Зародження інституціональної теорії в США: Т. Веблен, Дж. Коммонс,В. Мітчелл.

. Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл

Торстейн Веблен (1857—1929) — американський еко­номіст, соціолог.

Інституціоналізм — це послідовний історизм. За Вебле­ном, антагонізм бізнесу й індустрії буде розв'язано шляхом переходу влади до інженерно-технічного персоналу. У ре­зультаті загального страйку інженерів, що означає пов­не зупинення всієї виробничої системи, дозвільний клас змушений буде віддати владу організаторам виробництва. Установиться не диктатура пролетаріату, як пророкував К. Маркс (до якого Т. Веблен ставився з великою повагою), а технократія. Власність на капітал набуде акціонерної фор­ми і тим самим перестане бути приватною власністю.

Щодо теоретичної моделі сучасної економіки Веблен категорично відкидає можливість її побудови на основі ана­лізу попиту та пропозиції. В умовах панування монополі­стичних корпорацій, що одержують можливість збільшен-

ня прибутку за рахунок навмисного скорочення виробниц­тва і "роздмухування" цін, співвідношення попиту та про­позиції нічого не може пояснити. Увага Веблена зосередже­на на можливостях монополій використовувати методи на­сильства і таємної змови для встановлення контролю над індустрією. Важливим фактором посилення монополій він вважав гіпертрофію кредиту. Збільшуючи за рахунок кре­диту купівельні можливості, великі фірми втягуються у спекулятивні операції, а не в розширення виробництва. Утворюється піраміда кредиту, виникає гігантський розрив між грошовою оцінкою капіталу (оскільки майбутній, очі­куваний прибуток капіталізується, виходячи з поточної ставки відсотка) і реальним капіталом. Починається кре­дитна інфляція, за якої неминуче випливає вимога негай­ного погашення позичок. Результатом стають спад ділової активності, банкрутство певних фірм, поглинання супер­ників найбільшими і найспритнішими корпораціями. За тривалістю фази депресії набагато перевершують фази під­несення.

Серед послідовників Т. Веблена найбільш відомі Дж. Ком-монс (1862—1945) і Уеслі Мітчелл (1874—1948).

Джон Коммонс на відміну від Т. Веблена приділяв ос­новну увагу не технологічним факторам виробництва і їх носію — інженерно-технічному персоналу, а соціально-пра­вовим інститутам.

Коммонс запропонував так звану теорію угод. Основною категорією економічної науки він проголосив угоду. Угода, за Коммонсом, — це триєдність таких моментів: 1) конф­лікту, тобто зіткнення інтересів суб'єктів; 2) взаємозалеж­ності чи взаємозумовленості цих інтересів; 3) вирішення конфлікту, тобто встановлення порядку, що влаштовує учас­ників угоди. Серед суб'єктів угоди на стадії фінансового капіталізму все частіше виступають не індивідууми, а їх об'єднання: інститути, профспілки, асоціації підприємців тощо. Тому необхідно вивчати колективні дії, а не дії індивідуумів, чим традиційно займалася економічна наука. Ко­лективні дії — єдиний спосіб примирення різних інтересів учасників економічного життя. Але шлях до примирення лежить через юридичні процедури. Роль арбітра бере на себе держава в особі її постійних органів, урядових комісій тощо. Держава — не тільки арбітр, а й сила, що примушує до виконання зобов'язань, які взяли на себе учасники угоди.

Якщо за Т. Вебленом на зміну фінансовому капіталізму прийде технократизм, то за Дж. Коммонсом сучасний по­рядок зміниться адміністративним капіталізмом.

Коммонс наполягав на тому, що завдання економічної науки полягає не в абстрактних поясненнях, а в розробці рекомендацій з перебудови економічного життя на розум­них підставах.

Свої погляди на роль колективних дій Коммонс нама­гався реалізувати на практиці, активно співпрацюючи з Американською федерацією праці й адміністрацією прези­дента Ф. Рузвельта. Під його впливом у 1935 р. було прий­нято "Акт про соціальну захищеність" — закон, що заклав основи пенсійного забезпечення в США.

Уеслі Мітчелл увійшов в історію науки насамперед як дослідник економічних циклів. Він і його співробітники створили систему прогнозування економічної кон'юнктури на базі обробки рядів динаміки. Мітчелл був фактичним засновником Національного бюро економічних досліджень, де працював чверть століття.

