Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. знаків).

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 1

1. Едитологія – наука про видавничу справу (складові, місце в системі наук, навчальні дисципліни, професії видавця й редактора).

Едитологія -Термін «едитологія» походить від латинського editio — видання, виданий твір, повідомлення і грецького λογοζ — слово, знання, вчення; іменник editio походить від дієслова edere, яке зокрема має значення випускати в світ, видавати.

Об'єктом дослідження едитології є видавничий, частково радійний і телевізійний процеси, та проходження ними повідомлень.

Предметом едитології є типологія і будова повідомлень, оригіналів, видань і передач; видавнича і редакційна діяльність; видавничий маркетинг (ринкознавство);видавничий менеджмент (організація та керування у видавничій справі); стандартизація видавничої справи; процеси редагування, зокрема їхні методологічні засади (постулати, закони, закономірності, методи, методики, норми, творчі процеси).

Метою едитології є вироблення науково обґрунтованих рекомендацій працівникам ЗМІ для суспільно ефективного опрацювання повідомлень.

В едитології виокремлюють такі складові:

а) теорія видавничої справи й теорія редагування;

б) едитологія загальна (не залежить від виду повідомлень) й едитологія галузева (залежить від виду повідомлень);

в) едитологія нормативна (описує типові процедури опрацювання повідомлень, що базуються на нормативних документах — законах, стандартах, правилах тощо) й едитологія творча (описує не типові, а творчі методи в процесах публікування й редагування повідомлень).

Теорія видавничої справи — складова едитології, яка досліджує методологічні засади процесів, що опосередковано (організаційно) пов'язані з готуванням повідомлень до публікування (оприлюднення). Теорія видавничої справи розпадається на такі складові: основи видавничої справи (етапи видавничого процесу; типологія повідомлень, оригіналів, видань і передач; будова повідомлень, оригіналів, видань і передач; типологія авторів і реципієнтів; будова ЗМІ), теорія видавничої та редакційної діяльності, видавничий маркетинг (ринкознавство), видавничий менеджмент (організація та керування у видавничій справі), стандартизація видавничої справи.

Теорія редагування — складова едитології, що досліджує методологічні засади безпосереднього готування (редагування) повідомлень до публікування (оприлюднення), тобто це система знань про практику редагування — правила внесення змін безпосередньо в саме повідомлення. Теорія редагування описує, пояснює та прогнозує функціонування тих суб'єктів та об'єктів, які беруть участь у процесі редагування, зокрема у формі постулатів, законів, закономірностей, методів, методик, норм тощо. Теорію редагування поділяють на теорію нормативного й теорію творчого редагування, на теорію загального й теорію галузевого редагування.

1. Ефективність функціонування редакційного етапу; методологічна база редагування (аксіоми й постулати).

       Оскільки кожен ЗМІ переслідує якусь мету, то для нього важливо знати, наскільки опубліковані ним повідомлення ведуть до досягнення мети, іншими словами, яка ефективність цих повідомлень. Кардинально на ефективність повідомлень впливають їх автори. Далі, на редакційному етапі, вона може бути суттєво змінена редактором. Тому, щоби визначити ефективність редакційного етапу, слід виконати такі дії:

1) визначити ефективність повідомлення за відсутності його редакційного опрацювання (Е});

2) визначити ефективність повідомлення за наявності його редакційного опрацювання (Е2);

3) визначити ефективність редакційного етапу (Е): Е,=Ег-Е,.' A-1)

       Однак запропоноване вище означення ефективності редакційного етапу є надто абстрактним. Тому в конкретних прикладах подамо показники (матеріальні та ідеальні), за якими можна визначити величину ефективності. Приклад. Рекламні повідомлення, передані радіомережею без редакційного опрацювання, забезпечували щоденно збут 300 тюбиків зубної пасти марки "Фтородент". Після редакційного опрацювання цього повідомлення збут зріс до 330 тюбиків щодня. Отже, ефективність редакційного етапу — при вартості одного тюбика в одну гривню — становить ЗО гривень. (Матеріальний показник ефективності — результат фінансової діяльності організації).

Приклад. У місті М у періодичних виданнях опублікували оголошення з закликом вийти на мітинг, у результаті чого прийшло 5 тис. мешканців. У місті Н (з такою ж, як і в М, кількістю мешканців) відредагували це повідомлення й опублікували його у періодиці таким самим накладом, у результаті чого на мітинг з'явилося 11 тис. мешканців. Отже, ефективність редакційного етапу становить 6 тис. людей. (Матеріальний показник ефективності — кількість людей; загалом, це можуть бути різні натуральні показники). Приклад. При читанні невідредагованого тексту група учнів зуміла встановити два нові зв'язки між сімома відомими словами. При читанні цього ж тексту після опрацювання інша група учнів зуміла встановити три нових зв'язки між цими ж сімома словами. Отже, в цьому випадку ефективність редакційного етапу становить один новий зв'язок. (Ідеальний показник ефективності — зміна суми знань реципієнта, що вимірюють кількістю слів чи термінів, які увійшли в його тезаурус, і зв'язків між ними). Крім цих чітко визначених показників ефективності редакційного етапу, можна

назвати й такі, які важко піддаються кількісному вимірюванню. Це, скажімо, позитивні емоції реципієнта або ж розвиток у нього почуття прекрасного. Ці показники ефективності властиві повідомленням (художнім, науковим, технічним і т. п.), що є досконалими в усіх відношеннях1.1, хоча визначити ці показники кількісно важко, все ж опосередковано їх можна оцінювати за тою платою, яку реципієнти дають за ці повідомлення, наприклад книги чи періодику.

