Циклічність економічного розвитку.Економічний цикл ,його фази та основні види.

Циклічні коливання ринкової економіки представляють собою

специфічну форму руху капіталістичної системи. Це означає, що ринкова

економіка розвивається циклічно, що є об’єктивною закономірністю

розвитку капіталізму. Це давно вже було помічено економістами, і свої теорії

циклу були свого часу представлені К. Марксом, М. Туган-Барановським, М.

Кондратьєвим, К. Ерроу, Й. Шумпетером, Д. Хіксом та іншими, які

відзначили, що циклічність – це невід`ємна риса розвитку ринкової системи.

У загальному вигляді економічний цикл означає посилення або спад

економічної активності, що втілюється у коливаннях різних

макроекономічних показників (темпів зростання ВНП, загального обсягу

виробництва і продажу товарів, рівня безробіття та зайнятості, завантаження

виробничих потужностей, рівня цін, тощо).16

Економічний (діловий) цикл – це коливання обсягу національного

виробництва, доходів і зайнятості, що характеризуються розширенням або

звуженням виробництва в багатьох галузях. Його початок відраховують від

початку однієї економічної кризи, а кінець – з переходом до наступної кризи.

За своїм змістом цикли являють собою економічні цикли відтворення: вони

відображають циклічність розвитку не лише виробництва, а й обміну,

розподілу та споживання в їх органічній єдності.

Причини циклічних коливань

Всім циклам притаманні певні загальні риси і однакова послідовність у

зміні фаз циклу. Різні економісти виділяють назви фаз циклу з певними

відмінностями, але найважливішими серед них є фази спаду і піднесення.

Марксистська теорія аналізує такі фази циклу:

І фаза – економічна криза, найнижча точка якої називається „дно”;

ІІ фаза – економічна депресія;

ІІІ фаза – пожвавлення економіки;

ІV фаза – піднесення економіки, найвища точка якого називається „пік”

або „бум” економічного розвитку;

Vфаза - економічний спад, що проілюстровано на рис.1.

Неокласична школа (К. Мітчелл, П. Самуельсон) аналізує такі фази

циклу: І фаза – експансія, або піднесення економіки; ІІ фаза – рецесія або

стиснення, тобто спад економічного розвитку.

рис. 1 . Циклічність економічного розвитку.

Аналіз циклічних коливань в довгостроковому періоді дозволяє

визначити «довгостроковий тренд» – тобто загальну закономірність (або

тенденцію) економічного зростання суспільного виробництва в

довгостроковому періоді; криза при цьому є тимчасовим відхиленням від цієї

тенденції.

Основними ідикаторами фази циклу служать такі показники:

1) рівень виробництва або обсяг ВНП;

2) рівень зайнятості та безробіття;

3) рівень цін; Рівень зростання ВНП (%)

роки

І ІІ ІІІ ІV

4) банківська процентна ставка.

Найважливішими фазами економічного циклу є спад і піднесення.

Характерні ознаки економічного спаду та кризи:

1. Утворюється перевиробництво товарів і послуг в країні порівняно із

обсягом сукупного попиту;

2. Зменшуються покупки споживачів, а запаси вироблених товарів

довгострокового користування збільшуються внаслідок перенасичення ними

ринку. Фірми реагують на це скороченням обсягів виробництва, внаслідок

чого реальний обсяг ВНП падає і при цьому інвестиції скорочуються;

3. Зменшується попит на робочу силу і поступово зростає циклічне

безробіття;

4. Зменшується попит на ресурси, сировину і ціни на них знижуються;

5. Заробітна плата і реальні доходи населення знижуються;

6. Прибутки фірм різко падають, знижуються курси акцій, зменшуються

відсоткові ставки;

7. Знижуються ціни на товари довготривалого використання;

8. Відбуваються потрясіння кредитно-банківської системи та банкрутство

банків.

Види циклів.

За тривалістю економічні цикли поділяються на такі види:

1. короткострокові (малі, 3 – 4 роки);

2. середньострокові (7 – 11 років, 12 -20 років);

3. довгострокові (довгі хвилі) (40 – 60 років);

Суть цих циклів:

Короткострокові цикли (або господарські цикли Д. Кітчина) пов’язані з

відновленням рівноваги попиту і пропозиції на споживчих ринках.

Матеріальною основою коротких циклів є процеси, що відбуваються у сфері

грошових відносин.

Середньострокові цикли (цикли С. Кузнєца та К. Джаглера, або

промислові) пов’язані зі зміною попиту на засоби виробництва. Їх

матеріальною основою є фізичне оновлення основних засобів виробництва.

68.Безробіття:суть,причини,форми та соціально-економічні наслідки.Закон А.Оукена.