Прихильністю до емпіричних досліджень він більше за інших інституціоналістів нагадував діячів нової історичної школи. Критики Мітчелла саркастично іменували його підхід "виміром без теорії". Але це несправедливо.

Піднесення і спади економічної активності Митчелл пов'язував із прагненням підприємців до максимального прибутку. Прибутковість залежить від низки факторів: цін і витрат, обсягу продажу, розмірів кредиту, руху грошової маси тощо. Певну роль у взаємодії окремих елементів, що зумовлюють стан і динаміку господарського життя, відіграє

асинхронність ("випередження" і "запізнювання"). Так, за загального підвищення цін на стадії пожвавлення роздрібні ціни "запізнюються" стосовно оптових, оптові ціни на спо­живчі товари "відстають" у зростанні від оптових цін на блага виробничого призначення, заробітна плата має тен­денцію "відставати" від ринкових цін. На стадії депресії оптові ціни знижуються швидше від роздрібних, ціни на сировину падають стрімкіше, ніж оптові ціни на споживчі блага, тощо.

Як правовірний інституціоналіст Мітчелл критикує і класичну школу, і маржиналістів за зосередження уваги на механічних законах попиту й пропозиції та ігноруван­ня внутрішніх рушійних сил поведінки людини. Для Міт­челла вирішальною силою є грошова система. Гроші на­в'язують безтурботній людській природі тверду дисциплі­ну, стандартизують потреби, змінюють психологічні наста­нови людей.

Незважаючи на деякі коливання, Мітчелл схилявся до необхідності державного регулювання економіки. За часів здійснюваного Ф. Рузвельтом "нового курсу", покликаного вивести країну з важкої економічної депресії, Мітчелл брав участь у створенні Ради національних ресурсів, яка мала стати центральним органом із координації економіки США.

52. Політика "воєнного комунізму" та "нова економічна політика": особливості, наслідки та

Значення.