Очевидно, що ефективність редакційного етапу може бути не тільки позитивною, а й негативною. Так, наприклад, редакційне опрацювання може призвести до того, що кількість людей, які прийшли на мітинг, зменшиться до 3 тис. (див. приклад вище). Це означає, що ефективність редакційного етапу - 2 тис. людей. Визначити величину ефективності Е} та Е2 можна шляхом соціологічних досліджень, методи яких описані в спеціальній науковій літературі2. Тут варто звернути увагу на те, що соціальний ефекі повинен бути заздалегідь спрогнозованим, тобто попередньо визначена величина ефекту. Адже намагання отримати максимальний ефект у тих випадках, коли пізніше його не вдається задовольнити, може призвести до протилежних результатів. Так, коли повідомлення викликало в населення великий попит на зубну пасту "Фтородент" (див. приклад вище), а в крамницях весь цей товар уже розкупили, то реакція реципієнтів на повідомлення буде негативною, що позначиться на довірі до джерела інформації та, в кінцевому результаті, призведе до зменшення прибутку виробника пасти.

1. Галузеві норми редагування телепередач.

Редагування відеоповідомлень (телепередач), оскільки вони містять одночасно чотири види інформації [вербальну (знакову), аудіальну, графічну статичну, графічну динамічну (відео)] [3], є значно складнішим, ніж редагування друкованих чи аудіоповідомлень [1]. Проте методи дослідження таких повідомлень вивченні загалом ще вкрай мало. Тому їх редагування порівняно з іншими видами повідомлень містить значно більше творчості і тому більше спирається на інтуїцію [6].

Редакційний етап.

1. Редактор повинен оцінити сценарій передачі у формі редакційного висновку, краще письмового [4, 314–316]. На окремі випуски циклів передач допустимими є редакційні висновки в усній формі.

2. Редактор повинен відредагувати сценарій з урахуванням специфіки телепередачі: а) назва передачі повинна бути лаконічною (до 3–4 слів); б) у тексті сценарію повинна бути мінімальна для кількість слів, як, наприклад, у рекламних оголошеннях; в) у сценарії варто передбачити місця для імпровізацій, а також точки переходу на рекламу; г) потрібно правильно обрати форму звертання до "героя" та учасників передачі (пане, пані, по імені, по батькові, за посадою тощо); ґ) стиль тексту повинен відповідати стилю майбутньої передачі; д) стенд-апи (авторський коментар ведучого в кадрі) повинні стояти в кульмінаційних точках передачі; е) тексти стенд-апів повинні бути: максимально лаконічними; легко вимовлятися; містити лише одну думку (ідею); їх кількість на одну передачу не повинна перевищувати 3–5; є) при необхідності скорочення сценарію слід видаляти не окремі слова, а цілі абзаци, що не спотворює ритму тексту.

3. Редактор повинен лексично підлаштувати текст сценарію під обраного диктора, ведучого чи актора, якщо конкретно відомо, хто ним буде (в іншому випадку це виконують безпосередньо на записувальному етапі).

4. Редактор повинен розмітити тексти, призначені для начитування диктором, ведучим або актором так само, як для радіопередач, тобто з використанням знаків фонетичного та інтонаційного транскрибування [5, 42–46]; якщо є змога, слід зробити три примірники розміченого тексту (для диктора, режисера й звукорежисера).

5. Редактор повинен спрогнозувати хронометраж знятого матеріалу й змонтованої за сценарієм передачі.

6. Редактор повинен включити прийняту до постановки передачу в план програм передач і почати її анонсування.

7. Редактор разом із режисером повинен узяти участь у відборі "героїв" – основних учасників передачі, – керуючись такими критеріями: а) герої повинні мати "право" на те, щоб зніматися в ефірі, тобто мати певні життєві заслуги, вирізнятися чимось із середнього загалу; б) герої повинні бути телегенічними (герої, які є нетелегенічними, погано розмовляють, мають явні фізичні вади, тимчасову хворобу тощо, підлягають заміні, проте можливі й винятки).

8. Редактор разом із режисером повинен провести з учасникам передачі передінтерв'ю.

9. На загальній репетиції передачі редактор повинен перевірити, чи відповідає вона сценарію, та при потребі виправити репліки ведучого, героїв та інших учасників передачі.

10. Під час редагування новинних передач редактор повинен проконтролювати, щоб: а) співвідношення між окремими блоками новин (внутрішні, міжнародні, культурні, спортивні події, прогноз погоди) було приблизно однаковим; б) для кожного сюжету передачі доречно заповнити його паспорт, що містить такі дані: дата передачі, місце сюжету в передачі, титри (якщо вони є), жанр, тема, хронометраж, автор, редактор, термін підготовки; в) новини, які не включено в день отримання в новинну передачу, слід передавати для використання в інші редакції.

До того ж редакторові слід запам’ятати:

1) для свідків подій, яким може загрожувати небезпека, потрібно забезпечити анонімність такими способами: а) не подавати ні імені, ні адреси, ні фотознімка, ні натяку на особу; б) спотворення голосу; в) пікселізація (розмивання) обличчя (у кадрі, на екрані);

2) оприлюднена інформація не може бути використана разом з даними інших ЗМІ як додатковий аргумент для встановлення особи злочинця;

3) подання фотографій педофілів та сексуальних злочинців є можливим лише за умов відбуття ними терміну покарання й оприлюднення цих фото поліцією;

4) використовувати дітей у передачах допустимо лише при наявності їх згоди та згоди їхніх батьків чи опікунів (при потребі – письмово);

5) авторам передач (крім аналітичних) заборонено висловлювати власну думку про поточні події державної політики, політичні або трудові конфлікти;

6) у передачах про трудові або політичні конфлікти безсторонність автора має проявлятися в тому, що обом сторонам для оприлюднення своїх позицій повинна виділятися однакова кількість часу;

7) висловлення автором особистих думок можливе лише в передачах на зразок "особистий погляд", в яких потрібно: а) на самому початку зазначити характер передачі; б) не допускати спотворення у викладенні протилежної точки зору; в) пильнувати за істинністю фактів; г) передбачати можливу необхідність надання ефіру протилежній стороні.

