Осіб без громадянства і біженців в Україні

Конституція України встановила, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами, чи міжнародними договорами України. Їм може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Більш детально правовий статус іноземців, осіб без громадянства і біженців регламентується законами України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 4 лютого 1994 р., “Про біженців” від 21 червня 2001 р., “Про імміграцію” від 7 червня 2001 р. Закон “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” визначає правове становище іноземців в Україні, закріплює основні права, свободи та обов’язки іноземних громадян та осіб без громадянства, які проживають, або тимчасово перебувають в Україні, і визначає порядок вирішення питань, пов’язаних з їх в’їздом в Україну або виїздом з України. Закон “Про біженців” визначає правовий статус біженця в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, встановлює державні гарантії захисту біженців. Закон “Про імміграцію” визначає умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства.

Іноземцемвизнається особа, яка перебуває у громадянстві іншої держави і не є громадянином держави перебування.

Біженець – це особа, яка не є громадянином України, і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни до свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Правовий статус іноземця в будь-якій країні своєрідний, оскільки складається з таких двох елементів: правового статусу громадянина своєї держави (або статусу особи без громадянства в країні його постійного проживання) і правового статусу іноземця. Іноземець, перебуваючи за межами своєї держави, зберігає з нею юридичний зв’язок, правовий статус своєї держави, підкоряється її законам, користується її піклуванням і захистом. В той же час іноземець та особа без громадянства підпадає під дію суверенної влади держави, на території якої перебуває, тобто знаходиться під її юрисдикцією, повинен додержуватися Конституції і законів країни перебування1.

Іноземці та особи без громадянства в Україні перебувають на національному правовому режимі, тобто володіють тими ж правами і обов’язками, що і громадяни України, але за деякими винятками. Вони є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин. Визначено, що якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадян України, Кабінет Міністрів може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Тобто вступає в дію принцип взаємності. Рішення може бути скасовано, якщо відпадуть підстави за яких воно було прийнято. Безумовно, здійснення іноземцями та особами без громадянства своїх праві і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні. Відповідно, вони зобов’язані поважати та дотримуватись Конституції та законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.

Згідно із законодавством іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Відповідно Закону України „Про імміграцію” від 7 червня 2001 р. дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Іноземці, які іммігрували на постійне місце проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Іноземці та особи без громадянства мають право займатися в Україні інвестиційною, зовнішньоекономічною та іншими видами підприємницької діяльності, передбаченими законодавством України. Важливо, що при цьому вони мають такі ж права і обов’язки, що і громадяни України, якщо інше не випливає з Конституції та законів України. Іноземці мають право на працю, на відпочинок, на соціальний захист, на житло, на освіту, на користування досягненнями культури, на участь в об’єднаннях громадян, на пересування по території України і вибір місця проживання. Іноземці мають рівні з громадянами України права і обов’язки у шлюбних і сімейних відносинах. Їм гарантується правом на свободу совісті нарівні з громадянами України.

Іноземцям гарантується недоторканість особи, житла, невтручання в особисте і сімейне життя, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повага їх гідності нарівні з громадянами України. Вони мають право на звернення до суду та інших державних органів для захисту їх особистих, майнових та інших прав. В судочинстві іноземні громадяни як учасники процесу користуються таким ж процесуальними правами, що й громадяни України.

Разом з тим іноземці не можуть бути членами політичних партій України, не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування, а також брати участь у референдумах. На іноземців не поширюється загальний військовий обов’язок, вони не проходять військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України. Іноземці сплачують податки і збори відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України.

Закон регулює порядок в’їзду і виїзду з території України іноземців та осіб без громадянства. Іноземці можуть в’їжджати в Україну за дійсними національними паспортами або документами, які їх заміняють. При цьому вони повинні одержати у встановленому порядку в’їзну візу, якщо інше не передбачено законодавством України. Визначаються також підстави для заборони їх в’їзду в Україну та виїзду за її межі .

Іноземці, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах. До них також може бути застосовано скорочення терміну тимчасового перебування в Україні, а також видворення за межі території України. Положення Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” не стосуються встановлених законодавством України і міжнародними договорами України привілеїв та імунітетів, які надаються співробітникам дипломатичних представництв та працівникам консульських установ іноземних держав в Україні.

Окрему групу іноземців та осіб без громадянства складають закордонні українці,у яких особливий (спеціальний) вид правового статусу іноземця.

