Основи діяльності керівника в системі екологічного управління

У системі екологічного управління дії керівника управління показують здатність усвідомлювати потенціал інших людей та використовувати набуті ними навички і знання в контексті наперед визначених результатів.

. Зацікавлення управлінням зросло настільки, що тільки в XX ст. прове­дено понад п'ять тисяч досліджень із цього предмета.

Проте й сьогодні легше сказати, що не є управлінням, ніж навпаки. На­приклад, відомо, що найменше підтримуються теорії, які вивчають риси керівництва. З погляду психології доведено, що приємний вигляд і, без сумніву, сильна особистість можуть допомогти індивідові блискуче розпоча­ти управлінську кар'єру, і такий керівник може принести групі успіх, хоч іноді й нетривалий. Так само і в політиці. Компетентність керівника вияв­ляється по закінченні контрольного періоду — «ста днів». Теорія, відома під складною назвою «ідеосинкретичний баланс», стверджує, що всім людям властивий своєрідний еквівалент цих «ста днів».

Теорія ідеосинкретичного балансу діє так: ви своє початкове враження про нового керівника не висловлюєте до певного часу і спостерігаєте, чи він доведе, що здатний якісно виконувати роботу, а ті, хто його призначив, пе­ресвідчаться, що він зазнає поразки і ваша думка про нього підтвердиться.

Усе визначає успіх чи поразка; функція ж керівника полягає в тому, щоб приносити своєму колективові успіх. З кожним новим успіхом довіра до керівника зростатиме, з кожною поразкою — зменшуватиметься. Якщо керівник не робитиме нічого, щоб уникнути ризику, довіра до нього змен­шиться, а сам він залишиться ні з чим, хоч і буде ще якийсь час обіймати свою посаду.

Характеристиками успішних керівників, як правило, є такі:

• вони рано досягли успіху і стали помітними серед інших, рано пока­зали високу енергійність;

• вони вміють планувати наперед, вони ще замолоду знали, чого хо­чуть, і створили гнучкі стратегії для досягнення своєї мети;

• вони завжди націлені на досягнення мети: ще зі школи вони звикли
мати найвищий рейтинг, щоправда, коли вони стають іншими замість
того, щоб бути першими, то відчувають себе вибитими з колії і
сприймають це як поразку;

• вони відчувають політику і здатні використовувати динаміку групи;

• вони впевнені в собі;

• вони можуть вийти зі складної ситуації, використовують скоріше
внутрішні, ніж зовнішні, критерії; тобто вони покладаються на власніі

Глава 2

Теоретико-методологічні основи системного екологічного управління

судження, звертаючи увагу на думку інших тільки тоді, коли цього вимагає зовнішня політика.

З наведеного вище можна зробити висновок, що управління — це те, що керівник робить, а не те, яким він є. Тому й не дивно, що ті, хто застосо­вує мистецтво управління у своєму власному житті, швидше досягають успіху. Управління та творчість нероздільні. Творчість є умовою досягнення оптимального управління, а для цього керівник має бути:

• готовим вивчати і випробовувати на практиці все нове, а не бути в'яз­нем минулих стереотипів;

• впевненим у собі, коли це стосується поставленої мети, і не залежа­ти від сторонніх впливів.

Щоб забезпечити раціональне управління, слід розподілити повнова­ження та відповідальність у кожній групі працівників. Для цього потрібні керівники, які:

• мають повне розуміння того, що відбувається;

• дають чіткі, зрозумілі накази своїм підлеглим;

• пропонують підтримку підлеглим, відкриті двері та вільний шлях для
дій без перешкод і недовіри;

• приймають рішення, які не можуть прийняти інші через брак часу,
інформації, знань;

• цінують самостійні дії підлеглих, нагороджують прогрес, підтримують
індивідуальний та груповий розвиток;

• розвивають відчуття довіри між членами групи за допомогою оцінки
внеску кожного в загальний успіх, забезпечення інформацією та
знаннями.