8) У повідомленнях не слід говорити про приватне життя осіб, якщо це не стосується порушення суспільно значущих питань;

9) Репортажі з володінь приватних осіб можливі лише за згодою їх власників;

10) Передачі до 21-ї години повинні за своєю мораллю бути такими, щоб їх могла дивитися й слухати загальна аудиторія, у тому числі й діти. Після 21-ї години можливим є поступовий перехід до передач для дорослих;

11) Вживання лайок припустиме лише у виняткових випадках. Без особливої потреби їх заміняють паузами чи шумами;

12) Передачі на теми сексу повинні: а) уникати сенсаційності; б) бути позначені відповідними логотипами; в) транслюватися після 23 години; г) дотримуватися певних меж у показі відвертих сексуальних сцен; д) з особливою обережністю подавати матеріали стосовно проявів сексуального насильства й садизму;

13) Оприлюднення антигромадських чи кримінальних сцен не повинне заохочувати потенційних наслідувачів (як, наприклад, демонстрація сцен вживання наркотиків);

14) Учасники передачі мають право знати: а) тему передачі; б) спосіб їх участі в передачі (наприклад, інтерв'ю чи дискусія); в) якщо це інтерв'ю – то перелік питань; г) якщо передача дискусійна – про весь спектр питань і прізвища інших учасників передачі; ґ) спосіб передачі в ефір (запис чи пряма передача); д) якщо запис – то чи буде монтуватися передача;

15) Приховування інформації попереднього пункту для учасників передачі можливе лише в таких випадках: а) якщо цього вимагають суспільні або державні інтереси; б) якщо автори передачі мають справу з протизаконною чи антигромадською діяльністю.

11. Редактор повинен дати заявку на музичний та звуковий супровід музичному редакторові та звукорежисерові.

12. На основі передінтерв'ю та репетицій редактор повинен внести в сценарій необхідні виправлення.

13. Редактор повинен проконтролювати, щоб помічники редактора й режисера внесли в картотеку адреси, телефони, адреси електронних поштових скриньок усіх учасників передачі, з якими треба підтримувати постійні чи епізодичні контакти.

14. Редактор повинен проконтролювати наявність оформленої заявки на отримання реквізитів, передбачених сценарієм.

Знімальний етап. Відеозапис

1. Редактор повинен узгодити час, коли студія буде вільною для проведення запису, й попередити про цей час усіх учасників знімання.

2. Перед записом передачі редактор повинен проконтролювати зовнішність усіх учасників передачі.

3. Перед записом редактор разом з іншими працівниками (інженером з освітлення, оператором) повинен пересвідчитись у належному рівні освітлення.

4. Перед записом редактор повинен проконтролювати наявність необхідних реквізитів.

5. Редактор за допомогою помічників (редактора й режисера) повинен забезпечити: а) підтримування героя в "робочому" стані, поки йде встановлення освітлення, підлаштовування інтер'єру тощо; б) якщо програму знімають у пакетному режимі (одночасно кілька послідовних передач за один сеанс), підтримування глядачів у студії в активному стані (вони повинні проводити себе однаково і на першій, і на третій годині знімання).

6. Редактор повинен прослідкувати, щоб знімання відбувалося в одному стилі (за рівнем освітлення, запису звуку тощо).

7. Редактор повинен заздалегідь попередити героя та всіх учасників про тривалість передачі.

8. Разом із режисером редактор повинен забезпечити, щоб на ведучого працювала вся телевізійна група, оскільки глядачі сприймають ведучого як автора передачі.

9. Серед усіх сюжетів найперше слід знімати головні. Друго- й третьорядні сюжети слід готувати пізніше.

10. Під час знімання редактор повинен зосереджувати увагу режисера й оператора на тому, щоб найяскравіше було відтворено людські емоції.

11. Вказувати режисерові на огріхи, помилки й пропонувати виправлення редактор повинен лише тет-а-тет.

12. Редактор повинен домовитися з героями та іншими учасниками передачі про мову жестів для зворотного зв'язку під час знімання: а) якщо герой відхиляється від теми, редактор за кадром піднімає руку (запис при цьому не переривають); б) якщо герой перевищує виділений час, редактор за кадром показує на годинник (запис при цьому не переривають); в) якщо при прямому ефірі редактор за кадром ставить руки навхрест, учасники передачі зупиняються (запис при цьому може перериватися).

13. Редактор повинен заздалегідь проінструктувати героїв та інших учасників передачі про те, що: а) керують записом ведучий, режисер і редактор, тому вони повинні однозначно виконувати їх вказівки; б) якщо під час запису ведучий вважатиме за потрібне, він має право зупиняти героя запитаннями.

14. Під час запису передачі оператори завжди повинні мати достатній резерв касет.

15. При потребі редактор повинен підказувати ведучому "у вухо" (через внутрішній радіозв'язок) необхідну інформацію.

16. Під час знімання редактор повинен контролювати тривалість записаних сюжетів.

17. У студії при наявності такої можливості знімання слід проводити кількома стаціонарними камерами (з різних точок) і кількома мобільними камерами, які знімають різним планом (також з різних точок).

18. Виїзних знімання при наявності такої можливості слід проводити двома (стаціонарною та мобільною) камерами, які знімають різним планом, причому мобільна – з різних точок.

19. Редактор повинен проінструктувати ведучого передачі, що йому заборонено бути упередженим, неввічливим чи емоційно прихильним до однієї зі сторін.

20. Про відсутність критикованої особи чи представника такої організації ведучий (диктор) повинен повідомити глядачів у неупередженому тоні.

21. Відеознімання прихованими пристроями (камерами) [2] дозволяються в таких випадках: а) при розслідуванні важких злочинів; б) у країнах, де існують обмеження на свободу слова; в) під час соціологічних досліджень, якщо інші способи неможливі (в цьому випадку на оприлюднення слід отримати дозвіл об'єкта запису). У приватних володіннях приховані записи заборонені взагалі.

22. Відеознімання інтерв'ю "на порозі" дозволене тоді, коли: а) проводять розслідування важкого злочину або антигромадської поведінки; б) об'єкт тривалий час ухиляється від інтерв'ю.