Усунувши з політичної арени інші партії, КП(б)У (Комуністична партія (більшовиків) України) перетворилася на одну з вагомих складових державного апарату. Рішення Політбюро ЦК КП(б)У завжди передували ухвалам Уряду і визначили зміст їх постанов. В Україні розгорнулася націоналізація, яка відбувалася в умовах жорсткої класової боротьби.До рук держави перейшло 11 тис. промислових підприємств (лише 4 тис. вдалося забезпечити роботою). Широко запроваджу­валися позаекономічні методи. Так, у січні 1920 р. було створено Українську трудову армію (ЗО тис. бійців).Було націоналізовано більшість підприємств промисловості та торгівлі. У важкому становищі опинилося село. Земля була націоналізо­вана і стала державною власністю. Починаючи з 1919 р., в Україні застосовувалася продрозкладка. Хліб примусово вилучали зі селянських господарств, а з 1920 р. ще й м'ясо, яйця, окремі види овочів. 1 Іродрозкладка офіційно планувалася на рівні 140 млн пудів. Але й Сталій вважав, що в Україні є 600 млн пудів лишків хліба. Продовольчу проблему поєднували з боротьбою з куркулями. Але критеріїв куркульства не було розроблено.До тих, хто чинив супроти в продрозкладці - застосовувалися адміністративні заходи. Через репресивні органи пройшли 25 - ЗО тис. осіб.Селянство відмовлялося здавати хліб і до липня 1920 р. загальний план нродрозкладки, що становив 153 млн пудів хліба, було виконано лише на 10%.Загострення дефіциту продуктів харчування було посилено внаслідок того, що район Півдня України (Донецька, Запорізька, Катеринославська, Миколаївська та Одеська губернії) охопила посуха, наслідком цього став голод 1921 - 1923 рр. Голодували не менше 10 млн чол. Голод в південних губерніях України протри­мався весь 1922 р. і перейшов на першу половину 1923 року.Була ще одна причина голоду 1921 - 1923 рр., яка посилювала дію природних явищ (посухи та неврожаю), це були численні конфіскації продовольства як засобу придушення антибільшо­вицького повстанського руху, яким було охоплено українське село.Загалом голод 1921 1923 рр., за приблизними оцінками, заподіяв Україні 1,5-2 млн жертв.Незадоволення селян продрозкладкою викликало масовий повстанський рух. Загалом в 1920 р. в Україні діяло 200 - 250 селян­ських повстанських загонів. Крім того, діяла Революційна повстан­ська армія України, яку очолював Н. Махно. У вересні 1920 р. її чисельність нараховувала понад 20 тис. бійців.З 1918 р. по березень 1921 р. (в Україні з 1919 р.) здійснювалася політика, яку називають "воєнним комунізмом", тобто система надзвичайних заходів тимчасовою характеру, запроваджуваних з єдиною метою: щоб вижити і перемоіти у громадянській війні.Політика "воєнного комунізму" передбачала запровадження продрозкладки і заборону торгівлі продовольством. Селянство мирилося з тим, що у нього забирали т. з. "лишки" продовольства до того часу, поки йшла громадянська війна і відбувалася іноземна інтервенція (до 1920 1921 рр.).Після закінчення громадянської війни масові виступи селян проти продрозкладки зумовили перехід країни до нової економічної політики (НЕП).Україна в період НЕПуРішення про відмову від реквізаційного принципу хлібозаготівель було схвалено ГІолітбюро ЦК РКП(б) (російської комуністичної партії (більшовиків)) 18 лютого 1921 р. В "Проекті постанови ЦК "Про заміну продрозкладки натуральним податком" пропону-алвалося завчасно, до початку посівної кампанії, визначити загальну суму податку і середній відсоток обкладання ним посівних площ. Після сплати податку селянам надавалось право використовувати залишок урожаю на власні потреби, в тому числі реалізувати хліб "у місцевому господарському обороті", тобто на базарі. Керівництво ЦК КП(б)У заперечувало доцільність відміни продрозкладки і заміни його продподатком.Остаточне рішення про перехід до НЕПу було прийняте на X з'їзді РКП(б), який відкрився 8 березня 1921 р. Виходячи з рішень X з'їзду, надзвичайна сесія ВУЦВК (Всеукраїнського Центральц_ого Виконавчого Комітету) прийняла закон про заміну розкладки податком, а Раднарком (Рада Народних Комісарів) УРСР видав декрет про норми і розмір податку.Легалізація приватної торгівлі вивела з підпілля підприємницьку діяльність. З'явилася так звана „нова буржуазія ": промисловці\фабриканти, О торгівці   оптовики,  біржові маклери О комісіонери тощо. Підприємницька діяльність швидко вивод_ила країну з економічного хаосу, розрухи.У 1922 - 1924 рр. було проведено грошову реформу. Новий куре уряду у промисловості визначився з другої половини 1921 р. 9 серпня В. І. Ленін підписав Наказ Ради Народних Комісарів "Про впровадження в життя начал нової економічної політики ". Згідно 3 ним держава повинна утримувати переважно великі підприємства. Приватне господарювання допускалось головним чином на дрібних заводах і фабриках. Дрібна промисловість передавалась у оренду, залишаючись під контролем держави. За порівняно короткий час в Україні було здано в оренду 5200 підприємств. Тобто приблизно 50% наявного фонду.На великих підприємствах ("командних висотах") застосову­валися принципи господарського розрахунку. Підприємства одержували права юридичних осіб з обов'язком забезпечити самоокупність.Восени 1921 р. з'явилися перші трести. Деякі з них були надзвичайно великими підприємствами. Зокрема, у трест "Донвугіл-ля " об'єднали більшість шахт Донбасу. На початку 1923 р. в ньомупрацювало 94 тис. робітників. Трест "Південсталь" формувався з 15 металургійних заводів. У 1925 - 26 рр. Донбас дав майже 20 млн т. вугілля, що становило 78% довоєнного рівня.НЕП - це цілий комплекс заходів, спрямований на оволодіння економічними методами господарювання:

- повернення до використання товарно-грошових відносин для будівництва нового суспільства;

- відродження торгівлі як об'єднуючої ланки народного господарства;

- впровадження госпрозрахунку, який (за умови його послідов­ного проведення) міг би стати матеріальною основою соціальної справедливості і демократії;

- розвиток орендної форми організації праці;

- започатковано використання іноземного капіталу у вигляді концесій, змішаних підприємств;

- відродження кооперації як засобу оптимального поєднання особистих і громадянських інтересів трудящих;

- стабілізація рубля.