Закордонний українець – це особа, яка є громадянином іншої держави або особою без громадянства, а також має українське етнічне походження або є походженням з України (українське етнічне походження – це належність особи або її предків до української нації та визнання нею України батьківщиною свого етнічного походження). Основними особливостями, які відрізняють сьогодні правовий статус закордонного українця від правового статусу іноземців та осіб без громадянства є порядок в’їзду і перебування на території України, а також процедура спрощеної імміграції в Україну.

Так, відповідно до Закону „Про правовий статус закордонних українців” від 4 березня 2004 р., останні мають право на безкоштовне оформлення багаторазової візи для відвідання України без подання відповідного запрошення терміном на 5 років на основі посвідчення закордонного українця, якщо закордонний українець є громадянином держави з якою Україна має візовий режим.

Крім того закордонний українець може іммігрувати в Україну для постійного проживання за умови одержання в установленому порядку рішення на імміграцію для постійного проживання поза межами квот на імміграцію.Це правило поширюється не тільки особисто на закордонного українця, а на подружжя та його дітей у разі їх спільного в’їзду та перебування на території України. Зазначене положення певною мірою полегшує імміграцію в Україну етнічних українців, які отримали статус закордонного українця, оскільки квоти на імміграцію в Україну в цілому не є високими.

Закон України “Про біженців” встановив, що біженець не може бути висланий або примусово повернутий до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека, через його расу, віросповідання (релігію), національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання. Біженець також не може бути висланий або примусово повернутий до країн, де він може зазнати катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, або з якої він може бути висланий або примусово повернутий до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, релігію, національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання. Ці положення не поширюються на біженця, засудженого в Україні за вчинення тяжкого злочину. Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців. Члени сім’ї особи, якій надано в Україні статус біженця, мають право з метою возз’єднання сім’ї в’їхати в Україну і набути статус біженця.

У Законі регламентується порядок надання, втрати і позбавлення статусу біженця. Так особи, які мають намір набути статус біженця і перетнули державний кордон України у порядку, встановленому законодавством України, повинні протягом п’яти днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця. Якщо такі особи намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України, то вони протягом трьох робочих днів повинні звернутися до відповідного органу міграційної служби через уповноваженого цього органу чи посадову особу Прикордонних військ України або органу внутрішніх справ із заявами про надання їм статусу біженця. Статус біженця не надається особі: а) яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів; б) яка вчинила тяжкі злочини проти миру, військовий злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; в) яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам ООН; г) яка до прибуття в Україну вже була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні; д) яка до прибуття в Україну з наміром набути статус біженця перебувала в третій безпечній країні.

Оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця проводиться на підставі особистої заяви іноземця чи особи без громадянства або її законного представника, яка подається до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. Причому заявник, якому виповнилося 18 років, подає заяву та заповнює анкету, де викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження. Рішення за заявою про надання статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву.

Особа може згідно закону “Про біженців” втратити статус біженця, або бути його позбавленою. Статус біженця втрачається, якщо особа: добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності; набула громадянство України або набула громадянство, яке мала раніше, або набула громадянство іншої держави і користується її захистом; добровільно повернулася до країни, яку вона залишила тощо. Особа позбавляється статусу біженця, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров’ю населення України.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця має право на тимчасове працевлаштування, навчання, медичну допомогу, проживання у родичів, у готелі, піднайом житлового приміщення або користування житлом у пункті тимчасового розміщення біженців, на правову допомогу. Ті особи, яким вже наданий статус біженця в Україні, є іноземцями чи особами без громадянства, і вони користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Особа, якій надано статус біженця, має рівні з громадянами України права на: пересування, вільне залишення території України, за винятком обмежень, встановлених законом, на працю, підприємницьку діяльність, на охорону здоров’я, медичні допомогу та медичне страхування, відпочинок, освіту, свободу світогляду і віросповідання, на звернення за захистом до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, на правову допомогу тощо. Особа, якій надано статус біженця в Україні, має відповідні обов’язки.

§ 11. Обмеження прав людини і громадянина. Права людини в умовах надзвичайного стану

Відповідно до частини 2 ст. 29 Загальної декларації прав людини “при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві”1. Конституція України, виходячи з міжнародно-правових документів встановила обмеження щодо реалізації деяких прав і свобод людини і громадянина. Так, право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію обмежується законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, яка одержана конфіденційно, або для підтримки авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції). Здійснення права на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення, захисту прав і свобод інших людей (ст. 35). На таких самих підставах може бути обмежене право громадян на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36). Конституційно встановлюються обмеження щодо права на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 39) тощо. Всі ці обмеження обґрунтовані необхідністю забезпечення охорони конституційного ладу, національної безпеки, прав і свобод людини і громадянина.

