Спроби запровадження економічних важелів у радянську економічну систему.Господарська реформа 1965 р. (Косигінська) її причини та наслідки.

У першій половині 1960-х років на шпальтах радянської пері­одики широко розгорнулася дискусія з питань удосконалення гос­подарського механізму, розширення самостійності підприємств і вдосконалення планування. У ній взяли участь вчені, працівники планових органів, робітники підприємств.Головною думкою учасників дискусії була ідея підвищення ролі підприємств у плануванні виробництва. Початок реформуванню радянської економіки поклали рішен­ня березневого та вересневого (1965 р.) пленумів ЦК КПРС. Ре­форма (названа .«Косигінською» за ім'ям одного з ЇЇ ініціаторів, голови Ради міністрів СРСР О. М. Косигіна) мала на меті вдосконалити планування й економічне стимулювання і була спрямова­на на пошук оптимального поєднання централізованого керівни­цтва економікою й оперативно-господарської самостійності під­приємств, зміцнення й подальший розвиток господарського розрахунку. Реформа охоплювала всі елементи господарського механізму: планування, організаційну структуру управління, еко­номічні стимули та господарський розрахунок.Було вирішено ліквідувати рад-наргоспи та повернутися до галузевого принципу управління.Наступним важливим напрямом реформи була зміна всієї си­стеми планування й економічного стимулювання. У державному плануванні передбачалося передусім підвищити його науковий рі­вень шляхом запровадження прогресивних нормативів і балансо­вих розрахунків, забезпечити тісний зв'язок його із науково-технічним прогресом. Крім того, передбачалося розглядати п'яти­річний план як основну форму державного планування розвитку народного господарства. Щоправда, в постанові зауважувалося, що можна конкретизувати й уточнювати завдання п'ятирічних планів по роках відповідно до змін, що відбуваються в економіці.З метою розширення господарської самостійності підприємств передбачалося скорочення кількості обов'язкових директивних планових завдань, зокрема: обсяг реалізованої продукції (замість валової); основна номенклатура продукції; фонд зарплати; сума прибутку та рентабельності; платежі до бюджету та асигнування з бюджету; обсяг централізованих капіталовкладень та впрова­дження виробничих потужностей; найважливіші завдання з упровадження нової техніки; показники матеріально-технічного постачання. Передовсім було визнано за необхідне посилення ролі прибут­ку в підвищенні матеріальної зацікавленості підприємств пра­цювати рентабельно, на принципах самоокупності. Із цією метою до суми показників, які доводили згори, включили загальну суму прибутку та рентабельність, що обчислювалася як відношення чистого доходу до вартості основних та оборотних фондів. Як основне фінансове джерело утворення фондів заохочення, в тому числі й на розвиток виробництва, також стає прибуток. При цьо­му частку прибутку, що залишається в розпорядженні підприєм­ства, ставили в залежність від ефективності використання основ­них та оборотних фондів, збільшення обсягу реалізованої про­дукції, підвищення рентабельності виробництва та якості продук­ції. Нарешті, обмежувалося централізоване («безкоштовне») фі­нансування капітальних вкладень, передбачалося впровадження довготермінового кредитування.У процесі економічної дискусії висловлювалися пропозиції щодо відмови від планування фонду заробітної плати, бо в ньому вбачали одне із джерел підвищення ефективності господарської діяльності підприємств. Так, В. Найдьонов та 3. Сотченко, аналі­зуючи економічний експеримент, що провадився на підприємст­вах Львівського раднаргоспу у 1964—1965 роках, стверджували, що «нам здається корисним вже тепер в експериментальному по­рядку надати окремим підприємствам право самостійно планува­ти фонд заробітної плати з тим, щоб знайти способи регулювання його економічними шляхами, забезпечивши найбільш раціональ­не витрачання».Господарська реформа зачепила й сільське господарство. Згід­но із рішенням березневого (1965 р.) пленуму ЦККПРС було вжито низку заходів, спрямованих на виправлення ситуації в аг­рарному секторі. Передусім, було підвищено закупівельні ціпи із таким розрахунком, щоб довести їх до рівня, за якогоколгоспи та радгоспи не зазнавали б збитків від продажу продукції державі. Роздрібні ціни мали зберігатися на попередньому рівні, а різни­ця — покриватися за рахунок державного бюджету.Важливою причиною відставання сільського господарства був його низький технічний рівень. Тому було різко збільшено дер­жавні асигнування на підвищення технічного рівня сільського гос­подарства, на виробництво сільськогосподарських машин та доб­рив. В Україні впродовж 1966—1970 років тракторів побільшало на 22 %, комбайнів — на 42 %, а застосування мінеральних доб­рив — майже вдвічі. Не менш важливою вадою була недостатня спеціалізація сільського господарства, тому було прийнято рі­шення про її посилення.Положення реформи втілювалися в життя з великими труд­нощами, а деякі з них так і не були реалізовані. Передбачені спо­чатку прямі зв'язки між підприємствами не були запроваджені зовсім через несумісність із системою фондування та розподілу. В результаті госпрозрахунок підприємств виявився незабезпече-ним матеріально, а підвищення самостійності підприємств — не­сумісним із повноваженнями міністерств та відомств, директив­ним плануванням та наявною системою ціноутворення. Численні суперечності реформи можна було б усунути, поетап­но просуваючись до ринку. Одначе це було неможливо через по-літико-ідеологічні причини.