Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. знаків).

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 11

1. Рецензування: закрите (зовнішнє, внутрішнє) і відкрите (в ЗМІ).

З метою рецензування використовують два види рецензій: зовнішні, які готують спеціально запрошені для цього висококваліфіковані фахівці в потрібній галузі знань, і внутрішні, які на основі зовнішніх рецензій готує сам редактор. У ЗМІ експертів називають рецензентами, а внутрішні рецензіх – редакційними висновками. У книжкових ЗМІ редактори для рецензування підшукують у потрібній галузі рецензентів і звертаються до них з проханням дати у формі зовнішніх рецензій оцінку авторського оригіналу. Композиційна структура таких рецензій є довільною. Редактор ознайомлюється з авторським оригіналом паралельно з рецензентами. На підставі двох зовнішніх рецензій і власних оцінок редактор повинен підготувати на авторський оригінал попередній редакційний висновок. Зовнішніх експертів у газетні, журнальні, радійні чи телевізійні ЗМІ запрошують лише тоді, коли йдеться про великі й складні матеріали. За такої ситуації редвисновок повинен бути викладений не в усній, а в письмовій формі.

1. Юридичні норми редагування. Закони України, що регулюють інформаційний простір держави.

Законодавство України у сфері інформаційних ресурсів і регулювання інформаційних потоків насамперед враховує норми міжнародних конвенцій та угод , а саме: Всесвітньої конвенції про авторське право (1952) та Європейської угоди про захист телерадіомовлення (1960 р., з двома протоколами) .

Ці міжнародні норми закладені в окремих статтях Конституції України. Крім того, в ній закладені норми, що відтворюють специфіку лише нашої держави.

Конституційні норми деталізовані в низці законів, які регулюють нормативну базу інформаційних ресурсів та інформаційних потоків в Україні: "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про інформаційні агентства", "Про видавничу справу", "Про авторське право і суміжні права", "Про державну таємницю", "Про рекламу", "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні в засобах масової інформації", "Про захист суспільної моралі", "Про доступ до інформації", "Про захист персональних даних", "Про мови в Українській РСР", а також окремі статті адміністративного, цивільного та кримінального кодексів.

Конституційні та законодавчі норми

Охорона авторського права . Об'єктом авторського права у ЗМІ є повідомлення.

•        Кожен громадянин (в ЗМІ — автор) має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної і творчої діяльності (ст. 41 Конституції України).

Держава гарантує всім авторам захист їх інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

•        Усі автори мають право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, зокрема гонорар (ст. 54 Конституції).

Ці положення Конституції редактор повинен враховувати під час укладання ав-орської угоди.

•        Ніхто не може використовувати або поширювати повідомлення без згоди його автора (ст. 54 Конституції, ст. 4 Закону "Про авторське право та суміжні права").

Без згоди автора можна лише цитувати твір, відтворювати події засобами фотографії чи кінематографії, відтворювати публічно виголошені промови, звернення, доповіді, а також (з навчальною метою) уривки творів (ст. 15 і 16 цього Закону).

•        Запропоноване автором до публікування повідомлення не може порушувати ав-торських прав інших осіб (ст. 5 Закону "Про авторське право і суміжні права").

Редактор повинен контролювати, чи не є запропоноване повідомлення плагіатом — привласненням або запозиченням тексту з чужого твору без зазначення джерела (свідченням того, що повідомлення охороняється авторським правом, є знак ©, біля якого зазначені прізвище та ім'я особи, яка має авторське право на твір, а також рік першого публікування). Порушення авторського права є підставою для судового позову (ст. 42 Закону "Про авторське право та суміжні права").

Запідозривши порушення авторського права, редактор повинен знайти джерела, з яких автор плагіату міг зробити запозичення, а потім компаративним методом довести наявність самого запозичення. Допомогти редакторові тут може тільки його особиста обізнаність із якомога більшою кількістю творів на подібну тему, а також вміння проводити інформаційний пошук джерел (у бібліотеках, комп'ютерних мережах тощо). Іноді виявити плагіат допомагає перевірка джерел, перелічених у списку використаної літератури, можна також звернутися за консультацією до фахівців.

