сім'ю, підприємництво, монополії, приватну власність, профспілки, релігію, общини, організації, все, що відображає звичаї, етику, правові рішення, суспільну психологію і еволюцію форм економіки. Інституціоналісти розглядають державу як інструмент суспільного контролю і прогресу, як втілення інтересів суспільства, як орган, який повинен бути демократично організованим. Для них типовою була не тільки відсутність культу держави, а й явно обережне ставлення до зростання могутності держави.

Основні методологічні принципи

1) філософія соціального позитивізму і прагматизму;

2) історико-генетичний метод, тобто розгляд суспільних явищ у їх еволюції

3) широке використання емпірико-описового та статистичного методів;

4) інтеграція екон. досліджень з ін. соц. науками і заперечення „чистої” економічної теорії;

5) принцип технократичного детермінізму, бо в основі економічного розвитку,  лежить поступальний рух науки і техніки;

6) вихідною та основоположною в дослідженнях є категорія інституту (сукупність правових норм, звичаїв, традицій).

Інституціоналізм, є якісно новим напрямом економічної думки. Він увібрав у себе кращі теоретико-методологічні дослідження кон'юнктури ринку попередніх шкіл економічної теорії, а також методологічний інструментарій історичної думки Німеччини (для дослідження проблем „соціальної психології" суспільства).

Соціально-психологічний інституціоналізм Т.Веблена

Торстейн Веблен  представляє соціально-психологічний напрям в інституціоналізмі. За його визначенням „інститути – це результат процесів, що відбувалися у минулому; вони пристосовані до обставин минулого, і тому не перебувають у повній гармонії з вимогами нинішнього часу". Звідси, випливає необхідність їх оновлення відповідно до законів еволюції і „вимог нинішнього часу”, Еволюційна наука для нього – це „дослідження походження і розвитку економічних інститутів, а також погляд на економічну систему як на „кумулятивний процес”, а не „саморегульований механізм".

“Теорія бездіяльного класу”  та “Інстинкт майстерності”  доказував свою переконаність в еволюційному перетворенні суспільства. В історії людства виділяє такі стадії: раннього та пізнього дикунства, хижого і напівмирного варварства, ремісничу і промислову. “Бездіяльний клас” сформувався тоді, коли був накопичений надлишок матеріальних благ і військовоначальники та жреці вирішили правити іншими людьми.. Товари почали цінуватися не за їх корисними властивостями, а за тим, наскільки володіння ними відрізняє між собою людей. Формується "маєтний невиробничий" клас і його ставлення до економічного процесу характер. як "відношення користолюбства, а не виробництва, експлуатації, а не корисності". Цей клас, віддає перевагу "законам світу бізнесу", утвореним "скеровуючою і вибірковою дією законів хижацтва або паразитизму". "ефектом Веблена»характеризує ситуацію, за якої зниження ціни на товар сприймається покупцем як погіршення якості або втрата товаром "актуальності" чи "престижності".

Вчення про “бездіяльний клас” разом з методологією технократизму лежить в основі вебленівської концепції індустріальної системи. Згідно з цією системою науковець виділяє дві стадії розвитку капіталізму:

1) стадію панування підприємця;

2) стадію панування фінансів, коли існує суперечність між індустрією і бізнесом.

Важливе значення має теорія про “абсентеїстську власність” що не відчутна і належить бізнесменам. Він розглядає її як основу існування “бездіяльного класу” та основу протиріччя між індустрією та бізнесом. Розв’язання цих суперечностей завершиться переходом влади до інженерно-технічної інтелігенції – технократів.