Історична школа політекономії у Німеччині.

Відкинувши абстрактну теорію як шкідливу, проголошують зображення дійсності в історико-нац-ому аспекті єдиною метою ПЕ. Цей напрямок розв-ку науки отримує назву історичної школи ПЕ саме ця школа привер­нула увагу до конкретних проблем і тим самим сприяла розширен­ню предмета досл-ня ПЕ. Засновники - В. Рошер, Б. Гільдебрант, К. Кніс. Лідером історичної школи був Вільгельм Рошер (1817—1894). Ставить собі зав-ня доповнити й розвинути загально­визнану теорію класичної школи і водночас вплинути на форму­вання нац-ної політики. У його працях наявний глибокий по­рівняльний аналіз історії становлення й розв-ку ек-них явищ у Німеччині, Англії, Франції. Досліджуючи генезис міжна­родної торгівлі, грошового обігу, банківської спра-ви, він визначає притаманні всім нац-ним ек-кам риси і намагається встановити причини нац-них особливостей розв-ку ек-них процесів. Високо оц-інює переваги індустрії, розв-ку транспорту і вка-зує на породжені ними зміни в ек-них відносинах, а також на можливості, що вони відкривають. Він розглядає роль держави щодо підтримки і сприя-ння машинному В як приклад впливу на розв-к нац-ого госп-ва. Його практичні ре­комендації фактично є порадником щодо використання можливос­тей сус-ва з метою його самовдосконалення. Слід особливо підкреслити, що всі практичні рекомендації Рошер обов'язково звіряв із теоретичними постулатами класичної школи, тим самим підтверджуючи плідність історичного методу, який зв'язує класичну теорію із життям. Він вважав будь-яке рево­люційне перетворення злом, оскільки наслідки його завжди непередбачувані, а хаос як невід'ємний супутник переворотів заважає роз­в-кові започаткованих прогресивних явищ. Історія сама торує собі шлях мирним шляхом «позитивного права», а нація може бути учасником цього процесу під керівництвом держави.

Іншим німецьким адептом історичного методу був профе­сор-ек-ст Бруно Гільдебранд (1812—1878), в своїй основній праці «ПЕ сучасного і майбутнього» він ставить собі за мету «відкрити шлях для основного історичного погляду в ПЕ і перетворити ПЕ на теорію, що має спра­ву з ек-ним розв-ком народів» . Він значно рішучіше, ніж Рошер, нападає на класичну ПЕ: не визнає об'єктивності ек-них з-нів, універсальнос­ті узагальнень, принципу індивідуалізму і критикує Рошера за те, що той намагається примирити свою теорію з класичною. Історія — це не лише засіб доповнення ек-­них теорій, а зброя повного оновлення науки. На його думку, «ПЕ має бути наукою про з-ни ек-ого розв-ку націй». Під такими він розуміє з-ни еволюції, які можна просте­жити, вивчаючи історію та узагальнюючи фактичний матеріал із допомогою статистики. Прикладом таких узагальнень є його відкриття фаз еволюції: фа­за натурального госп-ва середніх віків, фаза грошової та фаза кредитної ек-ки. За основу періодизації бере спо­соби організації обміну продуктами. Доводячи свою теорію, він постійно шукає аргументів у класичній ПЕ, особливо що­до питань В та обміну. Третій представник історичної школи Карл Кніс (1821—1898). Кніс виходить з того, що рівень ек-ної могутності сус-ва і теоретичні концепції, які відображають стан цього сус-­ва, є рез-тами певної передісторії розв-ку. Рівень, якого досягло воно на даний мо-мент, є перехідною фазою до його наступного прогресу. Оцінити можна лише рівень розв-ку ку-льтури. Ек-на доктрина не може свідчити про рі-вень розв-ку, оск категорії, якими вона оперує, мають місце в будь-якій госп-кій сис-мі, але за рі-зних умов відіграють різну роль. Ці категорії уза­гальнюють тільки аналогії, а не конкретні законо-мірності. Оск класична ПЕ дотримується доктрин, які в часі залишаю­ться незмінними, вона просто не може бути правильною. ПЕ Німеччини тієї доби була пронизана ідеями нац-ної єдності, характерними для всіх аспектів сус-ого життя. Зрозуміло, що, простежити форму-вання цих ідей можна бу­ло, лише користуючись історичним методом досл-ня. Німецькі ек-сти, ви-ходячи з ідеї німецької нац-ної єдності, створи­ли історичний метод досл-ня і скористалися з нього для засну­вання нового напрямку ПЕ, основою як-ого стало вивчення закономірностей розв-ку нац-ого народного гос­п-ва, визначальної ролі держа-ви в цьому процесі. Цей напря­мок протистояв ко-смополітизму класичної школи та геополітизму Англії.

Причини та фактори зростання американської економіки у др.половині 19 ст.

Промисловий переворот в США розпочався в північних штатах в останній 10-річчі XVIII ст. тобто фактично після завершення війни за незалежність.Особливості промислового перевороту в США:1. у США були відсутні докапіталістичні пережитки (не було цехових порядків)2. вигідне територіально-географічне розташування країни3. створення незалежної держави дало змогу США відмежуватися від боротьби Англії і Франції за гегемонію у Європі4. 5-й президент США (Джеймс Монро), у маніфесті 1823 р. заявив, що Америка не допустить втручання у внутрішні справи країн Європейців. Гасло “Америка для американців”, сприяло збагаченню американської нації і примусило світ рахуватися з інтересами США5. важливу роль мав демографічний фактор, до середини XIX ст. к-ть жителів США зросла на 64,5% за рахунок переселенців, до 1860 р. в США імігрувало 50 млн. осіб, тобто промисловість США отримала готові кадри кваліфікованих робітників6. промисловий переворот у США відбувався за рахунок європейської робочої сили, інтелекту та капіталів, разом з тим, промисловий переворот у США відбувся нерівномірно, спочатку у текстильній, а потім у харчовій промисловості, і його завершення відбувається лише після закінчення громадянської війни 1861-1865Широке запровадження парових двигунів в промисловості США почалося лише з 40-х рр. XIX ст. Дуже важливу роль в промисловому перевороті США зіграли залізні дороги. Механізація транспорту викликала прискорене зростання металургії та добувної промисловості. За першу половину XIX ст. виробництво чавуну виросло в 12 разів, а видобування вугілля в декілька тисяч разів.