Чинність авторського права не поширюється на новини дня, фольклор, офіційні документи та державні символи (ст. 7 Закону "Про авторське право та суміжні права"). Авторським правом не охороняються також ідеї, висловлені у творі.

В авторському праві іноді постає питання про те, який твір одного й того ж автора можна вважати новим? Постає воно, наприклад, тоді, коли автор без відома і згоди одного ЗМІ намагається один і той самий твір опублікувати в іншому ЗМІ. Хоча законодавство однозначної відповіді на це запитання не дає, існує рекомендаційна норма.

•        Повідомлення одного й того ж автора вважається новим, якщо воно має іншу назву, а також не менше 5% зміненого обсягу .

Краще, звісно, якщо обсяг зміненої частини повідомлення наближається чи перевищує 15%.

Мова ЗМІ. Вибір мови для публікування повідомлень у ЗМІ на території України регулюють Конституція та Закон "Про мови в Українській РСР".

•        Державною мовою в Україні є українська (ст. 10 Конституції). Мовою ЗМІ є українська (ст. 33 Закону "Про мови в Українській РСР").

•        Повідомлення офіційних державних органів можна публікувати і українською, і російською мовами (ст. 10).

•        На територіях компактного проживання національних меншин такі повідомлення можуть бути розповсюджені мовами національних меншин (ст. 33, там само).

Закон "Про мови в Українській РСР", прийнятий ще до проголошення Україною незалежності, застарів, а тому вимагає невідкладного оновлення. За час, що минув від його прийняття, Конституційний Суд України дав необхідні роз'яснення, зокрема щодо мови ЗМІ, а також Верховна Рада України ратифікувала "Європейську хартію регіональних мов або мов меншин" . Незважаючи на це, мовна ситуація в Україні

•        Працівники ЗМІ повинні уникати публікування видань і оприлюднення передач, автори й учасники яких послуговуються одночасно двома мовами (виняток — пряма мова персонажів).

Звичайно, тут не йдеться про видання, які публікують паралельні випуски різними мовами.

Як насміхання над Законом "Про мови в Українській РСР" і роз'ясненнями Конституційного Суду України треба розцінювати позицію ведучого передачі "Глибинне буріння" (перший канал національного телебачення), який послуговується державною мовою лише двічі: на початку передачі — вітаючись і в кінці — прощаючись. Вся передача йде недержавною мовою. Де вже тут до "буріння", та ще й глибинного!

Цензура — державний інститут (наприклад, у формі організації), уповноважений дозволяти або забороняти публікування повідомлень. Крім державних організацій, цензуру свого часу виконували церква і політичні партії. Наявність цензури суперечить законодавчій нормі щодо свободи слова.

•        Цензура в сфері інформаційної діяльності України заборонена (ст. 15 Конституції).

Приклад. У наш час в одній із великих азійських країн, де панує тоталітарний режим, цензура перевіряла навіть прогнози погоди, які публікували молодіжні газети. Причина полягала в тому, що влада час від часу проводила молодіжні мітинги, а через несприятливі погодні умови частина молоді могла не прийти на мітинг і зірвати заплановані пропагандистські заходи.

Від справжньої цензури потрібно відрізняти так звану соціальну цензуру. Її прикладом є тиск будь-яких осіб, зокрема державних посадовців, на працівників ЗМІ з метою внесення у видавничий оригінал потрібних їм змін (вставлення чи видалення якогось повідомлення з газети, журналу, програми передач, затримки з їх оприлюдненням тощо). Такі дії є протизаконними. Редактори, журналісти повинні володіти громадянською мужністю для того, щоб відстоювати свої професійні права, а також права своїх реципієнтів на отримання інформації.

Крім "соціальної" цензури, межі дозволеного визначає "самоцензура" (справжньої цензури вона також не стосується). Її суть полягає в тому, що громадяни, і насамперед — журналісти й редактори, самі знають, що можна, а чого — не можна публікувати, і, відповідно, корегують свої дії. Особливо поширеною "самоцензура" була в СРСР, де її норми працівники ЗМІ передавали один одному усно.