Безробіття – це така ситуація на ринку праці, коли пропозиція робочої

сили перевищує попит на неї, внаслідок чого частина працездатних

робітників не можуть знайти робоче місце.

Стан ринку праці можна оцінити такими показниками:

 Рівень безробіття – це відсоток безробітної частини робочої сили:

Величина безробіття – це різниця між числом осіб, що перебувають на

даний момент у складі робочої сили і числом зайнятих.

Основні форми безробіття:

- фрикційне (нормальне, добровільне) – представляє собою ту частину

робітників, що добровільно звільнилися і шукають роботу кращу за оплатою

чи за умовами праці (складає ≈1% від усіх безробітних);24

- структурне – з’являється внаслідок структурної перебудови

виробництва під впливом НТП, при якому частка робітників стають

непотрібними за рахунок введення кращих технологій (складає ≈ 2–3% від

усіх безробітних);

- циклічне – викликається економічним спадом та кризою, коли

примусово звільняються працездатні робітники, і утворюється перевищення

пропозиції праці над попитом на неї;

Інші форми безробіття: сезонне; застійне; приховане; поточне;

молодіжне; конверсійне, інституціональне.

Загальні причини безробіття: пошуки кращої роботи; негнучкість

заробітної плати; недостатній попит на робочу силу.

Кожна економічна школа, досліджуючи причини безробіття, створила

свою концепцію його причин:

Класична школа, що базується на теорії загальноекономічної рівноваги,

причину безробіття бачить у надмірно високій заробітній платі найманих

працівників, що створює надлишок пропозиції робочої сили над її попитом

на ринку праці. Рівновага на ринку праці (Л. Вальрас та інші) досягається

через ринкове саморегулювання: надлишок пропозиції робочої сили «тисне»

на зарплату, знижуючи її, зниження зарплат вимагає зниження цін, і в

кінцевому результаті підвищується рівень зайнятості.

Кейнсіанська школа, не визнавала причиною безробіття високий рівень

зарплат. Критикуючи класичні теорії, вона доводила, що зниження зарплати

не підвищує зайнятість, тому що скорочення зарплати веде до зниження

сукупних витрат на макрорівні; зниженню зарплат протистоять профспілки,

мінімальний рівень зарплати регулюється державою. Неокейнсіанці (А.

Філліпс та інші) причину безробіття пояснювали недостатністю сукупного

попиту і сукупних витрат на закупівлю товарів і послуг, що скорочує і попит

на працю на макрорівні. Філліпс досліджував залежність між рівнем

безробіття і темпами інфляції, доводячи можливість регулювання рівня

безробіття за рахунок інфляції.

Монетаристська теорія (М. Фрідмен) та теорія пропозиції висунули

концепцію «адаптивних очікувань» де доводили тезу про можливість

суб’єктів економіки усвідомлювати динаміку цін та інформацію про ринок

праці і пристосовуватися до цього шляхом вимог підвищення зарплат або

згортанням виробництва і попиту на працю.

Інституціональна теорія (Т. Веблен, Дж. Гелбрейт та інші) пов`язує

причини безробіття з функціонуванням самих інститутів ринку та неповною

інформованістю суб’єктів ринку, щодо вакансій на ринку праці. Тому

вирішення проблем зайнятості і безробіття залежить від здійснення

ефективних інституційних реформ та соціального контролю державою ринку

праці.

Контрактна теорія (М. Бейлі і Д. Гордон) синтезує ідеї різних шкіл

щодо причин безробіття, як неокласичні, так і неокейнсіанські,

рекомендуючи укладати соціальні контрактні угоди, призначені мінімізувати

ризик втрат і стабілізувати зайнятість на ринку праці.

Закон Оукена показує, що коли фактичний рівень безробіття перевищує

природний рівень безробіття на 1%, то відставання обсягу ВНП складає

приблизно 2,5%.

де: β – коефіцієнт чутливості ВНП до циклічного безробіття (β = від 2 до

2,5%);

У пот–потенційний обсяг ВНП;

Уфакт – фактичний обсяг ВНП;

ΔУ – розрив ВНП у процентах до потенційного рівня;

uфакт – фактичний рівень безробіття (у %);

uприр – природний рівень безробіття (у %).

Цей закон дозволяє обчислити абсолютні втрати ВНП внаслідок появи

циклічного безробіття, або розрив ВНП по закону Оукена:

На базі розриву ВНП можна обчислити потенційний ВНП (У’) і втрати

ВНП від циклічного безробіття (ΔY).

Закон Оукена використовується також і при визначенні залежності

динаміки фактичного ВНП від динаміки фактичного безробіття:

Де ΔYt%- процентна зміна фактичного ВНП у періоді t,

ΔYр%- процентна зміна потенційного ВНП у періоді t,

ut, ut-1 – фактичне безробіття у періоді t і (t – 1)