Основні тенденції розвитку світової економіки в кінці 19 на початку 20 ст.Монополізація економіки та її форми.

В останю третину ХІХ ст. в провідних країнах світу відбуваються грандіозні технологічні зрушення промисловості, які заслуговують їх визначення як другої „промислової революції”. В цей час було зроблено багато Технічних винаходів, які змінили корінним чином матеріально-технічну базу промисловості. Були винайдені електрогенератор (вирішено проблему передачі енергії на відстані), парова турбіна а також двигун внутрішнього згоряння. Були також винайдені і застосовуються нові методи виробництва сталі: мартенівський, бесемерівський. Відбуваються корінні зміни в транспорті зокрема використовуються трубопровідні, повітряні. Прогрес техніки викликав величезне зрушення продуктивних виробництв, які набувають значення НТР. Науково-технічне досягнення, також застосування корпоративного капіталу, дозволило мобілізувати суспільний капітал для розвитку суспільного виробництва. Все це привело до нагромадження капіталу, яке відбувається двома шляхами: концентрації капіталу за рахунок його самозростання внаслідок приєднання частини додаткового капіталу; централізація капіталу існуючих підприємств, об’єднання в одне. Таким чином утворюються великі капіталістичні підприємства, монополії: картель (початкова форма), при якій підприємства домовляються між собою про поділ ринків збуту , про встановлення цін, а також виробничих квот. Підприємство залишається самостійним і в виробничій, і в комерційній діяльності. Синдикати – це монополістичне об’єднання, члени якого зберігають самостійність в галузі виробництва, але втрачають комерційну самостійність. Тому домовляються про створення єдиного комерційного органу для спільного об’єднання. Трест – це об’єднання, в якому підприємства втрачають свою самостійність і перетворюються в підрозділи єдиного великого підприємства втрачають свою самостійність і перетворюються в підрозділи єдиного великого підприємства. Концерн – велике монополістичне об’єднання, яке основується на диверсифікації виробничих процесів і систем участі. Система участі дозволяє контролювати величезні маси капіталів, які в 10 або в 100 разів перевищують основний капітал. Крім цих форм, внаслідок закономірностей світового ринку, утворюються процеси інтернаціоналізації транс компанії. Інтернаціоналізація економіки веде до набуття на її формі глобалізації, при якій країни поступово втрачають свою ідентичність.

Маржиналістська революція та її сутність.

Засновник цієї школи і незаперечний її лідер К. Менгер. Центральне місце в концепціях австрійської школи посідає так звана теорія «граничної корисності». Прийняті в політекономії категорії «товар» і «вартість» були замінені поняттями «благо» і «цінність». К. Менгер і його соратники заперечували, що вартість є втіленням суспільно необхідної праці, а праця — її єдиним джерелом. За К. Менгером, вартість виникає внаслідок взаємозв'язку між потребою людини й економічними благами, що можуть її задовольнити. Пропозиція таких товарів завжди буває більшою або меншою, отже, задоволення буде збільшуватися або зменшуватися відповідно до збільшення або зменшення пропозиції. К. Менгер першим виклав теорію граничної корисності у певній логічній послідовності, маючи на меті встановити залежність корисності від винятковості предметів споживання. За вихідний пункт дослідження він брав людські потреби. На його думку, за існуючої обмеженості ресурсів перед індивідуумом завжди постає проблема, як найліпше розподілити власні кошти для задоволення власних потреб. Він був першим із представників австрійської школи, хто сформулював принцип спадної корисності. Менгер абстрагувався від того факту, що суб'єктивна оцінка того самого товару різними людьми є різною. Цінність, на його думку, — це міркування суб'єктів господарювання про значення для них тих благ, які є в їхньому розпорядженні, і тому поза їхньою свідомістю вона не існує. Розвиваючи тезу про залежність цінності блага від його винятковості, Менгер робить висновок, що вона визначається розмірами пропозиції. У своїй теорії Менгер дотримувався поглядів, що колишні витрати не впливають на вартість, він запевняв, що «вартість ураховує витрати», але не визначається ними. У його аналізі витрати визначаються передовсім граничним продуктом, а вартість останнього залежить від міри необхідності його для життєдіяльності людини. Найвідоміший представник австрійської школи Е. Бем-Баверк. Основою цінності у Бем-Баверка є корисність блага. Він розрізняв два види корисності: просту (абстрактну) і кваліфіковану (конкретну). Процес утворення цінності Бем-Баверк поділяв на два етапи. Перший він зв'язував з утворенням суб'єктивної цінності, під якою він розумів індивідуальну оцінку блага суб'єктом. Вона залежала від того, яку роль благо відігравало в задоволенні його потреб. Якщо корисність абстрактна, то благо не отримує оцінки і його суб'єктивна цінність дорівнює нулю. Другий етап в утворенні цінності блага Бем-Баверк зв'язував із «об'єктивною» цінністю, яка, на його думку, формується на ринку в процесі стихійного виявлення попиту і пропозиції. Через bhp3bm~b`mm суб'єктивних оцінок створюється якась нова «середня» цінність, що її можна розглядати як об'єктивну. За Бем-Баверком, праця — це «благо майбутнього», бо вона створює продукт тільки через певний час, а внаслідок цього робітник стає власником «майбутнього часу». Підприємець, наймаючи робітника, дає останньому «теперішнє благо» у вигляді заробітної плати. Бем-Баверк запропонував теорію, згідно з якою капітал або засоби виробництва є результатом обхідних (непрямих) методів у виробництві, які неминуче стають причиною того, що споживання переноситься на майбутнє. Таким чином можна назвати три найхарактерніші методологічні особливості австрійської школи: по-перше, ідеалістичне відображення економічних процесів і явищ; по-друге, використання в якості головного об'єкта дослідження, не суспільного виробництва, а індивідуального господарства; по-третє, визнання примату споживання над виробництвом.