Стаття 64 Конституції України встановлює, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 60, 62, 63, Конституції. Йдеться про право на: рівність громадян перед законом; громадянство і його зміну; життя; повагу до гідності людини; свободу та недоторканість; звернення до органів державної влади; житло; шлюб; рівність дітей в їх правах; захист прав і свобод; відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди; знання свої прав і обов’язків; незворотність дії законів та інших нормативних актів; правову допомогу; необов’язковість виконання явно злочинних розпоряджень чи наказів; неможливість подвійного притягнення до юридичної відповідальності; те, щоб вважатися невинуватим у вчиненні злочину доки вину не буде доведено в законному порядку; відмову давати свідчення щодо себе, членів сім’ї та близьких родичів.

Перелік цих прав корелюється з положеннями Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, відображає прагнення захистити ті права і свободи, які мають забезпечуватися за будь-яких обставин, в тому числі при введенні надзвичайного або воєнного стану.

Обмеження прав людини і громадянина можливі в умовах введення на всій території України або в окремих її частинах надзвичайного стану.

Згідно із Законом України “Про правовий режим надзвичайного стану” від 16 березня 2000 року, надзвичайний стан – це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров’ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до Закону повноважень, які необхідні для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров’я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади і місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України про введення надзвичайного стану в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням або злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей на період надзвичайного стану можуть бути запроваджуватися такі заходи: а) встановлення особливого режиму в’їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересування на території, де вводиться надзвичайний стан; б) обмеження руху транспортних засобів та їх огляд; в) посилення охорони громадського порядку та об’єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства; г) заборона проведення масових заходів, крім заходів, заборона на проведення яких встановлюється судом; ґ) заборона страйків. Крім цього додатково можуть здійснюватися такі заходи, як: 1) запровадження комендантської години, тобто заборона перебувати на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень особи у встановленні години доби; 2) перевірка документів у громадян, а в необхідних випадках і проведення особистого огляду, огляду речей, транспортних засобів, багажу і вантажів, службових приміщень та житла громадян; 3) обмеження або тимчасова заборона продажу зброї, отруйних і сильнодіючих хімічних речовин, а також алкогольних напоїв; 4) тимчасове вилучення у громадян зареєстрованої вогнепальної і холодної зброї та боєприпасів; 5) заборона виготовлення і розповсюдження інформаційних матеріалів, що можуть дестабілізувати обстановку; 6) особливі правила користування зв’язком та передачі інформації через комп’ютерні мережі тощо. У ст. 17 Закону також встановлюються додаткові заходи режиму надзвичайного стану у зв’язку із надзвичайними ситуаціями техногенного або природного характеру.

Водночас в умовах як воєнного, так і надзвичайного стану органи державної влади повинні діяти в межах Конституції і законів України. Перевищення посадовими особами своїх повноважень, у тому числі щодо гарантій прав людини і громадянина, які встановлені законом, тягнуть за собою відповідальність згідно з чинним законодавством. У цей період законом забороняється: зміна Конституції України, Конституції Автономної Республіки Крим; виборчих законів: проведення виборів Президента України, виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування, всеукраїнських та місцевих референдумів; обмеження повноважень народних депутатів України. На період дії надзвичайного стану продовжується, у разі закінчення, строк повноважень парламенту України, Верховної Ради АРК, представницьких органів місцевого самоврядування. Ведення надзвичайного стану не може бути підставою для застосування тортур, жорстокого чи принижуючого людську гідність поводження або покарання, для будь-яких обмежень права на життя, свободу думки, совісті, релігії в розумінні цих прав і свобод Міжнародним пактом про громадянські і політичні права і законами України.

Україна відповідно до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права при введенні надзвичайного стану негайно після його введення повідомляє через Генерального секретаря ООН держави, які беруть участь у цьому пакті, про обмеження прав і свобод людини і громадянина, що є відхиленням від зобов’язань за Міжнародним пактом, та про мету цих відхилень і причин прийняття такого рішення. У повідомленні зазначається також термін, на який вводяться відхилення від зобов’язань, передбачених цим Пактом.