Свобода слова.

•        Кожен громадянин України має право на свободу слова, на вільне висловлення своїх поглядів і переконань (ст. 34 Конституції).

Це положення чинне за будь-яких умов, отже, й тоді, коли погляди й переконання автора й редактора — протилежні. Ст. 34 Конституції встановлює також, що протизаконними є дії будь-яких осіб чи організацій, які перешкоджають вільному розповсюдженню повідомлень, наприклад, продажу періодичної преси чи книжкової продукції тій чи іншій торговельній організації, ретрансляції тих чи інших передач.

Приклад. Періодичні друковані й електронні ЗМІ не можуть підпорядковуватися, зокрема органам місцевого самоврядування з механізмом дії, який передбачає, що вони виконують розпорядження тільки більшості цього органу влади. На жаль, такі статути ЗМІ зареєстровані в цілій низці обласних і місцевих рад України. Це суперечить свободі слова, адже громадяни, що проживають на цих територіях і голосували за опозиційних депутатів, не можуть добитися опублікування своїх повідомлень, оскільки їх позиція суперечить позиції більшості рад, хоча при цьому вони є платниками податків, відрахування з яких також ідуть на утримання цих ЗМІ. Не можуть добитися публікування своїх матеріалів і ті громадяни, які не брали участі в голосуванні, хоча так само є платниками податків. Попри те, що в сумі кількість тих, хто голосував за опозиційні партії, і тих, хто не брав участі в голосуванні, може перевищувати 50%, доступу до ЗМІ вони позбавлені.

Статути таких ЗМІ вимагають невідкладної перереєстрації із зовсім іншим механізмом дії, наприклад, таким, який передбачає пропорційний розподіл площі видань або часу в ефірі між більшістю й меншістю рад, а також тими, хто не голосував. Територіальні громади можуть оскаржувати такі статути ЗМІ в судових органах держави на основі конституційних норм.

Чинність ст. 34 Конституції України може бути обмежена лише в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадянського порядку з метою запобігання заворушень чи злочинів, для охорони здоров'я населення, для захисту прав або репутації громадян, для запобігання розголошення інформації, отриманої конфіденційно, або для підтримання авторитету й неупередженості правосуддя.

Істинність і повнота (репрезентативність) повідомлень.

• Подана автором у повідомленні інформація повинна бути об'єктивною, вірогідною, повною (репрезентативною) і точною (ст. 5 Закону "Про інформацію").

Крім того, редактор повинен перевірити репрезентативність поданих у повідомленні фактів, оскільки частина авторів завжди схильна оприлюднювати лише ті з них, які узгоджуються з їхньою власною позицією, ігноруючи суперечливі. Виявивши відхилення від істинності чи репрезентативності, редактор обов'язково повинен вимагати від автора їх виправлення.

Приклад. Свого часу ЗМІ повідомили про те, що 2010 р. на нараді в міністра освіти і науки України ректори проголосували за врахування при вступі у ВНЗ балів шкільного атестату, а також балів за вступні випробовування щодо професійної придатності (фактично — іспиту). Проте ЗМІ не повідомили, скільки ректорів голосували проти такого рішення й чи були альтернативні проекти рішень. Отже, вони грубо порушили норму повноти (репрезентативності) інформації.

Будь-які маніпуляції з точністю позначаються на зрозумілості повідомлення, з якою вона перебуває в оберненій залежності (детальніше див. розділ 16.5.4). Тому редактор повинен встановлювати точність такою, яка передусім забезпечує реципієнтам зрозумілість повідомлення.

Інформація, заборонена до публікування чи оприлюднення.

© У ЗМІ (ст. 37 і 46 Закону "Про інформацію"; ст. З Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"; ст. 2 Закону "Про телебачення

(-на); садист; ВІЛ-інфікований; спекулянт; спокусник; спроба суїциду; сутенер; фашист; шантаж; шантажист; шизофренік; янкі. Українські редактори можуть послуговуватися цим переліком як зразком (уживання таких слів редактор може допускати лише за виняткових умов і лише за погодженням з юристом і керівництвом ЗМІ).

•        У ЗМІ (ст. 2 Закону "Про захист суспільної моралі") заборонено публікувати чи оприлюднювати повідомлення, які містять:

—     пропаганду фашизму та неофашизму ;

—     пропаганду бузувірства, блюзнірства, неповаги до національних і релігійних святинь;

—     пропаганду знущання з фізичних вад (каліцтва), з душевнохворих, літніх людей;

—     пропаганду невігластва, неповаги до батьків;

—     пропаганду наркоманії, токсикоманії, алкоголізму, тютюнокуріння та інших шкідливих звичок.

•        Теле- і радіокомпаніям (ст. 13 Закону "Про захист суспільної моралі") заборо-няється створювати, поширювати і транслювати кіно-, аудіо-, відеопродукцію, яка містить елементи порнографії.

Трансляція теле-, відео- і радіопрограм, що містять елементи еротики, допускається з лише з 24-ї до 4-ї години ночі, якщо інше не передбачено органами місцевого самоуправління. Перед транслюванням обов'язково має бути зроблено звукове або текстове повідомлення про характер програми і заборону перегляду чи прослухову- вання її неповнолітніми.

•        Аудіо-, радіо-, кіно-, відеопродукція сексуального характеру з елементами еротики підлягає оцінці Національною експертною комісією України з питань захисту суспільної моралі (ст. 13 Закону "Про захист суспільної моралі").

Спростування. У випадку, коли в повідомлення вкралася суттєва помилка і автор чи інша особа, якої стосується повідомлення, вважає за потрібне її усунути, органи ЗМІ відповідно до чинного законодавства, зобов'язані опублікувати спростування, іншими словами — виправити допущену помилку.

•        Спростування повинно (ст. 37 Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"; ст. 43 Закону "Про телебачення і радіомовлення"; ст. 28 Закону "Про рекламу" ):

—     мати гриф (рубрику) "Спростування";

—     не перевищувати обсягу самого повідомлення більше ніж удвічі;

—     бути опублікованим на тому самому місці й тим самим шрифтом (у друкованих ЗМІ) або передане в той самий час (в електронних ЗМІ);

—     бути опублікованим у найближчому номері (випуску), однак не пізніше ніж через місяць.

Рекламна інформація. Публікування рекламної інформації регламентують за-гальні (стосуються всіх засобів ЗМІ) та спеціальні (стосуються окремо друкованих та окремо електронних ЗМІ) норми.

•        Усім ЗМІ заборонено:

—     рекламувати заборонену до випуску продукцію;

—     вміщувати твердження, що дискредитують інших осіб чи іншу продукцію;

—     подавати відомості, що ведуть до порушення законодавства, завдають шкоди здоров'ю людей, довкіллю, нехтують технікою безпеки;

—     подавати твердження, що дискредитують осіб, які не використовують ре-кламовану продукцію;

—     використовувати державні символи;

—     рекламувати продукцію, яка потребує ліцензії (сертифікату) на випуск, але не має її (його);

—     вміщувати зображення особи або її ім'я без згоди цієї особи;

—     копіювати іншу рекламу, яка не охороняється авторським правом;

—     рекламувати косметику, ліки, побутову хімію, продукти, харчові добавки, на випуск яких нема дозволу органу охорони здоров'я;

—     використовувати методи реклами, що впливають на підсвідомість.

•        Друкованим ЗМІ заборонено подавати рекламу тютюну й алкоголю, крім спе-ціалізованих видань.

