Процедури з питань громадянства.

До державних органів, на які покладається вирішення питань громадянства, належать Президент України, Комісія при Президентові України з питань громадянства, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи, Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва, консульські установи. Крім цих органів, питаннями громадянства займаються органи Служби безпеки України, суди.

У системі державних органів особливе місце займає Президент України, який: приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України; визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень; затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.

Комісія при Президентові України з питань громадянства: 1) розглядає заяви про прийняття до громадянства України, вихід з громадянства України та подання про втрату громадянства України і вносить пропозиції Президенту України щодо задоволення цих заяв та подань; 2) повертає документи про прийняття до громадянства України чи про вихід з громадянства України уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань громадянства або Міністерству закордонних справ України для їх оформлення відповідно до вимог чинного законодавства України; 3) контролює виконання рішень, прийнятих Президентом України з питань громадянства.

Комісія при Президентові України з питань громадянства у своїй діяльності керується нормами Конституції України, Закону «Про громадянство України», іншими законами, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також «Положенням про Комісію при Президентові України з питань громадянства», затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 р. (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 р.). Ця Комісія є допоміжним органом при Президентові України. Вона утворена відповідно до Закону «Про громадянство України». Комісія діє у складі Голови, заступника Голови, відповідального секретаря та інших членів. Персональний склад Комісії затверджується Президентом України. До складу Комісії входять не більше 13 осіб. Заступником голови Комісії за посадою є керівник Служби забезпечення діяльності Комісії при Президентові України з питань громадянства Секретаріату Президента України, відповідальним секретарем Комісії – керівник відповідного структурного підрозділу цієї Служби. Голова Комісії, його заступник та інші члени Комісії беруть участь у її роботі на громадських засадах. Організаційною формою роботи Комісії є засідання, які проводяться в міру потреби, але не рідше одного разу на два місяці.

Для реалізації своїх завдань Комісія має необхідні повноваження: право повертати документи про прийняття до громадянства України чи про вихід з громадянства України Міністерству внутрішніх справ України або Міністерству закордонних справ України для їх оформлення відповідно до вимог чинного законодавства України; одержувати в установленому порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади матеріали, необхідні для розгляду заяв про прийняття до громадянства України і про вихід з громадянства України, подань про втрату громадянства України тощо.

Згідно зі ст. 24 Закону «Про громадянство України» спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи здійснюють такі повноваження: 1) встановлюють належність до громадянства України; 2) приймають заяви разом з необхідними документами щодо прийняття до громадянства України та виходу з громадянства України, перевіряють правильність їх оформлення, відсутність підстав, за наявності яких особа не приймається до громадянства України, а також підстав, за наявності яких не допускається вихід з громадянства України, і разом зі своїм висновком надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства; 3) готують подання про втрату особами громадянства України і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства; 4) приймають рішення про оформлення набуття громадянства України особами за всіма підставами, крім прийняття до громадянства України; 5) скасовують прийняті ними рішення про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених ст. 21 цього закону; 6) виконують рішення Президента України з питань громадянства; 7) видають особам, які набули громадянство України, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України (для осіб віком до 16 років), тимчасові посвідчення громадянина України, проїзні документи дитини, довідки про реєстрацію особи громадянином України; 8) вилучають у осіб, громадянство України яких припинено або стосовно яких скасовано рішення про оформлення набуття громадянства України, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України, тимчасові посвідчення громадян України, паспорти громадянина України для виїзду за кордон, проїзні документи дитини та видають довідки про припинення громадянства України; 9) ведуть облік осіб, які набули громадянство України та припинили громадянство України.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства раз на півріччя повинен інформувати Комісію при Президентові України з питань громадянства про виконання рішень Президента України з питань громадянства. Він і підпорядковані йому органи здійснюють повноваження, з питань громадянства, стосовно осіб, які проживають на території України. Функції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства виконує Міністерство внутрішніх справ України.

Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України здійснюють повноваження, з питань громадянства, стосовно осіб, які постійно проживають за кордоном.

Процедури провадження у справах з питань громадянства детально регламентуються Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень (у редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 р.). Цей Порядок відповідно до Закону «Про громадянство України» визначає перелік документів, які подаються для встановлення належності до громадянства, прийняття до громадянства, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.