23. Таємні відеозаписи можливі лише за умови скоєння важких злочинів за погодженням з компетентними органами.

24. Відео- й аудіозапис телефонних розмов можливий лише за умови, коли про це просить один із її учасників.

25. Встановлювати веб-камери й проводити ними відеозапис можна лише за згодою однієї зі сторін.

26. Редактор завжди повинен бути готовим замінити сюжет з одним героєм натакий самий сюжет з іншим героєм.

27. Після запису редактор повинен повідомити учасників про час виходу передачі в ефір і потурбуватися про їх відправлення додому, тим більше, якщо це нічний запис.

28. Редактор повинен провести редагування ілюстраційного матеріалу (якщо це можливо), а також його знімання.

29. При зніманні документи слід подавати динамічно (різні ділянки, різним планом, різними виділеннями тощо).

30. Після завершення знімання за допомогою відеоредакторів слід виконати редагування знятого матеріалу.

31. Зняті епізоди редактор повинен зіставити зі сценарієм і при потребі внести в них виправлення.

32. Для новинних передач редактор повинен провести з коментаторами й оглядачами короткі передінтерв'ю.

33. Для організації сюжетів новинних передач редактор повинен проконтролювати, щоб для прямих включень з місць подій заздалегідь на строго визначений час були замовлені канали зв'язку й репортери з готовими повідомленнями.

Аудіозапис

1. Перед записом передачі редактор разом із звукорежисером повинен пересвідчитись у належному рівні запису звуку.

2. В аудіозаписі редактор повинен чітко відрізняти те, що сказав і, відповідно, записав герой для оприлюднення, від того, що він сказав і записав приватно. Те, що сказано героєм приватно, ніколи не може бути передано в ефір, хоча воно й було записано.

3. Після запису епізодів документальних передач, насамперед на виїздах (синхронних – інтерв'ю, ток-шоу тощо), звук слід очистити від зайвих шумів програмними засобами звукових редакторів.

4. Редактор повинен забезпечити, щоб ведучі передач на зразок "особистий погляд" не були дикторами овинних передач.

5. Редактор повинен визначити необхідний темп мовлення для диктора, ведучого або актора, враховуючи їхній індивідуальний темп говоріння.

6. Записані дикторами й ведучими закадрові тексти редактор повинен перевірити на їх відповідність фонетичному розмічуванню в сценарії.

7. Редактор повинен перевірити, чи відповідає передачі підібраний музичним редактором музичний супровід за змістом, стилем, якістю й потрібним емоційним ефектом.

8. Редактор повинен перевірити, чи відповідає передачі підібраний шумовий супровід за своєю суттю, а також чи підсилює він епізод потрібними емоціями.

9. Редактор повинен проконтролювати, щоб у запланований час на монтажний комп'ютер помічник режисера скопіював усі необхідні матеріали: а) власні (зняті телекомпанією) відеосюжети; б) ілюстраційні матеріали; в) тексти, начитані дикторами й ведучими; г) музичний та шумовий супроводи.

10. До моменту передавання передачі в ефір не можна знищувати записаний, але не використаний у передачі матеріал.

Озвучувальний етап

1. Норми редагування озвучування такі самі, як і на записувальному й монтажувальному етапах.

2. Після завершення озвучування редактор разом із звукорежисером повинен проконтролювати, щоб характеристики звуку голосів дикторів, героїв, музики, шумів, зокрема сила звуку, впродовж усієї передачі були однаковими.

3. При виявленні огріхів редакторові доречно вносити лише ті виправлення, які конче потрібні.

4. Після завершення озвучувального етапу редактор повинен: а) здати файл із записом передачі у випусковий відділ для її передавання в ефір; б) здати копію файла із записом в архів; в) повернути героям передачі позичені матеріали (фото, документи тощо).

Передавальний етап

1. Під час передавання передачі редактор повинен стежити за тим, щоб: а) рекламні повідомлення йшли тільки в передбачених сценарієм кульмінаційних точках; б) блоки (відеосюжети між рекламними повідомленнями) передач привертали увагу більше, ніж реклама; в) після кожної рекламної паузи глядачі поверталися на свій канал, а не переходили до іншого.

2. Під час прямих неновинних передач редактор повинен: а) контролювати хронометраж передачі; б) допомагати режисерові за режисерським пультом виконувати монтаж передачі в режимі реального часу; в) допомагати ведучому через внутрішній зв'язок ("у вухо"); при цьому кількість переданої інформації повинна бути мінімальною, аби не відволікати ведучого; г) мати заздалегідь підготовлені матеріали для передавання в ефір при виникненні непередбачених екстремальних ситуацій.

3. Редактор повинен стежити за тим, щоб ведучий, якщо якась особа в ефірі допускає образливі висловлювання, відразу ж зупиняв її.

4. Під час прямого транслювання новинної передачі редактор повинен контролювати, щоб: а) не була перевищена її тривалість; б) для поміщення замість зривів прямих включень як резерв було заздалегідь підготовано кілька сюжетів; в) вказівки режисера однозначно виконувалися всіма без винятку учасниками передачі; г) якість озвучування текстів дикторами була якнайвищою, оскільки глядач не має змоги сприйняти текст ще раз; ґ) диктори мінімально читали текст з аркуша; д) диктори тримали з глядачами візуальний контакт.

Післяефірний етап

1. Критикованим особам й організаціям слід надати право на відповідь у тій самій передачі в той самий час, коли вона була продемонстрована.

2. Після передавання передач, що йшли в прямому ефірі, редактор повинен: а) переглянути передачу від початку до кінця; б) дати оцінки всім епізодам і запротоколювати їх; в) на основі протоколів вказати режисерові, дикторам, ведучим, звукорежисерові, музичному редакторові на допущені помилки й недоліки; г) вимагати від режисера, диктора, ведучого, звукорежисера, музичного редактора не допускати в майбутніх передачах виявлених помилок і недоліків.

3. З усіх матеріалів телекритики редактор повинен зібрати дані про якість оприлюдненої передачі.