•        Електронним ЗМІ заборонено:

—     подавати рекламу тривалістю довше ніж 10 хв на кожну годину мовлення;

—     переривати рекламою передачі, які тривають менше ЗО хв;

—     переривати рекламою сесії Верховної Ради, виступи Президента, Прем'єр- міністра, Голови Верховної Ради, Голови Конституційного Суду, народних депутатів, членів уряду (міністрів), а також релігійні передачі;

—     ведучим і дикторам рекламувати товари чи послуги як прямо, так і опо-середковано (за допомогою одягу, емблем тощо);

—     у повідомленнях, що не є рекламними, подавати реквізити зацікавлених ор-ганізацій, які випускають описувану в повідомленні продукцію;

—     подавати рекламу в передачах для дітей до 14 років;

—     рекламувати тютюн і наркотики;

—     рекламувати алкоголь з 6 до 23 год;

—     подавати приховану рекламу.

Враховуючи часті зміни в ринковій політиці держави, Верховна Рада України час від часу вносить зміни в чинне законодавство, яке стосується рекламної інформації. Тому редактор, який працює в цій ділянці, повинен пильно стежити за цими змінами.

Відповідальність за порушення юридичних норм. У всіх випадках, коли автор порушує юридичні норми, редактор має законні підстави для того, щоб запропонувати авторові виправити відхилення або відмовити йому в опублікуванні повідомлення (ст. 36 Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"). Звичайно, редактор може й допустити опублікування такого повідомлення, але це може потягнути за собою передбачену законодавством відповідальність як автора, так і редактора — дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну чи кримінальну (ст. 47 Закону "Про інформацію").

Органи ЗМІ та їх працівники, зокрема редактори, звільняються від юридичної відповідальності, якщо порушення перелічених норм було допущене іншими ЗМІ, у яких запозичено інформацію; якщо такі відомості були отримані у відповідь на офіційний запит чи прозвучали у виступі офіційної особи; якщо їх у повідомлення вніс розповсюджувач інформації або її споживач (ст. 42 Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"; ст. 48 Закону "Про телебачення і радіомовлення"; ст. 35 Закону "Про інформаційні агентства").

Контроль за дотриманням норм інформаційного права здійснюють когнітивни- ми, параметричними, положеннєвшми та компаративними методами.

Межі втручання редактора в авторський оригінал

У тоталітарних суспільствах, які використовують будь-яку моністичну теорію редагування, межі втручання редактора в авторський оригінал достатньо широкі, особливо це стосується контролю за дотриманням політичних норм. У демократичних суспільствах, де застосовують плюралістичні теорії редагування (до них належить й українське), межі втручання редактора в оригінал значно вужчі й регламентуються законодавством про авторське право.

Незалежно від вказаних меж ЗМІ, виходячи зі своїх цілей, мають право відмовлятися від опублікування повідомлень низької якості (питання про передавання чи не- передавання якогось повідомлення в інформаційний простір належить до виключної компетенції лише самого ЗМІ; ст. 36 Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"). Звичайно, це суперечить інтересам авторів, метою яких є максимальне розповсюдження (розпорошення) своїх повідомлень.

• Редакторові заборонено вносити в повідомлення будь-які виправлення без згоди на це його автора (ст. 13 Закону "Про авторське право та суміжні права").

Слід визнати, що в плюралістичних теоріях редагування межею втручання редактора в текст є "мовчазний" компроміс, досягнутий під час редагування між автором і редактором: редактор не може внести в текст жодного виправлення без згоди автора, проте може відмовити авторові в опублікуванні повідомлення. Іншими словами, межі втручання редактора в авторський текст — це результат компромісу між тим, чи виправляти, і тим, чи публікувати.

Укладання "мовчазного" компромісу між редактором та автором відбувається у два етапи. На першому етапі умови компромісу визначає редактор: "Або Ви [авторе] погоджуєтеся на виправлення і тоді я [редактор] публікуватиму Ваше повідомлення, або, якщо Ви не згодні на виправлення, я повідомлення не публікуватиму". На другому етапі умови компромісу визначає вже автор: "Гаразд, я [автор] згоден на Ваші [редактора] виправлення, але тільки в тих межах, які я дозволю".

Оскільки автори об'єктивно мають різну кваліфікацію і різну суб'єктивну самооцінку, то вони встановлюють для редакторів різні межі втручання в текст — від максимальних ("Редакторе, виправляйте все, що вважаєте за потрібне!") до мінімальних ("Будь ласка, не виправляйте жодної літери без моєї згоди!").

