Теорія соціального ринкового господарства.

Термін "соціальне ринкове господарство" уперше з'явився в 1947р.у роботі Альфреда Мюллер-Армака (1901-1978) "Регулювання економіки і ринкове господарство"..У В.Ойкена проблема соціальної політики не мала самостійного значення. Він вважав вінцем соціальної справедливості ринковий розподіл доходів в умовах досконалої конкуренції. Лише в окремих випадках, на думку вченого, "якщо самодопомога і страхування виявляться недостатніми", стануть необхідними "державні благодійні установи".

Мюллер-Армак проголошує активну соціальну політику, підпорядковану принципу "соціальної компенсації". Це основна, на його думку, відмінність соціального ринкового господарства від капіталізму. Нічим не обмежене ринкове господарство, вважають послідовники Ойкена, породжує не тільки позитивні, але й негативні соціальні наслідки: надмірний розрив у доходах, незабезпеченість окремих соціально-демографічних груп, зростаюче за кон’юнктурних спадів безробіття і т.п. Звідси політична нестабільність, екстремістські рухи, революційні вибухи.

Тому держава покликана здійснювати певний перерозподіл доходів на користь малозабезпечених.Головними інструментами "соціальної компенсації” Мюллер-Армак вважав прогресивне оподаткування осіб, що мають високі доходи, і бюджетні дотації на забезпечення дітей, виплату квартплати, будівництво власного житла і т.п. До інших форм соціальної політики він відносив створення розвинутої системи соціального страхування (у разі безробіття, хвороби і т.д.) та гідної людини соціальної інфраструктури. Тому представники теорії соціального ринкового господарства вважають, що держава повинна здійснювати певні заходи щодо недопущення монополій або у крайньому разі заходи по контролю за їхньою діяльністю.

А Олександр Рюстов(1885-1963) допускав навіть націоналізацію монополій. Він же вважає за необхідне державне регулювання і конкуренції, оскільки нічим не обмежена конкуренція спричиняє розорення і бідність потерпівших поразку на ринку, негативно впливає на етичні правила, послаблює соціальні зв'язки між людьми. Тому, на думку Мюллера-Армака, найефективнішим інструментом державного регулювання є політика грошової стабілізації.

Теорія соціального ринкового господарства практично була використана Л.Ерхардом(1897-1977) для післявоєнного економічного відродження Німеччини.За його ініціативи у 1948р.була проведена конфіскаційна грошова реформа, відновлено вільне ціноутворення, відмінено нормування споживання та централізований розподіл, прийнято закон проти монополізації виробництва, тобто проти обмеження конкуренції. Іноземна допомога, що надходила за планом Маршалла, ефективно використовувалася для структурної перебудови. Держава надавала інвестиційні податкові пільги для підтримки підприємництва, підтримувала вугільну, металургійну промисловість та електроенергетику.

Монетаризм. М.Фрідмен

Найбільшої популярності він набув у середині 70-х рр. Загальновизнаним лідером монетаризму, засновником Чиказької школи став МілтонФрідмен (1912 р.).

Монетарний – значить грошовий (money – гроші, monetary – грошовий). Монетаризм – це наука про гроші та їхню роль у суспільному відтворенні. Значний вплив на формування цієї теорії справили американські учені 20-40-х років XXст. Г.Саймонс, У.Фішер, Ф.Найт.

Вони надавали великого значення сфері грошового обігу, яку пізніше недооцінили кейнсіанці. Саме тому однією із заслуг монетаристів західні дослідники вважають “реалібілітацію” грошей у системі економічних категорій. Високу стабільність забезпечує ринкова конкуренція. Ціни виконують роль головного інструмента, який здатний скоригувати порушення рівноваги. Виникнення диспропорцій є результатом зовнішнього втручання, помилок державного регулювання, а не внутрішніх причин.

