Технічна допомога МВФ та випуск СДР.

Технічна допомога МВФ полягає в сприянні країнам-членам у здійсненні ними грошової, валютної політики, банківського нагляду, бюджетної й податкової політики, упорядкуванні статистики, в розро­бленні фінансового й економічного законодавств.Технічна допомога здійснюється шляхом направлення місій МВФ у центральні банки й міністерства фінансів країни. Така допомога надається на прохання країни. Експерти місії працюють у країні звичайно 2—3 роки.Для підготовки кадрів у рамках технічної допомоги у Вашингтоні утворено інститут МВФ. Він організує курси і семінари з підвищення кваліфікації державних службовців із країн—членів МВФ.

Випуск СДР є специфічною функцією МВФ для поповнення міжнародних валютних резервів.

СДР (СПЗ) — спеціальні права запозичення (Зресіаі Ога\уіп§ Кі§Ьіз — 8ІЖ), це міжнародний валютний актив. Вони призначені для по­повнення офіційних валютних резервів, погашення дефіциту платіж­ного балансу країни й розрахунків її з Фондом.

СДР поділяються між країнами-членами пропорційно їхнім квотам. Країни, що мають свій рахунок в СДР, можуть придбати в інших краї- нах-членах їхню валюту на відповідну суму. За зберігання СДР понад розподілені ліміти МВФ сплачує їхнім власникам відсоткові ставки, які коливаються в межах 1—14 %.

Частка СДР у світових валютних резервах становить 2 %. Курс СДР щодо долара розраховується на підставі «кошика» курсів провід­них валют — долара СІЛА, фунта стерлінгів, євро, єни.

Міжнародний валютний фонд, незважаючи на певні суперечливос­ті й труднощі функціонування, є головним органом регулювання між­народних валютно-кредитних відносин.

144. Кредитно-фінансова діяльність є однією з найважливіших фу­нкцій МВФ. Вона полягає у використанні фінансових ресурсів МВФ країнами-членами й кредитуванні за допомогою залучених ресурсів. Формування ресурсів МВФ. Структура ресурсів фонду склада­ється з двох блоків:

1.внесок кожної країни в статутний капітал МВФ відповідно з її квотою;

2.запозичені кошти: кредитні лінії від урядів і центральних банків його членів.

Квоти. Внесок кожної країни в капітал Фонду здійснюється на 25 % в іноземній твердій валюті (раніше — золотом), а решта — в національній валюті. Розміри квот установлюються на основі частки країни в світовій економіці. При цьому враховуються: розмір ВВП країни; пересічномісяч- ні резерви; пересічнорічні поточні платежі й надходження.

Квоти періодично переглядаються, звичайно через кожні п’ять ро­ків, у зв’язку з тим, що змінюється місце країни в світовій економіці.

Фонд також використовує запозичені кошти. За узгодженням з Групою десяти (Г-10) МВФ користується кредитом країн Г-10 у межах ліміту до 17 млрд СДР. Крім того, Фонд одержує позики в централь­них банках і казначействах Саудівської Аравії і деяких інших держав. Загальна величина запозичених коштів не повинна перевищувати 60 % загального обсягу квот.

Кредитно-фінансова діяльність МВФ здійснюється в двох модифі­каціях:

1.угода або трансакція (Ігапзасііоп), яка полягає в наданні країнам коштів із власних ресурсів Фонду;

2.операція (орегаїіоп), яка полягає в наданні посередницьких фі­нансових і технічних послуг за рахунок запозичених коштів.

Кредитні операції здійснюються тільки з центральними банками і стабілізаційними фондами.

Угода або трансакція не є кредитуванням у повному розумінні цього слова. Це фінансова допомога. Вона являє собою обмін націона­льної валюти на відповідну суму іноземної валюти. Коли країна бере кредит МВФ, вона здійснює купівлю іноземної валюти за власну; коли сплачує борг — здійснює зворотну операцію: викупає власну валюту за іноземну.