Так, заяви з питань громадянства оформлюються:

про прийняття до громадянства України та про вихід з громадянства України - на ім'я Президента України;

про встановлення та оформлення належності до громадянства України особою, яка проживає на території України, - на ім'я начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, місті Києві, Київській області, управління Міністерства внутрішніх справ України в області, місті Севастополі за місцем проживання особи;

про оформлення набуття громадянства України особою, яка проживає на території України, - на ім'я начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, місті Києві, Київській області, управління Міністерства внутрішніх справ України в області, місті Севастополі за місцем проживання особи;

про встановлення та оформлення належності до громадянства України особою, яка постійно проживає за кордоном, - на ім'я керівника дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання особи;

про перевірку належності до громадянства України особою, яка перебуває за кордоном, - на ім'я керівника дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем перебування особи;

про оформлення набуття громадянства України особою, яка постійно проживає за кордоном, - на ім'я керівника дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання особи.

Заява з питань громадянства подається у письмовій формі з зазначенням дати її складання та підписується заявником.

Заяву з питань громадянства дитини підписує один з її батьків або інший законний представник дитини.

Особа, яка зареєструвала шлюб до досягнення повноліття або якій надано повну цивільну дієздатність до досягнення повноліття відповідно до Цивільного кодексу України, заяву з питань громадянства підписує самостійно.

Заяву з питань громадянства недієздатної особи підписує її опікун.

Якщо заявник не може підписати заяву через неписьменність або фізичні вади, заяву на його прохання підписує інша особа.

Заяви та інші документи з питань громадянства подаються: особою, яка проживає в Україні, - до районного, районного у місті, міського управління або відділу Міністерства внутрішніх справ України за місцем проживання особи;

особою, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, - до районного, районного у місті, міського управління або відділу Міністерства внутрішніх справ України за місцем реєстрації особи;

особою, яка постійно проживає за кордоном, - до дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання особи.

Заяву та інші документи з питань громадянства заявник подає особисто.

За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява та інші документи з питань громадянства на прохання заявника можуть подаватися іншою особою або надсилатися поштою.

Заява та інші документи з питань громадянства недієздатної особи подаються її опікуном. Заява та інші документи з питань громадянства дитини подаються одним з її батьків або іншим законним представником дитини за місцем проживання дитини або одного з її батьків чи іншого законного представника. Особа, яка зареєструвала шлюб до досягнення повноліття або якій надано повну цивільну дієздатність до досягнення повноліття відповідно до Цивільного кодексу України, заяву та інші документи з питань громадянства подає самостійно.

Згода на набуття громадянства України або на вихід з громадянства України дитини віком від 14 до 18 років надається нею у формі письмової заяви, подається у присутності дитини. За наявності поважних причин (хвороба дитини, стихійне лихо тощо) така заява може подаватися за відсутності дитини.

Загальний строк розгляду органами внутрішніх справ заяв і подань з питань громадянства, рішення за якими приймає Президент України, не повинен перевищувати восьми місяців з дня їх надходження. Загальний строк розгляду органами внутрішніх справ заяв про прийняття до громадянства України дітей, осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства не повинен перевищувати шість місяців з дня їх надходження.

Загальний строк розгляду заяв і подань про прийняття до громадянства України або припинення громадянства України не повинен перевищувати одного року з дня їх надходження. Загальний строк розгляду заяв про прийняття до громадянства України дітей, осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства не повинен перевищувати дев'яти місяців з дня їх надходження.

Контрольні запитання

1. Дайте визначення поняття громадянства України.

2. На яких принципах базується правове регулювання громадянства
України?

3. Які підстави та форми набуття громадянства України?

4. Які підстави та форми припинення громадянства України?

5. Розкрийте систему органів, які займаються вирішенням в Україні
питань громадянства.

6. Яка процедура провадження у справах про громадянство?

Розділ 6. КОНСТИТУЦІЙНІ ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

§ І. Поняття конституційно-правового статусу людини і громадянина та його структура

Правовий статус – це юридично закріплене становище особи в державі і суспільстві.

Юридичне оформлення фактичного становища індивіда реалізується різними шляхами і способами, з допомогою специфічних засобів. Воно починається з того, що людина визнається суб’єктом діючого в суспільстві права і наділяється при цьому правоздатністю, після чого вона може вступати у відповідні правовідносини. В історії розвитку цивілізації далеко не всі люди визнавались суб’єктами права (наприклад, раби) або визнавалися лише частково (кріпаки).

