Народного господарства та джерела його відбудови.

Одразу після визволення від окупації розпочинається відбудо­ва народного господарства України. Ще в серпні 1943 р. було прйпято постанову «Про невідкладні заходи щодо відбудови на­родного господарства в районах, звільнених від німецької окупа­ції». Уряд Союзу РСР виділив кошти на відбудову зруйнованого господарства України, але вони становили лише 24 % із загальної суми і вочевидь не відповідали об'єктивним потребам республі­ки, адже матеріальні збитки України перевищували 40 % загаль­них втрат СРСР. Попри героїчні зусилля українського народу, відбудова народного господарства УРСР в роки війни лише роз­почалася. Відновлення економічного потенціалу республіки ста­ло головним завданням наступного п'ятиріччя. Повернення до попередньої централізованої моделі економіки з гіпертрофованим військовим сектором, суворим адміністратив­но-політичним контролем за діяльністю господарської адміністра­ції, підприємств і всіх робітників, визначило особливості відбу­довного періоду: 1)опора на внутрішні ресурси;2)пріоритет у відновленні роботи важкої індустрії;3)посилення ролі мобілізаційно-пропагандистських заходів(рухів передовиків, новаторів, соціалістичного змагання тощо);4)використання позаекономічного примусу.За цих умов відбудова промисловості була найважливішим зав­данням.У 1946—1950 роках на розвиток важкої промисловості було спрямовано 88 % капіталовкладень. Більшість виділених коштів спрямовувалася на відбудову Донбасу, що дало змогу у 1950 р. довести видобуток вугілля до 93 % довоєнного рівня. Серед пріоритетних галузей народного господарства була елек­троенергетика, їй першочергово виділялися кошти, трудові й матеріальні ресурси, транспорт, у найстисліші терміни було від­будовано Дніпрогес, а наприкінці п'ятирічки в Україні виробля­лося більше електроенергії, ніж до війни.За виплавкою чавуну та сталі наприкінці п'яти­річки Україна вийшла на рівень 93—95 % довоєнного виробниц­тва. Наприкінці відбудовчого періоду машинобудівна галузь випустила продукції у півтора раза біль­ше, ніж до війни.Значно повільнішою була відбудова сільського господарства. Ситуацію ще більше погіршувало те, що початок відбудови збігся із надзвичайно важким явищем — голодом 1946—1947 ро­ків. Сильна посуха впала па основні зернові райони СРСР, але в Україні становище було куди скрутнішим, ніж в інших регіонах. Як найважливіше завдання повоєнного економічного відро­дження країни Радянська держава висунула впорядкування і зміц­нення грошового обігу. Потрібно було провести грошову ре­форму. 14 грудня 1947 р. було прийнято постанову «Про проведення грошової реформи і відміну карток на продовольчі та промислові товари». Паралельно розгортається колективізація. У 1950 р. примусовими методами було об'єднано в колгоспи 93 % селянських господарств. Процес колективізації супроводжувався численними пору­шеннями законності (побиття громадян, вилучення у них майна, незаконні арешти, загроза зброєю тощо). Ситуація ускладнюва­лася тим, що процесу колективізації протидіяли УПА та підпілля ОУН, а це, своєю чергою, стимулювало каральну активність ра­дянської влади, зокрема масове виселення куркулів (заможних селян) та їхніх сімей.Таким чином, політичне і господарське керівництво СРСР у повоєнні роки обрало найскладніший і ресурсомісткий варіант відбудови та розвитку радянської економіки. Він передбачав не лише авторитарний розвиток з опорою на власні сили, а й був обмежений курсом па максимальне форсування важкої промисловості та ВПК за рахунок безпрецедентного пограбування села, стримання життєвого рівня населення, гальмування розвитку со­ціальної сфери, легкої та харчової промисловості. Реалізація та­кого курсу вимагала не просто масштабного позаекономічного примусу, а й масових репресій і водночас формального ухвален­ня цього курсу населенням країни.

65. Економічні перетворення в період "хрущовської відлиги". Соціально-економічна політика в