ДОСЛІДЖЕННЯ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ

Стан травної системи як правило оцінюють за результатами досліджень : апетиту приймання корму та води, жування, ковтання, відригування, жуйки, стану ротової порожнини, глотки, стравоходу, шлунка, вола у птахів, черева і кишечнику.

При дослідженні органів травлення широко застосовують загально-хімічні методи – огляд, пальпацію, аускультацію, перкусію, а також додаткові – зондування, румінографію, ендоскопію, рентгенографію, різноманітні фізико – хімічні та мікроскопічні дослідження.

РОБОТА 4.1. ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИЙМАННЯ КОРМУ ТА ВОДИ,

ЧЕРЕВА

Мета заняття. Познайомитися зі схемою і методиками дослідження, оволодіти методиками клінічних досліджень органів травлення.

Матеріали і обладнання. Носові щипці, півники, ларігоскоп, зонди, серветки, стетофонендоскопи, перкусійні молоточки і плесиметри; тварини –корови, вівці, коні, свині, кури.

а) Дослідження приймання корму та води.

Апетит – складна рефлекторна реакція, яка проявляється кормовим збудженням. Апетит визначають спостерігаючи за твариною під час годівлі, або використовуючи дані анамнезу. Визначають як тварина сприймає корм: енергійно, в’яло чи відмовляється. Відзначають наявність зменшення, збільшення, або повну відсутність апетиту та смаку.

Спрага характеризується позивами до пиття. Спостереження проводять під час напування тварини при цьому звертають увагу на кількість випитої води за один прийом і за певний час.

Приймання корму і води досліджують оглядом. Звертають увагу на швидкість ковтання і кількість захопленого корму, активність руху губ нижньої щелепи і язика, енергійність жування і ковтання; на спосіб приймання рідини, а також звуки, що виникають при цьому.

Жування має свої особливості для кожного виду тварин. Коні, свині, кролі, нутрії, коти старанно пережовують корм, жуйні його майже не пережовують при прийманні, а потім у період жуйки роблять це досить добре. Собаки ковтають корм мало пережованим (окрім кісток).

Жуйка, ремигання – фізіологічний акт, властивий жуйним, полягає у відригуванні вмісту рубця, або сітки, пережовуванні, обслинені, формуванні і проковтуванні його. При дослідженні жуйки звертають увагу на час її появи після прийому корму, число жуйних періодів  протягом доби та їх тривалість, кількість жуйних рухів, які здійснює тварина на пережовування однієї кормової грудки.

Відригування газів у жуйних це рефлекторний, фізіологічний акт звільнення рубця. Виведення газів супроводжується характерними звуками і появою характерного запаху.

При дослідженні відригування звертають увагу на його частоту, силу, поведінку тварини. Поява відригування у тварин інших видів є майже завжди симптомом патології.

Власні дослідження.

б) Дослідження черева

Для дослідження черева застосовують загальні методи – огляд, пальпацію, перкусію, аускультацію, а в разі необхідності – пробний прокол, лапароскопію та інші методи.

Зовнішній огляд проводять почергово з обох боків і позаду тварини, визначають величину, форму, симетричність, стан голодних ямок, здухвин, нижніх контурів живота, наявність випинань.

При пальпації звертають увагу на чутливість і напруження черевної стінки, стан шкіри і підшкірної клітковини, наявність набряків та ін. Застосовують поверхневу або глибоку пальпацію. У великих тварин пальпацію проводять однією рукою, а другою опираються на спину. У дрібних тварин можна проводити бімануальну пальпацію черева.

Перкусію черева застосовують для визначення меж печінки, селезінки, зміщення сичуга, болючості книжки, сітки, наявність трансудату.

Аускультацію черева застосовують для дослідження рубця, книжки, сичуга, однокамерного шлунка, кишечнику.

Власні дослідження.

РОБОТА 4.2. ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРЕДШЛУНКІВ І СИЧУГА У ЖУЙНИХ, ОДНОКАМЕРНОГО ШЛУНКА, КИШЕЧНИКУ

Мета заняття: 1.Познайомитися з методикою клінічного дослідження передшлунків і сичуга у жуйних.

2.Познайомится з методикою дослідження шлунку у коней, свиней, собак.

3. Познайомитися з методиками дослідження кишечнику у різних видів тварин.

Матеріали і обладнання. Стетофонендоскопи, перкусійні молоточки, лесиметри, секундоміри, румінографи, зонди, серветки для аускультації, корови, вівці, свині, собаки.

а) Дослідження передшлунків і сичуга у жуйних.

Рубець досліджують оглядом, пальпацію, перкусією, аускультацією. Інколи використовують румінографію і лабораторні дослідження вмісту рубця. Оглядом визначають об’єм і форму черева, ступінь заповнення голодних ямок.

Основний метод дослідження рубця пальпація. Її проводять в області лівої голодної ямки і визначають частоту скорочення рубця, силу й ритм скорочень, ступінь його наповнення, характер та консистенцію вмісту, чутливість і напругу стінок.

При аускультації рубця виявляють тріскучі звуки, інтенсивність яких залежить від перистальтики. Перкусією лівої голодної ямки у здорових тварин виявляють тимпанічний звук з різними відтінками, що залежить від кількості газів у рубці. Румінографія – графічний запис скорочень рубця. На одержаній румінограмі визначають: частоту скорочень рубця за 5 хв, силу скорочень, загальну тривалість скорочень, ритмічність скорочень.

Сітку досліджують оглядом, пальпацією, перкусією. Найбільш поширеним і простим методом дослідження сітки є глибока пальпація у ділянці мечоподібного хряща, наступні методи – проба на біль у ділянці холки та натисканням пальцями в десятому міжреберному проміжку одночасно зліва і справа на рівні плечового суглоба. Інколи проводять перкусію важким перкусійним молоточком в 12-му міжреберному проміжку по лінії маклока, в 10-му – по лінії плечового суглоба і у 8-му в місці з’єднання ребер з реберним хрящем.

Книжку досліджують в основному аускультацією, рідше пальпацією і перкусією, інколи проводять її пункцію. Аускультацію виконують з правого боку в ділянці від 7-го до 10-го ребра по лінії плечового суглоба. У здорових тварин чути неголосні крепітуючі шуми, які посилюються під час жуйки і після прийому корму.

При дослідженні сичуга застосовують огляд, пальпацію, перкусію, аускультацію, зондування, ендоскопію. Зовнішню пальпацію проводять сильним натисканням лівим кулаком або кінцями пальців лівої руки, підведеними під реберну дугу, від 12-го до 9-го реберних хрящів.

Методика зондування сичуга розроблена лише у телят молочного періоду годівлі.

б) Дослідження однокамерного шлунка

Шлунок досліджують оглядом, аускультацією, пальпацією, перкусією, зондуванням, ректальним дослідженням, дослідженням його вмісту та іншими методами.

У к о н е й найбільш ефективним методом дослідження шлунка є зондування з отриманням і аналізом його вмісту. Аускультацію шлунка у коней не застосовують. Зовнішня пальпація і перкусія утруднені і мало ефективні. Інколи проводять ректальне дослідження у невеликих коней при гострому розширенні шлунка.

У дорослих с в и н е й внаслідок значного відкладання жиру в підшкірній клітковині і сальнику дослідження шлунка загальними методами майже неможливе. У поросят і підсвинків досліджують шлунок зовнішнім оглядом, пальпацією і зондуванням. Пальпацією ззаду реберних дуг вдається визначити ступінь наповнення шлунка та больову реакцію.

При дослідженні шлунка у м ’я с о ї д н и х використовують ті ж методи що і у свиней. Можливе також зондування шлунка.

У п т а х і в залозистий шлунок досліджують за допомогою загальних клінічних методів неможливо, м’язовий шлунок пальпується зліва.

Важливе значення при дослідженні шлунка має рентгенодіагностика, гастроскопія, дослідження шлункового вмісту і соку.

Власні дослідження.

в) Дослідження кишечнику.

При дослідженні кишечнику, крім даних анамнезу і клінічних ознак, застосовують пальпацію, перкусію, аускультацію, ректальне дослідження та аналіз калу, а в деяких випадках – рентгеноскопію, ректоскопію, пробну пункцію кишечнику, лапароскопію і лапаротомію. Важливе значення має зовнішній огляд тварини.

У жуйних тварин тонкий і товстий кишечник розміщений у правій половині черевної порожнини. Зовнішня пальпація можлива лише у телят, овець і кіз. У дорослої великої рогатої худоби пальпацію кишечнику можна проводити лише через пряму кишку.

У коней тонкий кишечник переважно розміщений у лівій половині, а товстий у правій і частково нижній лівій половині черевної порожнини.

У свиней, методом огляду, пальпації і аускультації, тонкі кишки досліджують переважно з правого боку та в нижній третині лівої стінки черева, а товстий кишечник – з лівого боку. Зовнішнє дослідження можливе лише у поросят і не вгодованих підсвинків.

Власні дослідження.

4. ДОСЛІДЖЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ, ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І АНАЛІЗАТОРІВ.

Центральна нервова система здійснює регуляцію і координацію діяльності всіх органів і систем організму та забезпечує взаємодію організму як єдиного цілого з навколишнім середовищем. Вищим відділом центральної нервової системи являється кора великих півкуль головного мозку і найближчі до неї підкоркові утворення. Складні рефлекторні реакції які здійснюються цим відділом, складають основу вищої нервової діяльності (поведінки) тварин.

Нервову систему досліджують за допомогою огляду, пальпації, перкусії, ренгенографії, хромаксиметрії, енцефалографії, радіотелеметрії, методу рефлексів і фармакологічних проб.

РОБОТА 5.1. ДОСЛІДЖЕННЯ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ.

Мета заняття. Засвоїти методики клінічного дослідження нервової системи.

Матеріали і обладнання. Набір приладів І.П. Шаптала, перкусійні молоточки, плесиметри, набір приладів для дослідження нервової системи тварин, коні, корови, вівці, свині, собаки.

а) Дослідження черепа і хребта

При дослідженні черепа звертають увагу на його об’єм, форму, наявність деформацій, температуру шкіри, болісну чутливість, консистенцію кісток, їх цілісність, характер перкусійного звуку. Перкусію черепа проводять безпосередньо пальцем або зворотнім боком перкусійного молоточка.

Хребет досліджують за допомогою пальпації, визначаючи чутливість, температуру, викривленість. Серед змін хребта відзначають різного роду викривлення: лордоз, кіфоз, сколіоз.

Власні дослідження.

б) Дослідження поверхневих і глибоких рефлексів

Досліджують рефлекси шляхом нанесення певного подразника на відповідну ділянку тіла та рівнем реакції організму.

До поверхневих рефлексів відносяться рефлекси шкіри і слизових оболонок. До шкірних належать : рефлекс холки, хвоста, черевний, анальний, копитної кістки.

До рефлексів слизових оболонок: кон’юнктиви, корнальний (рогівковий), глотковий.

До глибоких рефлексів відносять рефлекси сухожильні, м’язів і окістя. Найбільше клінічне значення мають колінний і ахілового сухожилля.

Власні дослідження.

в) Дослідження вегетативних рефлексів

Найбільш поширені рефлекси ґрунтуються на обліку змін серцевого ритму. До таких рефлексів відносяться: око-серцевий (Даніні-Ашнера), губо-і вухо-серцевий. Око-серцевий рефлекс викликають шляхом натискання пальцями на очні яблука через повіки, губо- і вухо-серцевий – за допомогою накладання закрутки у коней відповідно на верхню губу і вушну раковину.

Інколи використовують фармакологічні методи дослідження вегетативних рефлексів.

Власні дослідження.

г) Дослідження поведінки тварин

Поведінку тварин досліджують спостереженням за змінами положення тіла, рухів очей, вушних раковин, хвоста, кінцівок, приймання корму, води, проявом умовних рефлексів на час годівлі, доїння, враховують прояв динамічного стереотипу, поведінку тварин в стаді, темперамент. Поведінка тварини буде залежати в значній мірі від типу вищої нервової діяльності.

Власні дослідження.

д). Дослідження аналізаторів

Зоровий аналізатор. Зоровий апарат досліджують оглядом у такій послідовності: стан повік, кон’юнктиви, очне яблуко, його положення, рухливість, райдужна оболонка, зіниця, сітківка, наявність виділення з очей.

Слуховий аналізатор. Його стан досліджують за допомогою подразників знайомих тварині, проводять також огляд вушної раковини і зовнішнього слухового проходу.

Стан нюхового аналізатора досліджують за допомогою пахучих рослинних кормів, м’ясних кормів і подразливих речовин.

При дослідженні смакового аналізатора звертають увагу на реакцію тварини при дачі як звичайних так і не звичайних кормів. Дослідження смаку у тварин можна проводити за допомогою заливання у ротову порожнину 1%-них розчинів речовин різного смаку.

При дослідженні аналізатора шкіри враховують здатність тварини сприймати больові, тактильні і температурні подразнення із зовнішнього оточення. Слід мати на увазі, що співвідношення кількості больових, тактильних, холодових і теплових рецепторів на 1 см² поверхні шкіри становить у середньому 100:10:6:1.

Власні дослідження.

Список рекомендованої літератури:

1. Фізіологія сільськогосподарських тварин /В.В.Науменко, А.С. Дячинський, В.Ю. Демченко, І.Д. Дерев’янко. Київ. – Сільгоспосвіта, 1994.– 508 с.

2. Физиология сельскохозяйственных животных /А.Н.Голиков, Н.У.Базанова,З.К.Кожебеков и др.; Под ред. А.Н.Голикова – 3-е изд. перераб. и доп. – М.: Агропромиздат. 1991. – 432 с.

3. Физиология сельскохозяйственных животных /Е.М.Федий, В.В.Науменко.– Колос.: Вища школа, 1978. – 416 с.

4. Физиология сельскохозяйственных животных /А.П.Костин, Ф.А. Мещеряков, А.А. Сысоев. – М.: Колос, 1974.– 480 с.

5. Фізіологія сільськогосподарських тварин: Практикум /В.В. Науменко, А.С. Дячинський, В.Ю. Демченко та ін. – К.: Либідь, 1993. – 224 с.

6. Лабораторні роботи з фізіології сільськогосподарських тварин: Методичні вказівки для студентів факультету ветеринарної медицини та зооінженерного факультету /М.П. Ніщеменко, М.М. Саморай, С.С. Шмаюн.– Біла Церква, 1999.– 79 с.

7. Физиология сельскохозяйственных животных /В.И.Георгиевский.– М.: Агропромиздат, 1990 .– 511 с.

8. Фізіологія людини і тварин /Г.М. Гайченко, В.О. Дибенко, В.Д. Сокур .– Колос.: Вища школа, 2003.– 463 с.

9. Робочий зошит для навчальної практики з фізіології тварин /Т.Б. Прокопішина .– Біла Церква, 2001.– 8 с.

10. Клінічна діагностика внутрішніх хвороб тварин /В.І. Левченко, В.В. Влізло, І.П. Кондрахін та ін.; за ред. В.І. Левченка .– Біла Церква, 2004.– 608 с.

11. Практикум по клинической диагностике с рентгенологией /И.М. Беляков, Г.Л. Дугин, В.С. Кондратьев и др.– М.: Колос, 1992.–226 с.