У літературі вирізняють кілька видів правового статусу: 1) загальний або конституційний статус людини і громадянина; 2) спеціальний або родовий статус окремих категорій громадян; 3) індивідуальний статус, який характеризує стать, вік, сімейне положення тощо; 4) статус фізичних і юридичних осіб; 5) статус іноземців, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, біженців; 6) галузеві правові статуси (адміністративно-процесуальний, кримінально-процесуальний тощо); статус осіб, які працюють в різних сферах[10].

Загальний (конституційний) правовий статус –це статус особи як громадянина держави, члена суспільства. Він визначається насамперед Конституцією держави і не залежить від різних поточних обставин, наприклад, сімейного стану, посади, освіти тощо. Цей статус є єдиним і однаковим для усіх, характеризується відносною статичністю, узагальненістю. Змістом такого статусу є головним чином ті права й обов’язки, які надані й гарантовані всім Конституцією. Сюди не входять численні суб’єктивні права і обов’язки, які постійно виникають залежно від трудової діяльності людей, характеру правовідносин, в які вони вступають, від інших чинників. Загальний правовий статус є базовим, вихідним для всіх інших. Саме з огляду на цей статус можна оцінити характер, соціальну природу і ступінь демократичності суспільства. Його не можна змінити без внесення змін до Основного Закону.    

Спеціальний, або родовий, статус відображає особливості становища окремих категорій громадян (наприклад, студентів, військовослужбовців, пенсіонерів, науковців, учителів, фермерів, селян, робітників, учасників війн тощо). Ці верстви населення, базуючись на конституційному статусі громадянина, можуть мати додаткові права, передбачені законодавством.

Індивідуальний статусвідбиває конкретні дані про окрему особу (стать, вік, сімейний стан, освіта тощо). Цей статус рухомий, динамічний, він змінюється разом зі змінами, які відбуваються з особою в процесі її життєдіяльності.

Зазначені три статуси співвідносяться між собою як загальне, особливе і одиничне. Вони тісно взаємопов’язані, практично нероздільні. Загальний, тобто конституційний, правовий статус у всіх один. Спеціальних статусів – багато, а індивідуальних – рівно стільки, скільки громадян.

Виходячи з цього можна зробити висновок, що правовий статус іноземця, особи без громадянства – це самостійні категорії. Але якщо вони формуються на основі правового положення українського громадянства (за винятком іноземців, які мають дипломатичний статус), є підстави говорити про правовий статус особи в цілому.

У системі конституційного права України як галузі права особливе місце займає інститут основ правового статусу особи, сутність якого викладена в розділі ІІ Конституції України “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”. У нормах цього розділу розкривається основоположний принцип конституційного ладу України, згідно з яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, встановлення і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Крім Конституції України, норми інституту основ правового статусу особи закріплені також нормативно-правовими актами поточного законодавства, в яких детальніше розкривається зміст і порядок реалізації закріплених в Конституції України основних прав і свобод людини і громадянина.

Цей конституційний інститут відображає найсуттєвіші засади, які встановлюють правовий статус людини в державі й суспільстві, принципи їх взаємовідносин. Конституційне право України виконує особливу роль у визначенні правового статусу людини і громадянина. До його предмету належить закріплення не всіх прав і свобод, обов’язків, а лише основ правового статусу особи, які складаються у сфері відносин особа – суспільство – держава. При цьому вказані відносини носять основоположний характер і відбивають взаємний зв’язок суспільства, держави і особи.

Структуруконституційного статусуособи в Україні утворюють такі елементи: 1) громадянство; 2) правосуб’єктність, яка включає в себе правоздатність і дієздатність; 3) основні права і свободи; 4) конституційні обов’язки; 4) правові принципи; 5) гарантії правового статусу людини і громадянина. Основу правового статусу особи складають її права, свободи, законні інтереси і обов’язки. В єдності вони є базою для всіх інших прав і свобод, які мають людина і громадянин.

Природа конституційних прав і свобод людини визначається тим, що в якій би країні особа не проживала, вона знаходиться під захистом світового співтовариства, а також держави, громадянином якої є. Стан свободи не дарується публічною владою, а належить людині від її народження і реалізується через суб’єктивні права, які мають природно-правовий характер, а тому є невід’ємними. Конституція України (ст. 21) встановлює, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, що права і свободи людини є невідчужуваними і непорушними.

