Ідеї ревізіонізму у працях Е Бернштейна і К.Каутського.

Ревізіоністи формально визнавали марксизм, сповідували його основні постулати, але постійно піддавали критиці, уточнювали та переглядали окремі його ідеї.
Ревізію вчення Маркса почав Е. Бернштейн (1850-1932), який в 1899 р опублікував книгу «Проблеми соціалізму і завдання соціал-демократії». Він писав: «Подальший розвиток і вдосконалення марксистського вчення має починатися з його критики». Перш за все він піддав критиці методологічні основи марксизму, заявивши, що матеріалізм - теорія хибна, а діалектика - надумане побудова. Трудову теорію вартості Бернштейн прагнув поєднати з теорією граничної корисності, ввівши поняття «економічної вартості» як сукупності корисності і витрат виробництва. Теорія додаткової вартості Маркса, на його думку, є абстрактною формулою, яка спирається на гіпотезу. Об'єктивність економічних законів, по Марксу, породжує фаталізм, недооцінку ролі людини.

Бернштейн здійснює ревізію марксистської теорії капіталістичного накопичення, абсолютного і відносного зубожіння пролетаріату як провідної соціально-економічної тенденції. Він доводив, що з розвитком капіталізму відбувається не зубожіння, а поліпшення становища робітничого класу, збільшується частка заможних верств населення країни. Цю тезу вчений прагнув обґрунтувати теоретично: якщо обсяги виробництва збільшуються, випереджаючи зростання потреб капіталістів і їх челяді, то реалізація виробленого можлива лише за умови зростання доходів населення. Тому Бернштейн вважав, що перехід до соціалізму диктується не економічною необхідністю, а прагненнями, морально-психологічними установками робітничого класу.
Е. Бернштейн став одним з основоположників теорії демократизації капіталу через акціонерні товариства. Акція є капітал в його ідеальною, досконалою формою. Тому масове поширення акцій є відновленням і зміцненням в соціальній ієрархії проміжних, середніх шарів.

Бернштейн відстоював ідею «кооперативного соціалізму». На його думку, виробничі асоціації робітників повинні наповнитися муніципальною власністю, і завдяки цьому усуспільнення власності можна здійснити еволюційним шляхом, без установлення диктатури пролетаріату. Остання, за Бернштейна, є атавізмом, свідченням низької політичної культури.
Карл Каутський (1854-1938) в 80-90-х рр. ХІХ ст. був досить активним популяризатором і захисником марксизму. Його роботи «Економічне вчення Карла Маркса» (1886), «Бернштейн і соціал-демократи-чна програма», «Антікрітіка» (1899), «Соціальна революція» (1902) були значним внеском у розвиток марксистського вчення.

Однак на основі аналізу нових реалій розвитку капіталістичного суспільства він поступово стає на шлях ревізіонізму. Головну увагу він зосереджує на дослідженні імперіалізму. Останній, на його думку, є особливим видом колоніальної політики, яка виникає внаслідок нерівномірного розвитку промисловості і сільського господарства і викликає необхідність захоплення нових джерел сировини і продуктів. Така політика сприяє монополізації частини світового ринку, поглибленню суспільного характеру виробництва і планомірності господарського розвитку. В таких умовах стає можливим перехід до соціалізму шляхом досягнення парламентської більшості, а не революційними діями пролетаріату.
У 1914 р Каутський обґрунтовує теорію «ультраімперіалізму». Ультраімперіалізм - це політика розвинених держав, спрямована на посилення в світі впливу шляхом узгодження їхніх інтересів. Монополії, вважав учений, які утворилися в окремих галузях і країнах, об'єднаються в єдиний світовий картель. Це призведе до усунення конкуренції, заміні анархії виробництва планомірним регулюванням господарства у світовому масштабі, який і буде означати громадський переворот. Таким чином, по Кавцькому, в майбутньому може здійсниться мирне «вростання» капіталізму в соціалізм.

Ревізіоністську вчення Бернштейна, Каутського, а також австрійських вчених Гильфердинга, Бауера, Шмідта та інших пізніше трансформувалось в реформістський, спрямоване на обґрунтування необхідності співпраці праці і капіталу. Реформізм став основою європейських програм соціал-демократичних партій, загальноекономічних і загальнополітичних вченням. Сучасні соціал-демократи вважають, що шляхом соціального регулювання, самоврядування, демократизації виробництва і суспільства в цілому можна досягти таких вічних цінностей як свобода, справедливість, соціальну рівність, стабільність.

Економічні ідеї В.І.Леніна.

Найбільш послідовним представником ортодоксального марксизму став В.І. Ленін (1870-1924). Ленін обґрунтовує закон про визначальну роль виробництва засобів виробництва щодо виробництва предметів споживання.

Важливим внеском В.І. Леніна в розвиток економічної теорії стала його робота “Імперіалізм, як вища стадія капіталізму”- перехід від вільної конкуренції у сфері виробництва і збуту до панування монополій.

Монополія душить конкуренцію, підриває основи товарного виробництва. Майже вирішальним джерелом прибутку стають монопольно високі ціни на готову продукцію, монопольний диктат на ринках сировини і капіталів. Імперіалізм – це паразитичний, загниваючий капіталізм, вважає Ленін.

Панування монополій здійснюється і шляхом формування фінансового капіталу, тобто зрощення капіталу банківських і промислових монополій, і утворення фінансової олігархії (влади небагатьох).

Поряд з пануванням монополій та фінансового капіталу Ленін відзначає й інші ознаки імперіалізму – вивезення капіталу, економічний та територіальний поділ світу, формування колоніальної системи, перетворення капіталізму на світову економічну систему.

Ленін створив учення про перехідний період від капіталізму до соціалізму. Він виходив з того, що соціалістичні виробничі відносини не можуть скластися у надрах буржуазного суспільства.

Становлення соціалізму через особливу форму влади (диктатура пролетаріату).