Отже, керівник у постіндустріальному екологізованому суспільстві повинен бути більш чутливим, мати кращі навички та глибше розуміння процесів, ніж його попередники; а минулий досвід управління, особливо в екологічній сфері, слід використовувати для прогнозування майбутнього.

Раніше керівник намагався протриматися в оточенні жорсткої та непо­хитної бюрократії і витрачав більше часу не на управління, а на те, щоб захищатися від неї. Тепер керівник стикається з нестачею достатньо обізна­них людей, спроможних запобігти виникненню помилок керівництва в уп­равлінні. Сучасне управління потребує нових форм контролю за діями керівництва. Воно стає ніби окремою професією. Керівник вважатиметься успішним чи неуспішним, залежно лише від потенціалу і специфіки його навичок. Тому управлінські навички та їх правильне застосування — це єди­не, що не дасть йому втратити свою посаду.

Якість управлінської діяльності керівника або менеджера можна визна­чити за такими оцінками:

Відмінно.Домінуючий стиль у роботі — це вміння бути чутливим до потреб організації, типу її культури, завдання та мети, а також до потреб самої команди управління та суспільства. Гнучкість управління стає необхідністю в швидкозмінному світі бізнесу та соціальному й екологічному оточенні, оскільки стиль управління має бути одночасно твердим і чітким, реакція на зміну — вчасною, а оцінка ситуації — точ-

2.4 Науково-теоретичні основи системного екологічного управління

ною. Управлінці, будучи достатньо освіченими, все одно змушені на­вчатися протягом усього свого життя задля постійного вдосконалення. Ефект цього стилю залежить від підлеглих, працівників, які перебува­ють на одному посадовому рівні з менеджерами й керівниками.

Посередньо.Керівники та менеджери постійно проводять аналіз своєї діяльності, поліпшують вибраний ними стиль керівництва, змінюють ставлення до роботи, робочого середовища, типу культури та потреб працівників. Цей стиль одночасно є і функцією, і детермінан­тою організаційної культури. В організації можливе виникнення про­цесу обмеження гнучкості управління, коли відбувається перехід від моделі «показати» до моделі «доручити». Якщо керівник організації підтримує цей процес, більшість членів його команди пристосовують­ся та переймають такий стиль управління.

Незадовільно.Цей стиль управління відповідає лише індивідуаль­ним потребам керівника або менеджера. Немає жодного зв'язку між стилем та ситуацією — перший вибирається випадково. Поведінка керівника здебільшого спрямована на те, щоб підкреслити різницю в статусі, закріпити цінності формальної ієрархії, встановити чітке підпорядкування загальноприйнятим правилам і процедурам.

Основи екологічної підготовки
управлінського персоналу

Для того щоб розвивати навички, вміти конкурувати, нарощувати куль­туру, управлінському персоналу слід систематично здійснювати про­фесійний тренінг (у тому числі екологічний), розвивати свій інтелектуаль­ний потенціал. Тобто їм потрібна постійна професійна підготовка, яка є однією з функцій управління, що здійснюється за спеціальним алгоритмом, один із прикладів якого наведено на рис. 2.12.

Система та обсяги обов'язкових екологічних знань управлінського пер­соналу (у природоохоронних чи галузевих корпоративних органах управ­ління) визначаються цілеспрямованістю, обсягом і змістом виконуваних ними функцій управління залежно від посади.

Для професійної підготовки управлінського персоналу слід керуватися такими загальнометодологічними засадами:

• екологічна освіта, як формальна, так і неформальна, є безперервним
процесом одержання й оновлення екологічних знань;

• ефективна система екологічної освіти має охоплювати питання при­родного (біологічного), соціально-економічного середовища і роз­
витку, у тому числі духовного, бути невід'ємною частиною всіх
дисциплін, використовувати формальні й неформальні методи та
ефективні засоби комунікацій (багатодисциплінарний підхід);

• система знань має охоплювати загальносистемні, природничі, ноо­сферні, наукові, етичні та соціальні аспекти;

• система знань покликана забезпечити додержання принципу «впро­вадження через навчання» в практичну діяльність цілей і завдань еко-