4. Матеріали телекритики редактор повинен використати для: а) визначення ефективності передачі (соціальної та фінансової); б) удосконалення власної редакторської майстерності.

5. Дані щодо соціальної та фінансової ефективності передачі редактор повинен надати керівництву телекомпанії для вдосконалення інформаційної політики ЗМІ в місцевому чи національному інформаційному просторі.

6. Музичний редактор повинен подати в бухгалтерію довідку для оплати музичного супроводу: прізвища композиторів, музику яких використано, тривалість музичних фрагментів та їх вартість.

7. Якщо передача має низьку чи, більше того, від'ємну ефективність, про неї не пишуть і не говорять у ЗМІ, її слід закрити.

8. Доступ до записаних, але не переданих в ефір матеріалів ЗМІ є можливим лише за клопотанням компетентних органів (поліція, прокуратура, суд тощо).

Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. знаків).

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 2

1. Книга в житті суспільства (місце книги в системі повідомлень масової інформації, її функції, книга як елемент потоку повідомлень).

Книга з найдавніших часів супроводжує і підштовхує розумову діяльність людини. На ранньому - рукописному - етапі книга мала інформаційної та когнітивної функціями, дозволяючи передати накопичену інформацію нащадкам.

Після винаходу друкарського верстата книга отримує новий виток розвитку. Тепер стає можливим випускати більше книг, виходить на новий рівень книжкова торгівля і в цілому книжкову справу. У зв'язку з цим дефініція поняття «книга» розширюється, сама книга набуває нові функції і властивості.

Важливою обставиною для формування поняття «книга» стала поява поняття «документ». Порівняння функцій і властивостей документа і книги дозволило виявити специфічні функції і властивості книжки.

Книгу в різних її аспектах вивчають безліч дисциплін. У даній роботі буде розглядатися книга з позиції книгознавства як системної науки про сутність, способи, форми і закономірності існування, руху і розвитку книги як об'єктивного явища соціальної дійсності.

При визначенні сутності книги в книгознавстві розглядають функції книжки. Слід зазначити, що з плином часу (при зміні підходу до визначення поняття «книга») список виділених функцій книги змінювався, фахівці-книгознавці виділяли різні функції в якості основних.

Універсальної функцією І.Є. Баренбаум і А.І. Борсук вважали комунікативну (книга як засіб передачі інформації). Нерозривно з нею пов'язана пізнавальна функція, але вона більшою мірою відноситься до навчальної, довідкової, наукової, виробничої книзі.

Також ці дослідники виділяли естетичну і етичну функції. Естетична функція книги полягає в тому, що книга як матеріальна і духовна цінність впливає своєї зовнішньої і внутрішньої формою на читача. При виконанні етичної функції книга впливає на почуття читача, певним чином дисциплінує особистість, впливає на її поведінку, тобто виступає в ролі вихователя моральних цінностей.

Роль у суспільстві у книги неоднозначна, тому що їй притаманні різні соціальні функції. Книга є знаряддям науково-технічного і культурного прогресу, джерелом знання і освіти, знаряддям соціальної боротьби. Книга виступає і як ідейно-естетична цінність, і як цінність матеріальна, як найважливіший предмет духовного споживання, значення якого посилюється в міру розвитку суспільства, зростання його соціально-економічного, політичного, культурного, науково-технічного рівня. Звідси випливає, що книга багатофункціональна.

У зв'язку з цим Іоффе виділяє такі функції як загальних, внутрішніх функцій книги, закладених в її природі:

1) інформаційна - втілення, закріплення в тексті смислової інформації;

2) комунікативна - передача (поширення) інформації в часі і просторі і встановлення на цій основі інтелектуальних зв'язків і спілкування як між окремими членами суспільства, так і між соціальними групами;

3) кумулятивна - накопичення, концентрація, збереження, організація в певну систему духовних цінностей;

4) репродукційна - відтворення, відтворення накопиченої інформації.

Функції фіксування інформації та її збереження, властиві документом і зумовлені його матеріальною формою, характерні також і для книги. На це звертав увагу Є.Л. Немирівський: «Функціональне призначення книги полягає у фіксуванні з метою збереження і передачі - у часі та просторі - якийсь цілком певної інформації» [цит. за: 14, c. 269].

Інші функції документа, спрямовані на виконання його ролі в суспільстві, також властиві книгу:

•      пізнавальна - здатність документа служити джерелом отримання і засобом передачі знань про природу і суспільство;

•      культурна - здатність документа виступати засобом закріплення і передачі культурної традиції і ритуалів, сприяти розвитку загальної культури суспільства, прищеплення членам товариства естетичних норм і прийнятої системи цінностей;

•      меморіальна - здатність документа увічнювати і передавати наступним поколінням найбільш значимі або вкрай незвичайні вчинки і події в історії людини і суспільства;

•      управлінська - здатність документа організовувати, упорядковувати і забезпечувати функціонування управлінсько-бюрократичних процесів у суспільстві, а також керувати ними;

•      функція свідоцтва - здатність документа служити засобом доказу, підтвердження яких-небудь фактів або відомостей.

Естетичну функцію (сприяння розвитку мистецтва, задоволенню естетичних смаків і почуттів людини), гедонистическую функцію (надання насолоди від «спілкування» з книгою), рекреативную функцію (сприяє відпочинку, відновлення духовних і фізичних сил людини), що виділяються в різних характеристиках книги, можна розглядати як підфункції або різновиду прояви культурної функції. Ці підфункції більшою мірою властиві певним видам книги, а не всіх книг.

Виховна, популяризаторська, навчально-освітня функції книжки формуються як поєднання і прояв культурної, пізнавальної, управлінської функцій документа, тобто як посилення цих функцій при одночасному виконанні всіх інших.

Етична функція книги є особливим аспектом культурної та управлінської функцій. Багато видатні діячі минулого і сучасності відзначали облагороджує характер впливу книги; деякі різновиди книг негативно впливають на читачів. Важливо зазначити, що такий вплив існує, його вивченням займається спеціальний напрям книгознавчих досліджень - чітателеведеніе.