Звичайно, редактор повинен узгоджувати з автором будь-яке виправлення, навіть найдрібніше (наприклад, така вимога зафіксована в ст. 42 Закону "Про телебачення і радіомовлення"). Це створює в автора позитивний образ редактора і дає змогу редакторові в майбутньому робити вже значно істотніші виправлення.

Межі втручання редактора в текст повинні бути диференційовані також залежно від того, яким є виправлення: однозначним, неоднозначним чи багатозначним. Так, однозначні й неоднозначні виправлення редакторові доцільно робити відразу, образно кажучи, "ручкою", а от творчі — краще "олівцем" . Однозначні виправлення в екстремальних ситуаціях (наприклад, через зниження оперативності видання чи передачі), якщо неможливо узгодити їх із автором під час верстання газети, редактор може виконувати самостійно, беручи на себе всю юридичну відповідальність за внесені зміни, а щодо творчих — цього робити не можна ніколи.

У тому випадку, коли автор необгрунтовано чинить спротив внесенню виправлень, редактор завжди може повернутися до укладання компромісу першого етапу, тобто до відмови авторові в опублікуванні повідомлення.

Аналізуючи межі втручання редактора в текст, слід також згадати про те, що існують повідомлення, які взагалі заборонено виправляти.

• Заборонено вносити виправлення до канонічних текстів, офіційних документів, архівних документів і творів, що віднесені до класичної літератури.

Виправляти в таких текстах можна лише дуже грубі помилки, обов'язково вказавши в примітці, як було написано в оригіналі та хто вніс виправлення. Зміни в текстах класиків досліджує текстологія. За потреби вказання змін, які вносив упродовж життя в повідомлення автор-класик, до таких повідомлень додають коментарі (посторінкові або позатекстові).

Залежно від обсягу виправлень, зроблених редактором у повідомленні (ступінь редагованості; див. розділ 5.10.2), розрізняють три види редагування: легке, помірне й ґрунтовне. Легке редагування передбачає використання спрощеної, мінімальної кількості норм, помірне — нормативної бази середньої потужності, а ґрунтовне — найпотужнішої нормативної бази.

1. Інші видавничі системи: текстові процесори, системи оптичного читання, електронні секретарі.

Те́кстовий проце́сор (англ. word processor) — комп'ютерна програма, текстовий редактор з розширеними можливостями для комп'ютерної підготовки повноцінних документів, від особистих листів до офіційних паперів.

Функції текстових процесорів зазвичай включають компоновку і форматування тексту, широкі можливості роботи зі змістом і сторінками, розширений набір доступних символів, перевірку орфографії, впровадження в документ гіперпосилань, графіки, формул, таблиць й об'єктів. Деякі текстові процесори мають власну вбудовану скриптову мову для автоматизації операції з обробки документів.

Текстові процесори були одними з перших застосунків для підвищення продуктивності роботи в офісі, і разом з розвитком комп'ютерів пройшли значний шлях еволюції зі збагачення функціональністю і зручністю роботи.

Класичний приклад найпоширеніший в світі текстовий процесор Microsoft Word з офісного пакету Microsoft Office, він встановлений за приблизними оцінками на пів мільярдів комп'ютерів по всьому світі.

Як альтернатива класичному майкрософтовському текстовому процесору набуває поширення безплатна програма з офісного пакету OpenOffice.org Writer, яка мало в чому поступається можливостями і потерпала свого часу скоріше від неповної сумісності зі закритими форматами файлів Microsoft.

  Типовими функціями текстових процесорів є:

пакетне укладання листів за допомогою шаблонів і адресної бази даних

індексація ключових слів та їхніх сторінок

автоматичне укладання змісту документу і його секцій з відповідними сторінками

перехресні посилання між секціями зі вказівкою сторінок

оформлення виносок за номерами

варіантність документа за допомогою змінних (наприклад номер моделі, артикул тощо)

підтримка версій документу/

Мовна підтримка з боку текстового процесора часто включає

перевірку орфографії

повідомлення про граматичні помилки, де такий висновок може зробити програма

«тезаурус»—"скарбниця", тобто пропозиція варіантів правильного написання для слів, які програма вважає набраними помилково.