У забезпеченні свободи особлива роль належить державі, яка є відповідальною перед людиною за свою діяльність (ст. 3 Конституції України). Держава через закони, і насамперед Конституцію, закріплює права і свободи людини, які є мірою можливої поведінки для особи. Таким чином, права людини виникають з природного права, а права громадянина – з позитивного. Але і ті, і другі мають невідчужуваний характер. Права людини є вихідними, оскільки вони притаманні всім людям незалежно від того, чи є вони громадянами держави, в якій проживають; а права громадянина – це права, які закріплюються за особою лише в силу її належності до держави (громадянство).

Конституційно-правовий статус громадянина дещо відрізняється від статусу негромадянина, який проживає на території України, але не має права обирати і бути обраним до органів державної влади, брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, займати певні державні посади тощо. Права громадянина – це своєрідне обмеження рівності між людьми, оскільки іноземці і особи без громадянства не мають усього комплексу прав і свобод, насамперед політичних, якими в повному обсязі володіють громадяни України. Такий стан з правами іноземців відповідає міжнародним стандартам і зумовлений правомірним бажанням кожної держави надати своїм громадянам усі права і обов’язки, а також можливості виконувати всі обов’язки, насамперед, військову службу. Проте це не означає, що іноземці, особи без громадянства не мають ніяких обов’язків (наприклад, вони повинні дотримуватись Конституції та законів України, сплачувати податки та ін.).

Деякі права і свободи встановлюються на рівні конституції, інші – в поточному законодавстві. Вибір форми їх закріплення визначається рядом чинників, до яких належать: а) значущість відповідного конституційного права або свободи для людини і суспільства; б) вихідний або похідний характер належності людині цього права і свободи; в) особливі юридичні якості основних прав і свобод та специфіка їх реалізації.

Конституція України закріплює ті права, свободи і обов’язки, які життєво важливі і соціально необхідні для окремої людини і нормального функціонування суспільства, держави. Конституційні права і свободи є ядром правового статусу особи, основою інших прав, які встановлюються іншими галузями права України.

Основні права і свободи закріплюються за кожною людиною і громадянином. Усі інші (неосновні) права і свободи пов’язані з різними статусами, яких набуває особа впродовж життя. Так, якщо галузеве законодавство, характеризуючи учасників правовідносин, звертається до них як до працівників, депутатів, покупців тощо, то конституційно-правова норма, присвячена правам і свободам, адресована кожній людині і громадянину України незалежно від того, чи реалізують вони ці права в конкретних правовідносинах. Характерною рисою основних прав, свобод і обов’язків є те, що вони рівні і єдині для всіх без винятку для кожної людини, громадянина, не набуваються і не відчужуються за волею громадянина, а належать йому за фактом належності до громадянства, вони невіддільні від правового статусу і можуть бути втраченими лише з припиненням громадянства.

Конституційні права і свободи розрізняються за механізмом їх реалізації. Вони є передумовою будь-яких правовідносин у конкретній сфері. На відміну від неосновних прав і свобод основні фіксуються в Конституції України, яка в правовій системі має вищу юридичну силу. Це також підкреслює особливу роль і місце конституційних прав і свобод.

Таким чином,конституційні (основні) права і свободи людини і громадянина– це невід’ємні права і свободи, які належать особі від народження, є основою правового статусу, закріплені в конституції держави і мають найвищий юридичний захист.

Відмінність між поняттями “право” і “свобода” значною мірою умовна, оскільки вони означають юридично визнану можливість для особи вибирати вид і міру своєї поведінки. Але поняття “свобода” в основному розуміється як невтручання у внутрішній світ людини і громадянина (свобода совісті, світогляду, віросповідання, свобода думки, свобода літературної, художньої, наукової творчості). Розуміння поняття “право” більшою мірою пов’язане з тим, що для його реалізації необхідні позитивні дії з боку держави або правомочність людини на участь у діяльності окремих політичних і економічних інституцій (право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди; гарантування кожному знати свої права і обов’язки; право на безпечне довкілля; право на освіту; право на охорону здоров’я тощо). Нерідко для формулювання “права” застосовується термін “свобода” (наприклад, право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35 Конституції), право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36).