Ще однією специфічною функцією книги є товарна. На відміну від книги не всякий документ є товаром. Книга займає особливе місце в системі документальних комунікацій; є ціла група осіб, яка бере участь у створенні книги і доведенні її до читачів; існує необхідність розподілу суспільної праці та оплати трудових зусиль осіб, які брали участь у створенні книги.

Оскільки суспільство зацікавлене в найкращому використанні книг, тобто освоєнні закладеної в них інформації, то воно організовує використання книг у бібліотеках, як правило, загальнодоступних і безкоштовних для користувачів в сучасному суспільстві. Але це не означає, що книга перестає бути товаром і не має вартості, це означає, що суспільство в цілому бере на себе турботу про доведення книг до читачів. Одночасно існує можливість придбання книг в особисту (приватну) власність; в цьому випадку спостерігається яскравий прояв товарних властивостей книги.

Було виявлено, що книзі притаманні всі функції документа, що підтверджує приналежність книги до документа. Різні автори виділяють в якості головної різні функції книги, але найбільш всеохоплюючою слід визнати позицію Г.М. Швецової-Водки (головна функція книги - соціально-комунікативно-інформаційна). Також з'ясовано, що у порівнянні з документом взагалі книга набуває такі нові функції: широкого розповсюдження інформації; перетворення суспільної свідомості або посиленого впливу на нього, у зв'язку з чим в книзі значно активізуються пізнавальна, культурна та управлінська функції, а також етична подфункция; товарну функцію (призначення для продажу).

1. Об’єкт і предмет редагування; мета й завдання редагування.

Основним об’єктом редагування в друкованих ЗМІ є авторський оригінал. Він може містити текстову або графічну частини, які є рівноправними об’єктами редагування. Предмет редагування – це приведення об’єкта редагування у відповідність із чинними у певний час у конкретному суспільстві нормами, а також його творча оптимізація, метою яких є отримання заданого соціального ефекту. Метою редагування є трансляція повідомлень для отримання заданого соціального ефекту. А завданням є: верифікація повідомлень, адаптація повідомлень, адвербіалізація повід., нормалізація повід., нормалізація повід, рецепціація тощо.

1. Галузеві норми редагування інтернет-видань.

Новий тип ЗМІ. Трохи менше ніж два десятиліття тому з'явилися принципово нові цифрові електронні канали зв'язку, які в наш час доставляють отримувачам традиційні ЗМІ — періодичні й книжкові видання, радіо- й телепередачі. Ці канали належать комп'ютерній мережі, яку ми тепер називаємо інтернетом. Проте інтернет не залишився тільки інформаційною магістраллю для доставлення вже наявних традиційних ЗМІ. Він породив новий вид ЗМЇ, який не має аналогу серед традиційних, — інтернет-видання й ті елементи, з яких вони складаються — веб-сторінки1.

Оскільки витрати на веб-сторінки інтернет-видань значно менші, ніж на паперові (не потрібен папір і, відповідно, поліграфічні послуги), то в наш час кількість таких видань стрімко зростає. Це породжує появу нової проблеми — необхідність дослідження особливостей редагування веб-сторіноіс.

Веб-сторінки та їх види. Веб-сторінка — це віртуальна електронна сторінка, підготована за спеціальною технологією і призначена для оприлюднення в мережі інтернет. Тут під спеціальною технологією ми маємо на увазі програми конструювання веб-сторінок (так звані ІЇТМІ.-редактори), які забезпечують дотримання цієї технології, а під терміном «сторінка» — прямокутну площину на екрані дисплея, на якій можна розташувати текст, графіку, анімацію, найпростіший звуковий супровід.

Ми не включаємо до складу веб-сторінок відео- та аудіоінформацію, які вимагають завантаження на комп'ютер отримувача спеціального програмного забезпечення, призначеного для опрацювання відео й звуку. Проте не виключаємо, що в майбутньому, коли потужність комп'ютерної техніки й каналів зв'язку суттєво зросте, що дасть змогу значно швидше . перекачувати необхідне спеціальне програмне забезпечення (відео- й аудіопрогравачі), і відео-, і аудіоінформацію також можна буде зараховувати до складу веб-сторінок. Проте, підкреслимо, віднесення відео- та аудіоінформації до складу веб-сторінок, на нашу думку, все ж є недоцільним, оскільки вони є копією телебачення й радіомовлення чи, загалом, відео- та аудіопрогравачів.

Порівняно з іншими ЗМІ до особливостей веб-сторінок належать:

—   наявність гіпертекстових посилань;

—   можливість постійного оновлення сторінок (паперові сторінки можна лише передруковувати);

—   можливість інтерактивного заповнення (до опублікованої сторінки можна додати інформацію в інтерактивному режимі, що забезпечує зворотній зв'язок з отримувачами; всі інші ЗМІ цієї можливості при такій кількості й оперативності відповідей практично позбавлені);

—   у створенні веб-сторінок можуть брати участь одночасно багато отримувачів інформації (як у форумах, чатах).

Веб-сторінки можна класифікувати за різними ознаками. Найперше поділимо їх за наявністю динамічних змін (класифікація 1):

—   стаціонарні:

-      однотипні: титульні; навігаційні;

-      інформаційні; » зворотного зв'язку; о комбіновані:

-      інформаційні зворотного зв'язку; и навігаційні + інформаційні; ■ титульні + зворотного зв'язку;

—   динамічні:

-      форуми; чати.

Веб-сторінки можна класифікувати також за часом їх редагуванням (класифікація 2):

—   веб-сторінки, до яких застосовують передредагування (тобто редагують їх до моменту оприлюднення);

—   веб-сторінки, до яких застосовують інтерактивне редагування — інтерредагування (тобто редагування «у прямому ефірі»).

