Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. знаків).

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 7

1. Видавництва та видавничі організації (створення, види, будова).

Видавництво – спеціалізоване підприємство, основним видом діяльності якого є підготовка і випуск видавничої продукції.

Видавнича організація – підприємство, установа чи організація, статутом якої, поряд з іншими видами діяльності, передбачено підготовку та випуск видавничої продукції.

Видавнича продукція – сукупність видань, підготовлених до випуску або випущених видавцем (видавцями).

Виробник видавничої продукції – фізична або юридична особа, яка здійснює виготовлення замовленого тиражу видання.

Видання можна розділити на види за такими ознаками:

• цільове призначення;

• матеріальна конструкція;

• знакова природа інформації;

• обсяг;

• склад основного тексту;

• періодичність;

• структура;

• ступінь аналітико-синтетичного перетворення інформації.

Видавництва і поліграфічні підприємства повинні тісно співпрацювати, оскільки від їх спільної і ефективної роботи залежать як якість випущеної продукції, так і створення друкованої продукції, яка відповідає найвищим, естетичним і художнім вимогам. Це стосується також літературного, наукового, інформаційного рівнів матеріалів, які публікуються на сторінках видань, форми їх подання, технічного та художнього оформлення. Видавництва забезпечують підготовку, редагування та оформлення видань, а поліграфічні підприємства повинні належним чином забезпечити технічне та естетичне виконання видання визначеним тиражем у встановлені терміни.

Видавництво: Структураструктура видавництва повинна відповідати характеру видавничого процесу та забезпечувати випуск книг високої якості.

Функціональна структура передбачає розподіл видавництва на окремі функціональні блоки, що мають свої конкретні завдання та обов’язки: редакційний, виробничий, маркетинговий, фінансово-економічний, кадровий. Очолює таку структуру директор (генеральний директор, президент), а окремі блоки очолюють менеджери (керуючі, начальники). Подібна структура ефективна для видавництв малого та середнього масштабу, при невеликому обсязі випуску і при однорідному характері своєї літератури.

Головним у організації роботи будь-якого видавництва є врахування специфіки самого видавничого процесу, його стадій, до яких слід віднести: планування випуску; робота з автором і рукописом; оформлення видання та підготовка його до поліграфічного відтворення; розміщення замовлення на поліграфпредпріятіі, контроль та приймання тиражу; реалізація готового тиражу.

Таким чином, можна виділити три основні складові частини видавництва: редакційну, виробничу і службу реалізації. Поряд з ними у багатьох видавництвах існують допоміжні (обслуговуючі) відділи: бухгалтерія, юридична служба, складальні ділянки, різноцільових комп’ютерні служби, відділи (редакції) художнього оформлення та інші.

1. Поняття редакційної норми; структура норми; основна суперечність, потужність, вибір і динамічність нормативної бази.

Деонтична логіка як основа теорії редагування. Ще зовсім недавно вважали, що наука покликана описувати лише те, що є, а не те, що повинно бути. Проте після створення апарату деонтичної логіки (логіки норм) ситуація змінилася. Норми стали рівноправними об'єктами науки. Деонтична логіка дає змогу маніпулювати нормами, чого попередні логіки — наприклад, формальна — не забезпечували.

У трактуванні норм редагування схоже з юриспруденцією: воно розглядає і те, що є насправді, і те, що має бути в ідеалі (інакше кажучи: те, що в повідомленні є фактично, й те, що повинно бути в ньому згідно з нормами теорії редагування).

У деонтичній логіці щодо тверджень використовують такі модальності, як "обов'язково", "дозволено", "заборонено", "байдуже", згідно з якими:

—               обов'язковим є те, від чого не можна утриматися (тобто обов'язковими є ті норми, не дотримуватися яких заборонено);

—               дозволеним є те, від дотримання чого не обов'язково утримуватися (тобто дозволеним у повідомленні є те, що не заборонено нормами);

—               забороненим є те, від чого слід обов'язково утримуватися (тобто забороненим у повідомленні є те, що нормами не дозволено).