По-друге, учені Чиказької школи відстоюють пріоритетність грошових факторів. Гроші здатні виконувати регулюючу, стабілізуючу роль. Вони впливають на ціни, споживацький попит, рівень витрат, обсяги і структуру виробництва. Тому серед різних інструментів, що впливають на економіку, перевагу слід віддавати грошовим інструментам. Змінюючи темпи росту грошової маси, можна коригувати ділову активність, циклічні коливання виробництва.

По-третє, на думку монетаристів, регулювання повинно орієнтуватися не на поточні, а на довгострокові завдання. Це пов’язано з тим, що наслідки коливання грошової маси впливають на основні економічні параметри не відразу, а через певний час.

По-четверте, монетаристи надають великого значення вивченню мотивів поведінки людей. Вони вважають, що “ринок є взаємозаінтересованість. Суть ринку в тому, що люди збираються і досягають угоди”. Тому важливим є аналіз дій учасників економічного процесу, на основі якого можна спрогнозувати економічні явища, що і є завданням економістів.

Сучасний монетаризм у широкому розумінніє сукупність економічних доктрин, які надають грошам першочергового значення та пов’язані з розробкою грошово-кредитної політики, спрямованої на регулювання грошової маси в обігу. Його лідер М.Фрідмен зазначає що саме кількість грошей відіграє вирішальну роль в економічному розвитку, оскільки гроші всюди присутні, і якщо порушити грошовий обіг, порушиться нормальне функціонування всього господарського механізму.

Зростання пропозиції грошей призводить до їхнього “здешевлення” (знижується процентна ставка). Стає вигідним брати кредит, розширюється попит на інвестиційні товари. Зі зростанням капіталовкладень зростає і обсяг національного виробництва.Зміни, пов’язані з ростом грошової пропозиції, відбуваються не тільки кількісні. Зростають ціни на продукцію, однак нерівномірно. Змінюються співвідношення цін між різними групами товарів.

Таким чином, монетаристи вважають, що головна функція грошей полягає в тому, що вони є фінансовою основою і найважливішим стимулятором економічного розвитку. Зростання грошової маси через систему банків впливає на розподіл ресурсів між галузями, сприяє технічному прогресу, активізує економічну діяльність. Надлишкова кількість грошей призводить до інфляції

.Інфляція, на думку монетаристів, явище чисто грошове. ЇЇ причина – надлишок грошової маси, “багато грошей – мало товарів”. Попит на гроші визначається внутрішніми (ендогенними) для ринку факторами і є стабільним. Пропозиція грошей диктується факторами зовнішніми (екзогенними) – політикою уряду, рішеннями центрального банку і т.п.

За Фрідменом, щорічний приріст грошової маси повинен складати близько 4% (“грошове правило Фрідмена”).

Інфляція деструктивна не тільки економічно, але і соціально. Особливе значення тут має її характер. Негативні наслідки стабільної інфляції можна нейтралізувати індексацією доходів та іншими засобами державної політики. А от непередбачувана інфляція може призвести до гіперінфляції, зростання безробіття, політичних потрясінь. Цей висновок представників чиказької школи підтвердився на початку 70-х років XXст., коли після незначного спаду економіки у 1969 - 1971рр. з’явилася стагфляція, тобто одночасне зростання інфляції і безробіття.Таке явище не вписувалося в теорію кейнсіанців. За допомогою помірної інфляції можна вирішити проблему зайнятості. З’ясувати причину стагфляції кейнсіанці одразу не змогли. Це зробив М.Фрідмен, увівши в обіг поняття “природне безробіття”. Для його обґрунтування він посилається на фактор фрикційності та інституціональний фактор.Фрикційність означає такий вид безробіття, який має тимчасовий, просторовий та соціальний характер. Воно може бути наслідком зміни професії, місця проживання, навчання і т.п.Інституціональний фактор обумовлений наявністю держави та профспілок. Держава, надаючи допомоги та субсидії робітникам, збільшує дозвілля.

Таким чином, М.Фрідмен вважає, що ринкова економіка здатна забезпечити рівновагу, сталість, а усі негаразди в економіці є результатом некомпетентного втручання держави. Звідси неприйняття кейнсіанських методів державного регулювання.