За функціональним призначенням (класифікація 3) веб- сторінки можна класифікувати на такі, що допомагають:

—   надати інформацію;

—   привернути увагу;

—   утримати увагу;

—   полегшити пошук;  

—   керувати процесом зворотного зв'язку.

Особливості редакційно-видавничої діяльності веб-

редактора. Виділимо такі етапи роботи над оприлюдненням веб- сторінок інтернет-видання1:

—   авторський (збір матеріал> автором);

—   редакційний (передредагування веб-сторінок);

—   конструювальний (розташування матеріалу на площині веб-сторінок, розміщення файлів з веб-сторінками на сервері);

—   тестувальний (тестування веб-сторінок на різних типах обладнання та програмного забезпечення; цей етап упускають, коли створюють веб-сторінки за вже перевіреним шаблоном);

Наближеною «паперовою» моделлю інтернет-видання є окремі аркуші певної висоти (гранки) з текстом чи графікою, які пов'язані посиланнями. Посилання бувають двох видів: а) посилання на цілі веб-сторінки; б) посилання на окремі фрагменти веб-сторінок. Вони можуть бути як у межах певного видання, так і на інші інтернет-видання.

оприлюдню вальний (читання веб-сторінок отримувачами, редагування веб-сторінок у «прямому ефірі»);

— підсумковий етап (рекламування веб-сторінок видання при створенні нового сайту або нового розділу сайту; вироблення видавничої політики щодо вдосконалення інтериет-видання).

На різних етапах редактор працює по-різному. Так, на авторському етапі в нього традиційне завдання — забезпечити повноту та достатність зібраної автором інформації. На редакційному етапі він зобов'язаний відредагувати текст, а на конструювальному —; сформулювати для конструктора вимоги щодо форми веб-сторінок. На тестувальному й оприлюднювальному етапах, редактор має перевірити, чи правильно відбулись розташування елементів веб-сторінок і передача їх даних, чи працюють програмні компоненти, чи правильно задано гіперпосилання тощо. На передавальному етапі редактор повинен підібрати інформаційно-пошукові системи, призначені для реєстрації на ній веб-сторінок, правильно їх заіндексувати, забезпечити звертання до них якомога більшої кількості отримувачів при умові здійснення впливу на них у потрібному напрямі1. На підсумковому етапі редактор визначає ефективність функціонування окремих веб-сторінок чи інтернет- видання в цілому.

Веб-сторінки інтернет-видань містять тексти, які належать до образно-нонятійних, а також понятійних та образних. Враховуючи сказане, редактор веб-сторінок має досконало знати галузеві норми редагування публіцистичних (газетно-журнальних) видань, а також видань науково-технічної та художньої літератури.

Готуючи веб-сторінки, редактор повинен також враховувати, що потенційно читачами будь-якої з них є мешканці всієї нашої планети.

Норми редагування веб-сторінок залежать також від того, яким є саме видання: копією паперового (називатимемо такі видання паперово-електронними) чи винятково інтернетівськими, тобто електронними.

Авторський етап.

—   В якості авторів редакторам слід добирати тих, хто має професійну журналістську підготовку, а також досконало знає можливості комп'ютерних технологій готування веб-сторінок.

—   Редакторові для консультування авторів слід якнайефективніше використовувати засоби інтрнет-зв'язку (електронна пошта, чат, ICQ).

Редакційний етап.

—   Титульна веб-сторінка інтернет-видання як мінімум повинна містити: логотип, зміст всього сайту, останнє інтернет-видання й адресу електронної пошти.

—   Гіперпосилання на матеріали необхідно забезпечити зі змісту.

—   Оптимальні обсяги веб-сторінок різних видів повинні становити:

—   титульні — півтори екранних сторінки;

—   навігаційні — півтори екранних сторінки;

—   інформаційні — еквівалентні за обсягом тривалості сприймання до 15- 20 хв (винятки: художня й науково- технічна література);

—   зворотного зв'язку — одна екранна сторінка.

Обсяги веб-сторінок художньої та науково-технічної літератури визначаються обсягами самих цих творів. Проте їх доцільно структурувати — ділити на окремі фрагменти (розділи, підрозділи тощо), кожен з яких поміщати на окремій веб-сторінці.

—   Веб-сторінки потрібно оновлювати відразу ж при появі нової інформації.

Типові помилки при виконанні цієї норми — неоновлення інформації взагалі або оновлення періодичне, як в електронних копіях традиційних газет і журналів.

—   Редактор має передбачити можливість перекладу тексту веб-сторінки, зокрема автоматичного.

Для забезпечення можливості реалізації перекладу слід давати посилання на системи комп'ютерного перекладу в інтернеті, які дають змогу виконувати переклади з потрібної мови на кілька основних (наприклад, на офіційні мови ООН),, як мінімум — англійську.

9 На веб-сторінках слід робити пункт „Що нового?" (What is new?) про абсолютно нову інформацію для тих, хто читає веб-сторінку постійно і не бажає витрачати час на перегляд вже відомої інформації.

® Оскільки кириличні тексти в тому сегменті інтернету, який використовує латинський алфавіт, поки що не індексуються (за обсягом же ж він займає левову частку інтернету), то ключові слова веб-сторінки потрібно давати англійською мовою.

Враховуючи сказане, ключові слова в перекладі англійською мовою слід подавати в титульному рядку.

—   3 урахуванням психологічних вимог щодо переключення людиною уваги кількість гіперпосилаиь для різних видів веб-сторінок має становити:

—   для титульних і навігаційних — до 20;

—   для інформаційних — в межах 1-4 на 2

тис. знаків (залеясно від віку отримувачів);

—   зворотного зв'язку — в межах 1-3.

® Кожне гіперпосилання має охоплювати мінімальну кількість слів (максимум — до трьох). Виняток: титульні й навігаційні веб-сторінки, де гіперпосиланням може бути текст рубрики).

—   Повідомлення слід максимально структурованим (розділ — підрозділ, рубрика — текст, головне — другорядне тощо).