Країни-члени можуть використати ресурси МВФ відповідно до їх­ніх квот. Квота поділяється на 4 частини, які називаються траншами. Перший кредитний транш — до 25 % квоти. Ця частина квоти назива­ється першою часткою квоти; вона може бути використана автома­тично за першою вимогою. Перша частка квоти називається також ре­зервною часткою. Сума позик, що надається Фондом понад резервну частку країни, називається її кредитною позицією. Резервна частка і кредитна позиція разом утворюють резервну позицію країни.

Якщо ж країна бажає одержати кошти, що перевищують її резе­рвну позицію, то МВФ виставляє більш жорсткі вимоги для її отримання. Особливо вони зростають при наданні третього і четве­ртого траншів. Умови, які при цьому висуває МВФ, стосуються проведення урядом країни певної економічної політики. Вона по­винна бути спрямована на зниження дефіциту національного бю­джету до визначеного відсотка від ВВП, поліпшення торговельного балансу, обмеження номінальної заробітної плати до певного рівня. Стабілізаційні програми Фонду включають також скорочення дер­жавних витрат на освіту, здоров’я, пенсійне забезпечення. Вони ча­сто містять вимоги щодо збільшення податків, особливо непрямих, скасування субсидій на продовольчі товари. Іноді однією з вимог є девальвація національної валюти. У зв’язку з цим виконання жорс­тких програм МВФ у країнах з дефіцитом платіжного балансу часто призводить (принаймні, на деякий час) до обмеження життєвого рі­вня населення.

145. Механізм фінансування. Фінансові ресурси МВФ надаються у формі трьох модифікацій, які називаються фінансовими можливостя­ми: регулярні, концесійні і спеціальні.

1.Регулярне фінансування поділяється на короткострокове й по­довжене.

Короткострокове, або «стенд-бай» (зІапй-Ьу), здійснюється в ме­жах резервних угод строком на 12—18 місяців. Це фінансування для виправлення короткострокових макроекономічних дисбалансів. Нада­ється траншами в розмірі 25 % квоти. Купівля валюти здійснюється на умовах 2—7 % щорічних. Крім того, надаючи кредит, МВФ стягує од­норазовий комісійний збір в розмірі 0,5 % суми угоди. Викуп валюти має відбутися через 5 років.

Подовжені угоди укладаються строком на три роки. Вони спрямо­вані на підтримку економічних реформ у країнах-членах. Викуп валю­ти має відбутися не пізніше, ніж через 10 років.

1.Концесійне фінансування призначене для найменш розвину­тих країн, чий доход на душу населення не перевищує 825 доларів. Цей вид фінансування надається на пільгових умовах під 0,5 % щоріч­них з виплатою боргу через 10 років.

2.Спеціальне фінансування надається у зв’язку з надзвичайни­ми обставинами. До них належать стихійне лихо, соціальні завору­шення, різке падіння цін на експортні товари або підвищення їх — на імпортні. Спеціальне фінансування здійснюється також з урахуванням труднощів перехідного періоду, що стосується, зокрема, країн Центра­льної та Східної Європи.

Для такого виду фінансування створено спеціальні фонди:

1Фонд компенсаційного й непередбаченого фінансування на­дає можливість давати допомогу державам-членам у разі збитків від стихійного лиха й інших зовнішніх причин;

2Фонд фінансування буферних запасів призначено для віднов­лення запасів сировини або накопичення його резервів;

3.Фонд системної трансформації надає фінансову допомогу краї­нам, що відчувають труднощі в торговельній та платіжній системах у зв’язку з переходом до ринкової економіки;

Фонд структурної адаптації призначено для надання допомоги в проведенні структурних економічних реформ у країнах, що розви­ваються й мають низький доход, а також для реалізації середньостро- кових макроекономічних програм. Цей фонд обслуговує також країни з перехідною економікою.

Кошти, одержані зі спеціальних фондів, є доповненням до кредит­них часток країн-членів; вони дають змогу збільшити в МВФ запас їх­ньої національної валюти понад установлені межі.

Розміри фінансування. У рамках регулярного фінансування краї­на може одержати коштів до 300 % своєї квоти; за концесійною уго­дою — до 50 %; спеціальне фінансування здійснюється в розмірі до 30 % квоти.

