Фізіократи – представники класичної політичної економії у Франції II поч. XVIII ст. та відображення їх суджень у поглядах Ф.Кене й А.Тюрго

Теорія грошового балансу раннього меркантилізму

Головною доктриною раннього меркантилізму (15-перша пол.16ст.) був активний грошовий баланс, спрямований на обґрунтування політики накопичення золота та срібла у національних масштабах шляхом жорсткої регламентації грошового обігу та зовнішньої торгівлі. Для цього ставилося два завдання:
1) зберігати гроші в певній країні;
2) залучати якомога більше грошей із-за кордону.
Щоб досягнути позитивного сальдо в торгівлі ранні меркантилісти вважали за потрібне:
- встановлювати максимально високі ціни на експортовані товари;
- всебічно обмежувати імпорт товарів;
- не допускати вивезення з країни золота і срібла;
- фіксувати співвідношення між золотими і срібними монетами (система біметалізму);
- усі проблеми вирішувати шляхом максимального державного втручання, надавати перевагу прямим адміністративним методам.

Стаффорд доводить шкідливість вивезення монети за кордон, бо від того зростають ціни і погіршується становище народу. Але гроші є тільки засобом обігу. Усе залежить від того, як обмінювати на них товари. Держава, уважає Стаффорд, має видати закон, щоб жоден із сировинних продуктів не вивозився за кордон необробленим. Пропонує заборонити ввезення предметів розкошів та деяких інших товарів, регламентувати торгівлю, обмежити вивезення монети, розширити виробництво сукна – найпопулярнішого тоді англійського експортного продукту.

Гаспар Скаруффі написав «Роздуми про монету і справжню пропорцій­ність між золотом і сріблом». У різних країнах, а іноді й у різних регіонах у межах однієї країни, існували різні грошові системи, що дуже ускладнювало роз­рахунки й переказування грошей з одного місця в інше. Скаруффі запропонував встановити єдину загальноєвропейську грошову сис­тему, визнати золото та срібло валютними металами, прирівнюючи одну вагову частину золота до 12 вагових частин срібла. На відміну від інших монетаристів він рекомендував ліквідувати національні бар'єри, що обмежують обіг; золото і срібло трактувалися як зви­чайні товари.

Теорія торгового балансу пізнього меркантилізму

Для зрілого (пізнього) меркантилізму (др.пол.16-17 ст.) характерна теорія активного торгового балансу, яка ґрунтується на таких основних положеннях:
- джерелом національного багатства є прибуток від зовнішньої торгівлі;
- держава збагачується тим більше, чим більший експорт над імпортом;
- головними засобами збільшення активного торговельного балансу країни вважається: посередницька торгівля, експортні галузі промисловості, які працюють на вітчизняній і дешевій імпортній сировині;
- недоцільними визнаються заборони вивезення грошей за кордон і обмеження імпорту іноземних товарів.
Найбільш відомими представниками пізнього меркантилізму були Томас Мен та Антуан Монкретьєн.

Томас Мен :проти заборони вивезення грошей, гроші приносять багатство тільки перебуваючи в обороті. засобом збільшення кількості грошей у країні є сприятливий торговий баланс. за умови, що торгівля буде вільною, вона набере най­більшого розвитку. Якщо країна має активний тор­говий баланс, гроші надходять у країну. Мен — прихильник низьких цін. Під ба­гатством розумів не тільки дорогоцінні метали, а й землю та інші дари природи. грошей роль для досягнення конкретної мети — залучити в країну через зовн. торгівлю дорогоцінні метали.

Антуан Монкретьєн опублікував книжку «Закони суспільного господарства» («Трактат з політичної економії»)вперше вжито термін «політична економія», що згодом став назвою цілої науки.

Детально роз­глядає проблеми розвитку мануфактур, торгівлі, мореплав­ства, професійного навчання тощо.У торгівлі, виграш одного є втратою для іншого. внутрішньої торгівлі виграють і програ­ють окремі учасники обороту, країна в цілому нічого не втрачає і не придбає. У зовнішній іноземні купці є свого роду насо­сом і, отримуючи прибуток, вони викачують багатство країни, з якою торгують.Розрізняє поняття «гроші» і «багатство», вважаючи, що золото створює лише передумови для багатства і добробуту країни, але само по собі ще не робить її бага­тою. Першочергового значення  надає «природному багатству» (хліб, сіль, вино та ін.). Проти зайвих розкошів, уважаючи їх одні­єю з причин, що призводить до відпливу золота з країни.

Історичні умови виникнення і загальна характеристика класичної школи В. Петті

 «класичної школа» базува­лася на таких принципах:

- Суспільство в цілому і його економіка підкоряються дії «при­родних» законів,Втручання держави недоцільне і небажане,повинна лише підтримувати порядок і гарантувати економічну свобо­ду.

- Дія економічних законів реалізується через переслідування кожним індивідом своїх особистих інтересів. Зіткнення цих інте­ресів у процесі конкуренції веде до вироблення оптимальних рішень.

- Умовою бездоганної дії є забезпечення мак­симуму економічної волі, найкращою гарантією якої є приватна власність і повнота інформації, якою володіють суб'єкти.