Проте вимога структурування не може переходити в свою протилежність (наприклад, давати кожне речення як окрему сторінку з відповідним гіперпосиланням). Це може викликати лише роздратування читача й небажання сприймати повідомлення далі.

—   На кінцевих веб-сторінках варто давати посилання на інші сайти з аналогічними або дотичними матеріалами.

—   Обсяг веб-сторінки має бути таким, щоби на читання назви, ліду й самого повідомлення отримувач витрачав не більше 15-20 хв. Винятки: усі непубліцистичні жанри — художня, науково- технічна література тошо.

—   Найпростіша аудіо інформація та анімація веб-сторінки не повинні відволікати від її текстової інформації.

Поміщення на веб-сторінках аудіо- й відеоінформації не рекомендується, оскільки ці види інформації є динамічними, а тому надзвичайно сильно відволікають увагу отримувачів від текстової частини повідомлення. Для забезпечення динамічності інтернет-видання слід використовувати альтернативні статичні засоби — графічне оформлення, в обґрунтованих межах — анімація та елементарно проста аудіоінформація. Типова помилка веб-сторінок — їх статичність.

—   На кожній взб-сторінці слід забезпечити можливість клавішного гортання веб-сторінок.

—   Інтернет-видання повинно мати власну пошукову систему.

® Якщо електронне видання є копією паперового (пеперовс-електронне видання), то варто:

—   останні новини завжди подавати на першій (титульній) сторінці;

—   подавати повідомлення за рубриками

відповідно до паперового видання (на зразок: сенсації, політика, економіка, фінанси, культура, спорт тощо);

—   електронні-іу копію видання оформляти

відповідно до стилю паперового видання;

—   на повідомленнях ставити дату й час їх

оприлюднення (мета — зекономити час отримувачів, якщо вони вже раз їх читали);

—   встановити лічильник відвідувачів сайта (лічильник допоможе при залученні рекламних агентів, підвищить можливість давати більше баннерів тощо).

Конструювальний етап.

—   Конструювання титульної веб-сторінки інтернет-видання слід проводити з урахуванням того, як отримувачі будуть його розшукувати (за назвою видання, за ключовими словами тощо).

—   На титульній веб-сторінці повинно бути подано перехід на веб-сторінку зворотного зв'язку (бланк листа для заповнення й відправлення та адреса електронної пошти).

—   Кожна сторінка має займати мінімальний обсяг пам'яті (у кілобайтах).

При визначенні мінімального обсягу слід виходити з можливості завантаження цієї сторінки у прийнятний час і за прийнятну ціну на найслабкіше сучасне комп'ютерне обладнання.

—   На кожній веб-сторінці слід зарезервувати постійне місце, на якому має бути подано:

—   перехід на наступну сторінку;

—   перехід на зміст поточного інтернет- видання;

—   перехід на титульну сторінку поточного інтернет-видання (повернення „додому" — Ноте).

о На веб-сторінці (на екрані монітора) для імітації паперових сторінок, які є традиційно звичними для отримувачів, варто залишати великі білі поля.

—   Обсяг сайта повинен бути таким, щоби забезпечити можливість поповнення поточними випусками видання, як мінімум — упродовж одного року.

Тсстувальний етап.

« Перед оприлюдненням веб-сторінки слід протестувати для виявлення того, чи існують відхилення від їх заплановоної конструкції на найпоширенішій у поточний час комп'ютерній техніці.

® Сайт інтернет-видання слід протестувати з найслабкішої сучасної' комп'ютерної техніки, щоб виявити, чи існують грубі помилки при експонуванні веб-сторінок (шрифтів, графіки, анімації, тривалості їх завантаження тощо) на цю техніку.

Оприлюдшовальний етап.

® Редакторові треба забезпечити реєстрацію інтернет-видання на найбільших пошукових системах світу вручну, оскільки в сегменті інтернету, що використовує латинський шрифт, кириличні сайти поки що не індексуються.

® Для уникнення втрати читачів гіперпосилання за змогою доречно давати на свій же яс сайт.

Для забезпечення цього необхідно паралельно з основними готувати допоміжні матеріали, зв'язуючи поточну публікацію з попередніми.

« При посиланнях на чужі сайти слід просити їх власників давати посилання на ваш сайт.

® Отримувачам варто ненав'язливо пропонувати підписатися на паперовий варіант видання.

® Для збільшення популярності інтернет- видання доцільно помістити на цьому ж сайті інші сервіси (інтернет-магазин, колективні ігри, посилання на пошукові системи тощо),- які розширять коло користувачів сайта.

® Для уникнення внутрішньої конкуренції з ранковим паперовим газетним виданням його електронну версію оприлюднюють після 12.00, денним — після 18.00, а вечірнім — після 24.00.

® Для уникнення внутрішньої конкуренції з паперовим журнальним виданням його електронну версію оприлюднюють через кілька днів після його публікування (кількість днів затримки залежить від періодичності журнального видання — 1-3).

® На сайтах журналів, що публікуються з періодичністю, наприклад, раз на тиждень чи раз на місяць, доцільно поміщати проміжні подієві матеріали.

—   Найціннішу інформацію (наприклад, ціни рекламованих товарів, їх порівняльні характеристики тощо) слід поміщати тільки в паперовому виданні.

Як варіант, в інтернет-виданні може бути реалізована технологія повідомлення ціни за окрему плату (через банківський рахунок клієнта).

Підсумковий етап.

—   кількість звертань до інтернет-видання;

—   тривалість перебування на сайті інтернет-видання;

—   кількість переданої інформації.

—   Контроль зворотного зв'язку з отримувачами має проходити в таких напрямах:

а)    аналіз листів отримувачів загального змісту;

б)    аналіз листів отримувачів про допущені в інтернет-виданні помилки та їх локалізацію.

» За результатами аналізу функціонування інтернет-видання (кількість звертань, тривалість перебування на. сайті, кількість переданої інформації) редактор повинен виробляти пропозиції щодо вдосконалення видавничої політики й доводити її до відома керівництва інтернет- видання.