Гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина

Конституційні гарантії – це передбачені Основним Законом України умови, засоби, методи і механізми, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Гарантії конституційних прав, свобод і обов’язків людини і громадянина поділяються на загальні (економічні, політичні, ідеологічні) та юридичні.

До основних економічних гарантій належать розвиток економічної системи, свобода підприємницької та господарської діяльності, економічна багатоманітність, соціальна спрямованість економіки тощо.

Політичні гарантії – це політика держави, яка спрямована на створення умов для всебічного розвитку людини, забезпечення її прав і свобод. Політика Української держави найбільш чітко виражена в положенні ч. 2 ст. 3 Конституції, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

До ідеологічних гарантій слід віднести ідеологічну багатоманітність суспільного життя, неприпустимість визнання державою жодної ідеології обов’язковою, заборону цензури.

Юридичні гарантії втілюються у таких конституційних положеннях: права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст.55); кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56); кожному гарантується право знати свої права і обов’язки (ст. 57); закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідність особи (ст. 58); кожен має право на правову допомогу (ст. 59); ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст. 60); ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і теж саме правопорушення (ст. 61); особа вважається не винуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62); особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (ст. 63).

Гарантії конституційних прав і свобод містяться не тільки в статтях Конституції, а також в нормах галузевого законодавства.

Частина 3 ст. 55 Конституції України встановила, що кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Право на самозахист встановлено в ч. 4 ст. 55 Конституції, згідно з якою кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Органами, на які покладені повноваження щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина в Україні, є Президент України, Кабінет Міністрів, Уповноважений Верховної Ради по правам людини, органи прокуратури, Конституційний Суд України, місцеві державні адміністрації. Так, згідно ч. 2 ст. 102 Конституції Президент України є гарантом прав і свобод людини і громадянина, відповідно до п. 2 ст. 116 Конституції Кабінет Міністрів “вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина”. Одним із повноважень прокуратури України є представництво інтересів громадянина в суді у випадках, визначених законом та нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади і місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами (п. 2, 5 ст. 121 Конституції).

Суттєвою гарантією прав і свобод є допомога професійного захисника (адвоката) в кримінальному, цивільному і адміністративному процесі.

До гарантій прав і свобод відносяться також юридична відповідальність за їх порушення. Мається на увазі відповідальність насамперед органів держави та їх посадовців.

Сприяти реалізації конституційних прав і свобод особи мають також органам місцевого самоврядування, однак їх матеріально-фінансові можливості все ще залишаються недостатніми.