Розвиток інституціональної теорії: Дж. Гелбрейт, Д. Белл.

Причина виникнення інституціоналізму полягає насам­перед у переході капіталізму в монополістичну стадію, який супроводжувався значною централізацією виробництва і капіталу, що й породило соціальні суперечності в суспільстві. Інституціоналізм — напрям економічної думки, який сформувався у 20-30-ті роки XX ст. для дослідження сукупності соціально-економічних чинників (інститутів) у часі, а також для за­провадження соціального контролю суспільства над еконо­мікою. Інститути — це первинні елементи рушійної сили суспільства, що розглядаються в історичному розвитку. Серед інститутів виділяють:1)суспільні інститути — сім'я, держава, правові нор­ми, монополія, конкуренція;2)поняття суспільної психології — власність, кредит,прибуток, податок, звичаї, традиції.Інституціоналізм характеризується такими основними рисами:1.основа аналізу — метод опису економічних явищ;2.об'єкт аналізу — еволюція соціальної психології;3.рушійна сила економіки поряд із матеріальними чин­никами — моральні, етичні та правові елементи в історич­ному розвитку;4.трактування соціально-економічних явищ з позицій суспільної психології;5.обмежене застосування абстракцій, властивих неокласицизму; 6.прагнення до інтеграції економічної науки із суспіль­ними науками;7.необхідність детального кількісного дослідження явищ;8.захист ідеї підтримки антимонопольної політики дер­жави.У розвитку інституціоналізму виділяють три етапи.Перший етап-20—30-ті рр. XXст. характеризуєть­ся формуванням основних положень інституціоналізму; родоначальниками цього етапу є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл.Другий етап — середина XX ст. — досліджуються демо­графічні проблеми, соціально-економічні суперечності капі­талізму, була розроблена теорія профспілкового руху; ти­повими представниками є Дж.М. Кларк, А. Берлі, Г. Мінз.Третій етап -60—70-ті рр. XXст.-цей етап назива­ють неоінституціоналізмом. Тут економічні процеси став­ляться в залежність від технократії, а також пояснюється значення економічних процесів у соціальному житті су­спільства; видатними ідеологами цього етапу є Дж. Гелб­рейт,Р. Коуз.

Джон Гелбрейт основна його праця "Нове індустріальне суспіль­ство" присвячена аналізу й ролі в економіці "техноструктури" — суспільного прошарку, що включає вче­них, конструкторів, фахівців з технологій, управління, фінансів і взагалі всього, що потрібно для забезпечення нормальної дільності великих корпорацій.На думку Гелбрейта, поведінка сучасної ринкової еко­номіки все більше визначається великими корпорація­ми, що виробляють складну техніку: авто­мобілі, літаки, системи зв'язку, комп'ютери і програмне забезпечення. Вони мають частковий контроль над ринко­вою ціною.Роздумуючи над сучасною економіч­ною поведінкою, Гелбрейт дійшов таких висновків:1.У корпораціях реальною владою володіють не власни­ки, а інфраструктура. На думку Гелбрейта, влада завжди "переходить до того фактора виробництва, який найважче замінити". Спочатку це була земля, потім капітал, а те­пер — це "сукупність людей, що володіють різноманітними технічними знаннями, досвідом і здібностями, в яких ма­ють потребу сучасна промислова технологія і планування".2Влад а техноструктури безлика, оскільки всі рішення виробляються поступово і колективно, приймаються поетап­но, шляхом складних узгоджень. Найвище керівництво лише координує цей процес.3.Техноструктура змушена планувати роботу корпорації на роки вперед. Тільки за цієї умови можна заздалегідь укладати контракти на наукові й конструкторські розроб­ки, постачання сировини і комплектуючих. 4.Техноструктура зацікавлена не стільки в максимізації прибутку на капітал, скільки у забезпеченні міцних позицій корпорації на ринку, в створенні умов для того, щоб влас­ник потребував послуг інфраструктури. 5.Планування вимагає стабільності, щоб можна було передбачати майбутній результат прийнятих рішень. Це недостатньо поєднується з вільною конкуренцією. Тому в сучасній економіці формується безперервна і всеохопна мережа міжкорпораційних договорів, яка робить ринок керованим, стабільним і передбачуваним. Стихійний ринок і вільна конкуренція, на думку Гелбрейта, залишилися тільки в підручниках, а економіка сучасних розвинутих країн керується техноструктурою на основі довгостроково­го прогнозування.Теорія постіндустріального суп-ва стала продовженням теорії нового індст.суп-ва. Її виклав сучасний американський інституційналіст Даніел Белл в своїй роботі “Майбутня постіндустріальна система”. Називав постіндустріальним будь-яке сусп-во, яке досягло високого ступеня наукового, технологічного і інформаційного забезпечення вир-ва та тех.культури. Сусп.розвиток в постінд.моделі оцінюється через технології і знання, основна їх спрямованість – акумуляція, зберігання, переробка і використання наукових знань (інформації). Машинна технологія замінюється технологією інтелектуальною, інвестиції спрямовуються на розвиток людини, “людський капітал”, соц.конфлікти змінюються змаганнями між професіоналами, які контролюють інформацію, і професіоналами, що не мають доступу до неї.

72. Теорії суспільства "третьої хвилі", інноваційної політики, інформаційного суспільства та

Становлення нової інноваційно-інформаційної моделі суспільства: А. Тоффлер, П. Дракер.

Наприкінці 70-х років американець Алкін Тофлер розвинув ідеї Гелбрейта і Белла в концепції “суперіндустріального суспільства”. В книзі “Третя хвиля” він пояснює складні зміни і процеси, що їх переживає ринкове суп-во, поступовими змінами так званих “хвиль перетворення”, яких він нараховує 3. Перша піднялась близько 10 тисяч років тому – “аграрна хвиля цивілізації”, до другої хвилі перетворень привів пром.переворот кінця 18ст, це закінчилось утвердженням “індустр.цивілізації”, третя хвиля накотилась в 60-х роках 20ст з розгортанням НТР, вона зрештою приведе до появи “нової суперіндустріальної цивілізації”. Вона характеризуватиметься новим способом життя, що грунтуватиметься на ще невідомих джерелах енергії і новітніх технологіях, новій системі освіти і організації виробництва.