Застійні явища в економіці України 70-х - І половина 80-х рр. Спробареформування радянської системи у другій половині 80-х рр.

Економічний розвиток України в другій половині 60-х - на початку 70-х рр. XX ст. стабілізувався завдяки реформі і сприятливій зовнішньоекономічній кон'юнктурі. Проте, починаючи з 1972 р., з приходом до керівництва державою Л. І. Брежнєва, економічну реформу, спочатку гальмували, а згодом згорнули повністю. Центр уваги було перенесено на оборонну промисловість, освоєння Сибіру та збільшення капітало­вкладень в сільське господарство. Економіка України була перетворена на інтегральну частину загальносоюзного народно­господарського комплексу. Традиційно розвинуті індустріальні галузі економіки в республіці (вугільна, металургійна, машинобудівна) швидко занепадали через брак нових технологій, ставали нерентабельними, якість їх продукції неухильно знижувалась. На території України розміщувалися підприємства атомної енергетики в густозаселених, непристосованих для цього районах. Цей період став часом уповільнення економічного розвитку,який перетворився на початку 80-х рр. на якісний занепад. Хронічно не виконувалися завдання п’ятирічних планів в цілому ряду стратегічних показників.У квітні 1985 р. Генеральним Секретарем ЦК КПРС став М. С. Горбачов. Однією з найважливіших причин "перебудови", яку запропонував М. С. Горбачов, була потреба у зменшенні тягаря гонки озброєнь. М. С. Горбачов спочатку намагався прискорити розвиток економіки СРСР, насамперед за рахунок випереджуючого розвитку машинобудування.Але більша частина капіталовкладень була розпорошена в незавершеному будівництві та в не ефективних виробництвах,що викликало додаткову інфляційну хвилю. Падіння цін на нафту на світовому ринку, а також помилки внутрішньо-економічної політики підірвали економіку.У червні 1987 р. на Пленумі ЦК КПРС було проголошено програму радикальної реформи управління економікою. Розширювалися права підприємств,почалося запровадження орендних та акціонерних форм господарювання, кооперативів у торгівлі та промисловості, сімейного підрядку у с-г, малих підприємств, спільних підприємств з іноземними фірмами, прийнято закон про індивідуальну трудову діяльність. Економіку України було важко реформувати, тому що більше 60% її становила важка промисловість. Частка України в загальносоюзному виробництві скорочувалася. Надзвичайної гостроти набули економічні проблеми. Особливо після того, як 26 квітня 1986 р. стався вибух на Чорнобильській АС. З 1988 р. темпи зростання фондоозброєності у промисловості хоч і зростали, але за рахунок застарілих основних фондів. В результаті фондовіддача та продуктивність праці падали. Розпочався спад виробництва.

Економічна думка за часи командно-адміністративної системи.

Цей період охоплює 30-70-ті роки ХХ ст., коли було проголошено про закінчення перебудови соціалізму і прийнято авантюрний курс до комунізму. Це була доба безроздільного панування командно-адміністративної системи,водночас і застою економічної думки України.Особливе місце в той період займала критика так званої «волобуєвщини» — як прояву українського націоналізму в економічній думці. Науковець-економіст М. Волобуєв у 1928 році виступив з публікаціями, у яких розвивав ідеї про переваги самостійного економічного розвитку України. При цьому він вказував на імперську політику Росії, яка сприяла спотворенню при­родного розвитку української економіки, її пристосуванню до власних потреб. На думку М. Волобуєва, Україна володіє достатнім економічним потенціалом, щоб самостійно інтегруватись до світового господарства, а не через російську економіку. За цей виступ українського економіста проголосили ворогом соціалізму і Радянської держави і згодом репресували.

Мають місце альтернативні теорії О.В.Чаянова і М.Д.Кондратьєва. Чаянов доводив, що найбільш ефективною формою ведення с\г є невелике сімейно-трудове госп-во, які уособлюють не сферу вир-ва, а сферу обігу. Протиставив радянським класам “куркуль-середняк-бідняк” свою класифікацію, яка включала 6 типів госп-в: капіталістичне, напівтрудове, заможне сімено-трудове, бідняцьке сімейно-трудове, напівпролетарське, пролетарське. Шлях до підвищення ефективності аграрного сектору вбачав в кооперації.

В цей же період працював Кондратьєв. Центральною в нього виступала проблема економічної динаміки. Він серйозно підійшов до форм впливу на економіку – з боку держави, торговельно-підприємницьких структур, місцевих органів влади, окремих селянських господарств. Дійшов висновку, що довгострокові коливання в економіці мають регулярний, циклічний характер. В той час, як у світі тільки починали розвиватися прийоми економіко-математичного аналізу, Кондратьєв вже широкого їх застосовував.

Тенденції світового економічного розвитку на межі 20-21 століття . Концепція сталого економічного розвитку.

Підсумком економічного розвитку провідних країн світу стало виділення трьох панівних центрів: США, Японії, Захід­ної Європи. Міжнародні порівняння показують, що економіка США забезпечує найвищі показники ВНП на душу населення. Сьо­годні США — це держава з високорозвинутою економікою інтенсивного типу, більш передовою порівняно з іншими краї­нами світу галузевою і відтворюючою структурами. З більшості найважливіших напрямів науково-технічного розвитку, тех­нічної озброєності підприємств, ступеня насиченості господар­ства інформаційними технологіями, сучасними системами зв'яз­ку США випереджують своїх конкурентів.

Японія на кінець XX ст. являє собою економічно могутню державу, що володіє промисловістю, оснащеною найновішими технологіями, має великі валютно-фінансові ресурси, займає міцні позиції у міжнародному поділі праці. Показники про­дуктивності праці в країні — одні з найвищих у світі. За останні десятиріччя зростання продуктивності праці обганяло ріст заробітної плати, а заробітна плата поступово стала однією з найвищих у світі. Японія — одна з найбіль­ших торгових держав світу. З огляду на рівень економічного розвитку в післявоєнний період серед західноєвропейських країн виділяються ФРН, Франція, Великобританія та Італія. На цю "велику четвірку" припадає більше третини території і дві третини населення Західної Європи. Хоч частка цього регіону у ВНП і промис­ловій продукції серед розвинутих країн світу знизилась по­рівняно з 60-ми роками, ці держави концентрують у своїх руках величезний економічний потенціал. Головною "винуватицею" тенденцій до зменшення питомої ваги "четвірки" у західно­європейській економіці є Англія, частка якої від 1960 р. змен­шилась у ВНП Західної Європи на 25%. Водночас частка Фран­ції та Італії у ВНП за цей період трохи підвищилась. Найроз­винутішою і стабільною в економічному розвитку залишаєть­ся ФРН.