Кредитні операції МВФ. Крім фінансових операцій, Фонд здійс­нює й чисто кредитні. До середини 70-х років кредити надавалися пе­реважно розвинутим країнам; потім ситуація різко змінилася, і прак­тично всі кредити йдуть у країни, що розвиваються, і в країни з перехідною економікою. У 2007 р. загальна сума наданих коштів МВФ становила 2,3 млрд СДР.

МВФ часто укладає угоду з країною-членом із зобов’язанням надати певну суму кредиту в момент її звернення до Фонду. В такому разі країна одержує не готівку, а домовляється про позику на означену суму. Країна може використати цю суму на передбачених угодою умовах. Такі кредити можуть бути подовжені на строк, що перевищує започаткований.

МВФ надає так звані обумовлені кредити: головним елементом кредитної угоди з МВФ є визначення економічних та політичних умов. Відмова країни виконати умови МВФ закриває її доступ до світового ринку капіталів, і, навпаки, навіть невелика позика МВФ дає країні можливість отримати більший кредит у банках.

Найменш розвинутим країнам кредити надаються на пільгових умовах.

Кредити МВФ, крім прямого призначення, відіграють роль гаранта для одержання країною коштів від інших кредиторів. Якщо МВФ дав кредит, то це — вираження довіри до країни щодо її платоспро­можності.

147. МБРР.

Міжнародний- банк реконструкції й розвитку — МБРР (Іпіегпаїіопаї Вапк іог Кесопзігисііоп апсі Веуеіортепі — ІВКЕ)) засно­ваний у 1945 р. Місцеперебування — Вашингтон. До учасників банку входить 186 країн, зокрема й Україна (з 1992 р.).

Основні цілі:

1.сприяння країнам-членам у розвитку економіки; шляхом надання їм довгострокових позик і кредитів;

-заохочення іноземного інвестування через надання гарантій або участі в позиках та інших інвестиціях приватних кредиторів;

-стимулювання тривалого збалансованого зростання міжнародної торгівлі, підтримка збалансованості платіжних балансів країн-членів.

Формування ресурсів. Джерелами їхнього формування є статутний капітал, що складається підпискою країн-членів; позикові кошти; платежі в рахунок погашення боргу.

Статутний капітал банку формується нетрадиційно. Уряди країн-членів купують акції, але сплачують лише невелику частину їх вартості (6 %). Решта капіталу недоторкана і може бути затребувана банком лише в разі відсутності в нього ресурсів для термінового погашення своїх зобов’язань. Поки що таких випадків не траплялося. Цей гарантійний капітал не можна використовувати для надання кредитів.

Підписка країн-членів на акції банку здійснюється відповідно з їхньою економічною потужністю. Кожна країна має свою квоту в статутному капіталі. Квота України становить 0,8 % капіталу банку, СІЛА—    17, Японії — 6,24. Росії, Канади, Саудівської Аравії, Індії та Італії

Зовнішні джерела фінансування. МБРР є значним позичальником на світовому фінансовому ринку. Він випускає облігації під 7 % річних, що дуже вигідно приватним інвесторам. їхній інтерес підігрівається ще й тим, що банк дає гарантії під ці облігації. Крім того, приватні банки й інші кредитні інститути вкладають свої капітали в облігації МБРР. За рахунок емісії облігацій МБРР формує 94 % своїх ресурсів.

Кредитна політика МБРР. Основне призначення кредитів -стимулювати розвиток приватного сектора в країнах-членах. До прийняття рішення про надання кредиту в країну прибуває місія МБРР, яка вивчає економічну ситуацію, оцінює доцільність здійснення проектів, під які плануються кредити. Місія складає свій висновок і рекомендації, які країна мусить прийняти, інакше може й не одержати кредиту.

Кредити надаються тільки урядам, відповідно — їхнім центральним банкам для фінансування великих проектів під гарантії урядів.