Інші поширені функції текстових процесорів, це

спільні групова робота на документом

коментарі і анотації до документів

підтримка малюнків, ілюстрацій і діаграм

підтримка внутрішнього взаємопосилання.

   Відомі приклади текстових процесорів:

AbiWord

Corel WordPerfect

KWord

Microsoft Word

OpenOffice.org Writer.

Оптичне розпізнавання тексту (англ. optical character recognition, OCR) — це механічне або електронне переведення зображень рукописного, машинописного або друкованого тексту в послідовність кодів, що використовуються для представлення в текстовому редакторі. Розпізнавання широко використовується для конвертації книг і документів в електронний вигляд, для автоматизації систем обліку в бізнесі або для публікації тексту на веб-сторінці. Оптичне розпізнавання тексту дозволяє редагувати текст, здійснювати пошук слова або фрази, зберігати його в компактнішій формі, демонструвати або роздруковувати матеріал, не втрачаючи якості, аналізувати інформацію, а також застосовувати до тексту електронний переклад, форматування або перетворення в мовлення. Оптичне розпізнавання тексту є досліджуваною проблемою в галузях розпізнавання образів, штучного інтелекту і комп’ютерного зору.

Системи оптичного розпізнавання тексту вимагають калібрування для роботи з конкретним шрифтом; у ранніх версіях, для програмування було необхідно зображення кожного символу, програма одночасно могла працювати тільки з одним шрифтом. Зараз найпоширеніші, так звані, «інтелектуальні» системи, що розпізнають більшість шрифтів із високим ступенем точності. Деякі системи оптичного розпізнавання тексту здатні відновлювати вихідне форматування тексту, включаючи зображення, колонки й інші нетекстові компоненти.

Приклади програм оптичного читання: ExperVision TypeReader & RTK, ABBYY FineReader, OmniPage, Microsoft Office Document Imaging, ReadSoft тощо.

Електронні секретарі (PDA - Personal Digital Assistent, іноді їх називають Hand Help - річний помічник) мають формат кишенькового комп'ютера (масою не більше 0,5 кг), але більш широкі функціональні можливості, ніж Palm Top (зокрема: апаратне та вбудоване програмне забезпечення, орієнтоване на організацію електронних довідників, що зберігають імена, адреси та номери телефонів, інформацію про розпорядок дня і зустрічах, списки поточних справ, записи витрат тощо), вбудовані текстові, а іноді й графічні редактори, електронні таблиці.

Більшість PDA мають модеми і можуть обмінюватися інформацією з іншими ПК, а при підключенні до обчислювальної мережі можуть отримувати і відправляти електронну пошту і факси. Деякі з них мають навіть автоматичні номеронабирачі. Найновіші моделі PDA для дистанційного бездротового обміну інформацією з іншими комп'ютерами обладнані радіомодемом й інфрачервоними портами.

Ручне введення інформації можливий з клавіатури (клавіатура QWERTY у моделей HP 100LX, Casio Boss, Psion Series), у деяких моделей (Newton Message Pad, Dyna Pad, Versa Pad та ін) є «пір'яної» введення: сенсорний екран, указка (перо) і екранна емуляція клавіатури (указкою можна «натискати» клавіші на екрані), у деяких моделей ( Sharp Wizard) є гібридний введення: з клавіатури, для вибору пунктів меню і деяких рукописних записів - пір'яної введення.

Електронні секретарі зазвичай мають невеликий рідкокристалічний дисплей (іноді розміщений у найманій кришці комп'ютера) і можливість нарощування ресурсів за специфікацією PCMCIA. PDA, мабуть, найбільш швидко розвивається вигляд портативних комп'ютерів: за оцінкою фахівців, у 1996 р. парк PDA тільки в США перевищить 10 млн. шт.