Одиничне та загальне. Явище і сутність

⇐ ПредыдущаяСтр 13 из 20Следующая ⇒

Чи не най відомішими, і чи не найважчими для аналізу є категорії одиничного, особливого й загального (всезагального).

Виходячи з їх змісту, весь світ складається із нескінченої множини предметів, процесів, явищ, властивостей, відношень. У кожному є ознаки, які відрізняються від ознак інших предметів, явиш і роблять їх неповторними, єдиними у своєму роді. Такі ознаки називають одиничними. Таким одиничним у будь-якої конкретної людини є риси її обличчя, манера розмовляти тощо. Іноді в ролі прикладу одиничного наводять ознаки, що відрізняють людину від усіх інших явищ дійсності Це неправильно, оскільки поняття "людина" є загальним поняттям і тому ознаки, відображені в ньому, також є загальними. Одиничними будуть ознаки, що відрізняють конкретну людину, наприклад, Т.Г.Шевченка від усіх інших людей.

Проте в кожному предметі є ще й ознаки подібності чи тотожності з ознаками інших предметів чи явищ. їх називають загальними. Наприклад, у будь-якої конкретної людини спільними ознаками з іншими людьми буде її здатність трудитися, належати до певного класу і таке ін. Загальними ознаками будь-якої частинки речовини є наявність у ній певної маси, руху і таке ін.

Загальні ознаки можуть істотно відрізнятися за ступенем загальності. Загальною буде і ознака, характерна лише для двох явищ. Проте є й ознаки, притаманні всім чи більшості явищ дійсності. Так, усім предметам, процесам притаманні сутність, форма, причина виникнення і таке ін. Такі ознаки називають всезагальними. їх відображають у категоріях діалектики. Іноді поняття "всезагальні" вживаються й у вужчому розумінні - в значенні ознаки, що притаманна лише явищам даного роду. Скажімо, ознака трудитися притаманна лише людям.

Від категорій одиничного й загального (всезагального) відрізняють категорію особливого, яка виражає діалектичний взаємозв'язок всезагального Й одиничного. Категорія особливого має відносний характер. Вона виступає то як загальне стосовно одиничного, то як одиничне стосовно всезагального. Ця категорія виражає різні сторони і форми прояву загальних закономірностей в окремих речах, явищах.

З-поміж категорій матеріалістичної діалектики "сутність" і "явище" займають особливе місце. Це обумовлюється тим, що процес пізнання дійсності починається саме з вивчення явищ і далі йде до розкриття їх сутності. Під явищем розуміємо зовнішню сторону об'єктивної реальності, яка безпосередньо дається нашим органам чуття. Об'єктивна дійсність має і внутрішню сторону, недоступну для її прямого сприймання органами чуттів. Ця сторона дійсності називається сутністю. Вона виступає як внутрішній, повторюваний і відносно тривкий зв'язок речей і явищ. Це внутрішня основа явищ, загальне і повторюване в них. Явище ж є виявленням (проявом) сутності.

Отже, сутність - це внутрішня природа, внутрішній спосіб існування предметів і явищ дійсності, основне відношення, шо існує в предметі і між предметами, внутрішня суперечність - тобто те, що являє собою джерело руху й розвитку предмета чи предметів. Явище - це зовнішня, більш мінлива сторона об'єктивної дійсності, яка є формою виразу сутності.

29 Натурфілософія доби Відродження.15-16 ст. в історії філософської думки прийнято називати епохою Відродження, Ренесансу. Цей термін вживається на означення періоду Відродження античної культури під впливом суттєвих перемін с соц-екон.та духовно-мц житті Зах.Європи. Філософія Відродження не відмовляєтьсятакож і від філософії Аристотеля, але оригінальної, очищеної відсередньовічних напластувань, а то й спотворень. Прибічники аристотелізмупрагнули розвивати його матеріалістичні тенденції, запозичивши багато щоу натурфілософів, стихійних діалектів та етичних вчень епікурейськоїшколи і стоїцизму. Та особливий вплив мала східна, зокрема, арабськафілософія, для якої характерна сильна матеріалістична тенденція, а також наукові досягнення арабів у галузі природознавства, щопоширювались в Зах.Європі в 12-13 ст.Поряд з цим передумовами розвиткові своєрідної філософії Відродження сприяли також і великі відкриття та винаходи, які були зроблені на тойчас. Потреба розвитку нових галузей промисловості спричиняла якісно новий поступ у природознавстві – астрономії, механіці, географії та ін.науках.Філософія Відродження ставила і прагнула вирішити важливі філософські проблеми. В цілому філософське мислення цього періоду прийнято називати антропоцентричним, у центрі уваги якого була людина, тоді як античність зосереджувала увагу на природно-космічному житті, а в середині віку в основу брався Бог та пов’язана з ним ідея спасіння. Звідси – характернариса епохи Відродження: орієнтація на мистецтво. Відродження – епоха художньо-естетична. Справжній світоглядний переворот епохи Відродження проявився в поглядах на світобудову Миколи Коперніка (1473-1543) та Джордано Бруно(1548-1600). Геліоцентрична теорія створена і обгрунтована Коперніком.Повністю заперечувала середньовічні теологічні уявлення про Всесвіт і місце людини у ньому. Вона відкривала принципово нові шляхи для розвиткуприродознавства, зокрема фізики та астрономії. Д.Бруно розвиваючи геліоцентричну теорію, висунув ідею безкінечності Всесвіту та множинності в ньому світів, стояв на позиціях пантеїзму, “розсередивши” Бога в усій природі. Він вважав, що природа і Бог є в речах. Д.Бруно сформував основний принцип природознавства, що переживало період становлення: Всесвіт єдиний, безкінечний, він не породжується і не знищується, не може знищуватися або збільшуватися. В цілому Всесвітнерухомий, але і його просторі рухаються лише тіла, які є складовими частками Всесвіту.

⇐ Предыдущая 8 9 10 11 121314 15 16 17 Следующая ⇒

Последнее изменение этой страницы: 2018-05-31; просмотров: 257.

stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда...