Постачальники та споживачі інвестиційного капіталу

Світова економічна криза негативно вплинула на розвиток економіки нашої держави, це стосується і ринків, зокрема фінансового, який тільки починає свою діяльність в незалежній Україні. Негативні прояви кризи, а також хронічна дефіцитність держбюджету, зростання державного боргу та стагнація фінансового ринку негативно позначаються на інвестиційному кліматі у країні. І як результат — відчувається нестача інвестиційного капіталу в рамках економіки.
Інвестиційний капітал – це створений грошовий капітал, який є в розпорядженні суб’єктів ринку, і який у процесі інвестування набуває форми позичкового капіталу.
Капітал має три важливі властивості: він мобільний, вразливий і плинний, а тому винятково розбірливий і селективний. Він направляється туди, де уряди стабільні, інвестиційний клімат сприятливий і є певні можливості одержати прибуток. Через мобільність і вразливість капітал мігрує між регіонами і країнами залежно від змін у податковій, валютній, торговій політиці та інших елементів середовища його перебування. Капітал плинний у світовому масштабі й не може бути примножений за рішенням того чи іншого уряду. Він скрізь має високий попит. Достатня пропозиція капіталу — запорука нормального розвитку будь-якої економіки і важливе завдання для будь-якої країни .
Інвестиційний капітал надходить з двох джерел: власних заощаджень підприємств і чужих заощаджень. Власні заощадження — це нерозподілений прибуток і амортизаційні відрахування, а чужі — це тимчасово «вільні» кошти інших підприємств, уряду і населення. У рамках країни власними вважаються заощадження юридичних та фізичних осіб — резидентів, а також держави; чужими — кошти іноземних компаній, держав або громадян, що залучаються в економіку даної країни. Для держави більш вигідним є пряме іноземне інвестування. В цьому разі всі ризики несе іноземний інвестор. Але активність інвестиційних процесів в Україні сьогодні більшою мірою залежить від непрямих фінансових капіталовкладень. Саме на них орієнтується більшість західних інвесторів, оскільки ті забезпечують нижчу ризиковість, пов’язану з вищою ліквідністю, порівняно з реальними інвестиційними проектами. Формуються портфельні інвестиції, в результаті чого інвестори претендують лише на чисті доходи від акцій та облігацій
Найбільшими постачальниками інвестиційного капіталу є індивідуальні зберігачі (населення). Особисті заощадження набирають форми банківських депозитів, сертифікатів пенсійних фондів, облігацій державних позик, корпоративних цінних паперів, страхових полісів. Усі інвестори — індивідуальні й інституціональні — прагнуть досягти певної мети, розміщуючи власні заощадження в ті чи інші види цінних паперів. Основними цілями інвесторів є безпека, прибутковість, збільшення і ліквідність вкладень.
Отже, важливою передумовою інновацій та інноваційної діяльності є інвестиції, зокрема інвестиційний капітал. За допомогою інвестиційного капіталу впроваджуються нові технології на підприємства, відбувається модернізація та автоматизація виробництва. І як результат, продукція стає більш якісною та конкурентоспроможною, підвищується продуктивність праці. Але без належної державної підтримки та відповідного законодавства інвестування здійснюється на мінімальному рівні.

Етапи та тенденції розвитку світового фондового ринку

Розвиток світових фондових ринків пройшов 4 етапи.

Перший етап охоплює 1860-1914 pp. На цьому етапі бурхливо розвиваються національні фондові ринки, поширюється міжнародне переміщення капіталів, починає ' формуватись глобальний ринок капіталів.

Другий етап охоплює-1920-1945 pp. На цьому етапі починається розпад світового фондового ринку і зникнення умов забезпечення розвитку світового ринку капіталів у довоєнний час.

Третій етап охоплює 1945-1972 pp. Розвиток валютних і фінансових відносин визначили Бреттонвудські угоди 1944 р.

Міжнародний рух капіталу в перші повоєнні роки здійснювався Формування світового ринку капіталів пішло шляхом розвитку евровалютного ринку, ринку еврооблігацій.

Четвертий етап розпочався в 1973 р. і триває понині. В цей період відбуваються радикальні перетворення національних фондових ринків розвинутих країн.

Сучасний стан світового фондового ринку характеризується кількісною оцінкою його обсягу, динамікою та структурою різних видів цінних паперів.

До основних тенденцій сучасного розвитку світових фондових ринків відносяться: зростання валютного чинника; сек'ютеризація фінансових операцій; посилення взаємозалежності національних фондових ринків; зростання амплітуди коливань курсів цінних паперів; посилення впливу ринку капіталів на економіку; зміна інфраструктури фондового ринку; уніфікація'нормативної бази регулювання операцій на фондових ринках; розвиток інфраструктури транскордонних операцій з фінансовими інструментами.

Класифікація цінних паперів

Существующие в современной мировой практике ценные бумаги делятся на 2 класса:

-основные ценные бумаги;

-производные ценные бумаги или деривативы.

Основные ценные бумаги — это ценные бумаги, в основе которых лежат имущественные права на какой-либо актив.

-Первичные ЦБ: акции, облигации, векселя, закладные и др.

-Вторичные ЦБ:  варранты на ценные бумаги, депозитарные расписки и др.

Акция — эмиссионная ценная бумага, закрепляющая права ее владельца (акционера) на получение части прибыли акционерного общества в виде дивидендов, на участие в управлении акционерным обществом и на часть имущества, остающегося после его ликвидации. Обычно, акция является именной ценной бумагой. Облигация — эмиссионная долговая ценная бумага, владелец которой имеет право получить от эмитента облигации в оговоренный срок её номинальную стоимость деньгами или в виде иного имущественного эквивалента. Вексель — строго установленная форма, удостоверяющая ничем не обусловленное обязательство векселедателя (простой вексель), либо предложение иному указанному в векселе плательщику (переводной вексель) уплатить по наступлению предусмотренного векселем срока определенную денежную сумму в конкретном месте. Варрант — это ценная бумага, дающая держателю право покупать пропорциональное количество акций по оговорённой цене в течение определённого промежутка времени; как правило, по более высокой по сравнению с текущей рыночной ценой. Депозитарная расписка — документ, удостоверяющий, что ценные бумаги помещены на хранение в банке в стране эмитента акций на имя банка-депозитария, и дающий право его владельцу пользоваться выгодами от этих ценных бумаг. Производная ценная бумага или дериватив— это бездокументарная форма выражения имущественного права (обязательства), возникающего в связи с изменением цены лежащего в основе данной ценной бумаги биржевого актива. К производным ценным бумагам относятся: фьючерсные контракты (товарные, валютные, процентные, индексные и др.), опционы и свопы.