Модальність "байдуже" дає змогу застосовувати в редагуванні творчі методи оптимізації (удосконалення) повідомлень.

Визначення норми. Класичним прикладом норми може слугувати мова передачі повідомлень. Так, мовці, перш ніж почати спілкуватися, повинні домовитися хоча б про способи кодування (позначення словами) фрагментів дійсності, а також про значення цих слів. Наслідком такої домовленості стає угода (конвенція) про те, що певний фрагмент реальності будуть позначати певними звуками (чи літерами) і ці звуки (чи літери) матимуть таке-от значення.

Властивості норм:

1.                Норми регулюють опрацювання повідомлень (відношення між повідомленнями й людьми, а також між самими повідомленнями), що забезпечує їх циркулювання в інформаційному просторі. Інакше кажучи, це правила функціонування інформаційного простору.

2.                Вони мають загальний характер, тобто не стосуються конкретного автора, конкретного редактора чи конкретного реципієнта, а регулюють типові ситуації та розраховані на багаторазове застосування.

3.                Вони є загальнообов'язковими для всіх, кому адресовані.

4.                Вони пов'язані з державою та суспільством. Ці норми запроваджує або санкціонує держава та суспільство, а за необхідності їх дотримання забезпечує суспільний осуд, несприймання повідомлень, що порушують ці норми, чи навіть державний примус.

5.                Вони є формально визначеними. Норми теорії редагування, як правило, фіксують в різних нормативних документах держави й суспільства і чітко закріплюють права, обов'язки і заборони для працівників інформаційної галузі.

6.                Вони є системними. Норми теорії редагування всеохопні (або, бодай, повинні бути такими), взаємоузгоджені та, як правило, не суперечать одна одній.

Структура норми. Як і будь-які інші, норми редагування мають структуру1, в яку входять:

— індикатор норми (ознака, яка дає змогу встановити, належить певний елемент до норми чи ні, а якщо так, то до якої саме; наприклад, індикатором норми "всередині складнопідрядного речення перед сполучником підрядності слід ставити кому" є будь-який сполучник підрядності — що, який, щоб, хоча тощо);

•                 агент норми (той, хто встановив норму; наприклад, суспільство, Національна академія наук, Книжкова палата, Держстандарт, дослідники редагування тощо);

•                 адресат норми (виконавець норми, тобто той, хто повинен її застосовувати; наприклад, автор, редактор, коректор, технічний редактор, художній редактор);

•                 зміст норми (дія, яку потрібно або не потрібно вчинити; наприклад, виправити чи не виправити текст);

•                 характер норми (норма зобов'язує, дозволяє, забороняє певну дію; наприклад, норми зобов'язують подавати вихідні відомості, дозволяють вміщувати в деяких виданнях покажчики, забороняють вживати неевфемічні слова);

•                 умови норми (обставини, за яких можна або не можна вчиняти певну дію; наприклад, умовою заміни прийменників у на в є лівосторонній та правосторонній контекст — наявність голосних чи приголосних літер у сусідніх до прийменника словах);

•                 санкції (можливі наслідки порушення певної норми; наприклад, через неправильне визначення читацької адреси реципієнти можуть або не зрозуміти повідомлення, або воно може бути для них нецікавим).

1. Норми художнього редагування: внутрішнє оформлення видання.

Художній редактор розробляє проект оформлення, слідкує за графічно-стильовими елементами видання, а технічний редактор задумане оформлення шляхом умовних знаків і позначень перекладає на мову, зрозумілу робітникам поліграфічного підприємства. Процес оформлення друкованого видання складається з трьох послідовних етапів:

–                 Підготовчий етап, на якому виникає, розвивається і складається задум оформлення;

–                 Етап виконання та редагування оригіналів оформлення: формується зміст та графічні характеристики обкладинок, палітурок, форзаців, внутрішнього оформлення, зображень;

–                 Композиційно-технічний етап: набір та верстка, підготовка зверстаного матеріалу для поліграфічного етапу.