Вільям Петті«Трактат про податки і збори». порушив питання обміну, тобто питання про вартість товарів. Інші товари здо­бувають вартість лише при зіставленні їх із працею, яка втілена у грошах. відчув необхідність, знайти особливості праці, яка її ств. Теорії вартості трактує і проблему доходів.Виділяє два їх різновиди: заробітну плату як винагоро­ду за працю і ренту. Розмір зарплати він зводив до мінімуму,якщо менше платити, будуть більше працю­вати, створюючи більшу вартість. Рента, поєднував цим поняттям і прибуток, і відсоток, і власне земельну ренту. землю фактором, утворюючим вартість. «Праця, — стверджує він, — є батьком багатства, а земля — йо­го мати». Ціна землі набуває економічного сенсу. Продаючи землю, власник продає право на отримання ренти, і тому розглядає її як один з елементів ціни. Коефіцієнт Петті визначався кількістю років, протягом яких ділянкою землі одночасно володіють і годуються з нього три поко­ління власників. Таким чи­ном, ціна землі визначалася величиною ренти, помноженою на 21.

Фізіократи – представники класичної політичної економії у Франції II поч. XVIII ст. та відображення їх суджень у поглядах Ф.Кене й А.Тюрго

Фізіократи — течія серед французьких економістів другої половини XVIII ст. — часів першої буржуазної революції у Франції. Фізіократія (від. грец. «фізіс» - природа і «кратос» - влада) означає «влада природи». Головною заслугою фізіократів є те, що джерелом багатства вони вважали не торгівлю, а виробництво, обмежились сільським господарством. Франсуа Кене – визнаний лідер і основоположник школи фізіократів. "постійно відтворюване багатство с/г служить основою для всіх професій, сприяє розквіту торгівлі, добробуту населення, приводить у рух промисловість і підтримує процвітання нації.Землеробство служить основою для всієї економіки держави".

Гроші-безплідне багатство, яке нічого не виробляє. За його термінологією, с/г знаряддя, , тварини і все, що використовується у землеробстві протягом декількох виробничих циклів, є "початкові аванси" — основний капітал. Витратиякі здійснюються протягом одного виробничого циклу, він відносив до "щорічних авансів" — оборотний капітал. Довів, що разом з оборотним у русі перебуває основний капітал.

Необхідна тільки "абсолютна свобода торгівлі" як умова її розширення, усунення монополії та скорочення торговельних витрат.

«таблиця Кене» всі умови і пропорції відтворення.З цієї концепції випливає радикальна податкова програма Кене: Хто одержує і споживає чистий продукт, той і платить податок. Кене виділив причини упадка землеробської країни. Їх  вісім:неправильна форма податкового обкладання;зайвий тягар податків, надмірності в розкоші; надмірні судові витрати; особиста несвобода мешканців села; відсутність волі у внутрішній торгівлі;відсутність зовнішньої торгівлі;відсутність повернення чистого річного продукту до продуктивного класу.

А.Тюрго виділяє в суспільстві 3 класи: продуктивний (люди, зайняті в с/г виробництві);безплідний (люди, зайняті в промисловості та інших галузях; власників землі. Дослідженню природи походження позикового (грошового) відсотка. Протягом часу позики позикодавець втрачає дохід, тому що ризикує капіталом, а позичальник використовує гроші для придбань, які принесуть йому вел. прибуток. Подальший розвиток економічної науки показало, що невірно пов'язувати зростання багатства суспільства тільки з землеробством.

Економічне вчення А.Сміта

«Дослідження про природу і причини багатства народів»-це завершення етапу становлення політекономії як науки. В ній чітко визначені предмет, метод і загальна основа політекономії як науки.

1. Продукт мат. виробництва – це багатство нації, а його величина залежить від: частки зайнятого населення; продуктивності праці.

2. Головний чинник збільшення рівня продуктивності праці – це розподіл праці або спеціалізація.

3. Гроші – особливий товар, всезагальний засіб обігу.

4. Теорія вартості – дає 3 підходи до поняття «вартості»:витратами праці;кількістю праці, на яку можна придбати даний товар;доходами.

 6. Прибуток – це «відрахування» з продукту праці, яке створюється як різниця між вартістю і з/п . Земельна рента – це також «відрахування з продукту праці», яке створюється неоплаченою працею робітників.

8. Капітал– це частина запасів, на яку капіталіст очікує отримати дохід, головний чинник нагромадження капіталу ощадливість. Основний капітал– не вступає в процес обігу, а оборотний – змінює форму в процесі виробництва. Чотири правила оподаткування:

пропорційність –  сплачувати податки відповідно доходів.

мінімальність –  відбирав у населення якомога менше поверх того

визначеність –встановлені: час, спосіб і розмір податку.

зручність для платника – час і спосіб оплати відпов. вимогам платників.

Методологія вчення заснована на концепції економічного лібералізму:

1)Інтереси окремих осіб співпадають з інтересами суспільства.

2)«Економічна людина» - особа, яка намаг. нагромадити багатство.

3)Важливою умовою дії економічних законів – є вільна конкуренція.

4)Прагнення отр. прибуток і вільна торгівля –вигідна всьому суспільству.

5) На ринку діє «Невидима рука», за допомогою якої вільна конкуренція керує діями людей через їх інтереси і веде до вирішення суспільних проблем ,вигідним як окремим особам так і всьому суспільству.