Кредити надаються на строк 15—20 років. Ставка кредиту в середньому перевищує на 0,5 % ставку за позиковими коштами банку. Оскільки МБРР залучає позики з розрахунку 7 % річних, то кредитна ставка становить у середньому 7,5 %.

Для країн, що розвиваються, ставка дещо нижча. Найбіднішим країнам МБРР може надати безвідсотковий кредит.

БМР

Банк міжнародних розрахунків (БМР — Вапк ґог Іпіетаїіопаї Зеїїіетепіз — ВІЗ) — один з найстаріших міжнародних банків. Його було засновано в 1930 р. на основі міжурядової угоди ші­стьма державами — Великою Британією, Бельгією, Німеччиною, Іта­лією, Францією та Японією. Членом банку стала також Швейцарія, на території якої функціонує (м. Базель). Первісним призначенням банку було врегулювання виплат німецьких репарацій за результатами Пер­шої світової війни. В 30-ті роки склад БМР поповнився ще низкою єв­ропейських країн, а в повоєнний період — і неєвропейськими країна­ми, в тому числі США, Австралією, ПАР та ін. Зараз кількість членів — 54 країни.

Суттєва особливість БМР полягає в тому, що його головними пе­редплатниками є центральні банки країн-членів. З цієї причини БМР часто називають банком центральних банків. Крім того, учасниками БМР є і деякі приватні комерційні банки, зокрема великі американські банки груди Моргана.

Банк міжнародних розрахунків — акціонерне товариство. Грошо­вою одиницею, яку він використовує, є золотий швейцарський франк із вмістом 0,29 г чистого золота.

Формування ресурсів. Основне джерело — позичкові кошти (вклади) центральних банків країн-членів в іноземній валюті або золо­ті. Вклади короткострокові, до трьох місяців. Ці кошти БМР розміщує на ринкових умовах в інших центральних банках, міжнародних органі­заціях і банках-кореспондентах для одержання прибутку і виплати від­сотка за вкладами.

Основні цілі і функції БМР:

1.сприяти центральним банкам в управлінні їхніми валютними ре­зервами;

2.обговорювати стратегічні питання валютної політики країн- членів;

3.виконувати функції агента щодо виконання міжнародних фінан­сових угод країн-членів;

4.проводити дослідження в галузі валютної і грошової політики в інтересах центральних банків.

Відповідно до основних функцій БМР здійснює: купівлю- продаж і зберігання золота; депозитно-позичкові операції з центра­льними банками; операції з валютою і цінними паперами на міжна­родних ринках. Одна з найважливіших функцій БМР — регулювання міжнародних розрахунків і розроблення нормативних документів з банківського на­гляду. З цією метою при БМР утворено три комітети: Базельський ко­мітет з банківського нагляду, Базельський комітет із систем платежів і розрахунків, Постійний комітет із євровалют.

Завданням Базельського комітету з банківського нагляду є розроб­лення принципів ефективного банківського нагляду для запобігання банківським кризам. Комітет розробив документи, якими керуються практично всі країни світу. Крім того, розроблено норми й нормативи міжнародної діяльності в різних галузях.

З 90-х років у сфері уваги Комітету опинилися країни Центральної й Східної Європи. Органи нагляду великої групи країн цього регіону (серед них — Україна) утворили регіональну Групу банківського на­гляду країн ЦСЄ. Комітет підтримує Групу, надає їй експертну й інфо­рмаційну допомогу, допомогу в підготовці фахівців. Служба банківсь­кого нагляду Національного банку України підтримує тісні контакти з членами Групи, бере активну участь у роботі її органів.

БМР підтримує тісні контакти з міжнародними інститутами валют­но-кредитного ринку, насамперед з МВФ і Групою Всесвітнього бан­ку. Особливі відносини БМР має з Групою Десяти (Г-10), чиїм факти­чним валютно-фінансовим центром він є.

З 80-х років БМР здійснює новий вид діяльності. Він надає промі­жний кредит країнам, які очікують кредит від МВФ і перебувають у складному фінансовому становищі. Робиться це для того, щоб підтри­мати економіку цих країн до одержання кредитів МВФ.