В. Покарання, що можуть призначатися і як основні і як додаткові (змішані покарання)

1лШтраф— це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК (ч. 1 ст. 53 КК).

Штраф — найменш суворий вид покарання у системі пока­рань. Він передбачений як альтернативне покарання за вчинен­ня більшості злочинів невеликої і середньої тяжкості. Караль­ний момент штрафу полягає в примусовому обмеженні майнових прав засудженого. Моральні переживання (як і у всякому іншому аналогічному випадку) у засудженої особи має викликати і сам факт постановлення обвинувального вироку.

Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчи­неного злочину та з урахуванням майнового стану винного. Його найбільша та найменша межа встановлюється ч. 2 ст. 53 КК у розмірі від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян (зараз — один неоподатковуваний мінімум дорів­нює 17 гривням). Але закон не забороняє встановлювати за конк­ретні злочини більш високі розміри штрафу. Так, умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шля­хом (ч. 1 ст. 209 ¹ КК) караються альтернативно штрафом від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян.

Штраф може виступати як основне, так і як додаткове пока­рання. Як додаткове покарання він може бути призначений лише тоді, коли його спеціально передбачено в санкції статті Особли­вої частини КК. Одночасно бути призначеним і як основне і як додаткове покарання штраф не може.

У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити неспла-чену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із роз­рахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами з розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковува­них мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років (ч. 4 ст. 53 КК).

Ухилення від сплати штрафу особою, засудженою до цього виду покарання, тягне кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 389 КК.

2гПозбавленняправа обійматипевні посади або займатися певною діяльністю. Цей вид покарання полягає у забороні за­судженому обіймати певні, конкретно визначені судом, посади у будь-яких підприємствах, установах і організаціях або займа­тися певною діяльністю на встановлений у вироку строк.

Каральна властивість цього виду покарання полягає у тому, що засуджений обмежується на певний строк у праві обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Цим самим особа втрачає або значно знижує свої професійні навички, позбавляється певних пільг і переваг, можливе також зниження реального рівня її заробітку.

Доцільність застосування цього виду покарання пов’язана з тим, що саме певна посада або певна діяльність, якою займалася особа, дала їй можливість вчинити злочин, за який вона засуд­жується. Крім каральної властивості це покарання має і важли­ве запобіжне значення — недопущення рецидиву аналогічних злочинів з боку засудженого.

Закон не містить переліку посад і видів діяльності, обіймати або займатися якими суд може заборонити, адже в кожному конк­ретному випадку вони можуть бути різними: це можуть бути посади на державній службі, в органах місцевого самоврядуван­ня, в будь-яких структурах незалежно від форм власності.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися пев­ною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п’яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років (ч. 1 ст. 55 КК).

У тих випадках, коли розглядуваний вид покарання зазначе­ний у санкції статті як додатковий, він може бути або обов’язко­вим, або факультативним.

Так, у ч. 2, 3, 4, 5 ст. 191 КК (Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим ста­новищем) позбавлення права обіймати певні посади чи займати­ся певною діяльністю як додаткове покарання є обов’язковим, а в ч. 1 цієї статті — факультативним (“позбавлення права обій­мати певні посади або займатися певною діяльністю або без та­кого”).

Закон вказує на це покарання як додаткове у тих випадках, коли використання своєї посади, професії, роду занять для вчи­нення злочину є найбільш характерним: насильницьке донор­ство (ст. 144 КК), одержання хабара (ст. 368 КК) тощо. Але, по­ходячи з того, що певні посади, професії, рід занять можуть у конкретних випадках сприяти вчиненню будь-якого злочину, в ч. 2 ст. 55 КК формулюється таке положення: “Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене у санкції статті Особливої частини КК за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв’язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю”.

Важливим моментом є початок строку дії розглядуваного покарання як додаткового. Очевидно, що ефективність дії цього покарання важлива тоді, коли особа має можливість реально ви­користати посаду чи рід діяльності в злочинних цілях. Ось чому, коли основним видом покарання суд обирає арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні або позбавлення волі на певний строк, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання по­ширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили (тобто від одного до трьох років). При цьому строк додат­кового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання.

А при призначенні покарання у виді позбавлення права обій­мати певні посади або займатися певною діяльністю як додатко­вого до інших основних покарань, а також у разі застосування ст. 77 КК (застосування додаткових покарань у разі звільнення від основного покарання з випробуванням) — з моменту набран­ня законної сили вироком. Тобто у таких випадках відбування строку додаткового покарання здійснюється одночасно з відбу­ванням основного покарання або в ході іспитового строку для звільнених від відбування покарання з випробуванням.

Ухилення від відбування покарання у виді позбавлення пра­ва обіймати певні посади або займатися певною діяльністю осо­би, яка засуджена до цього виду покарання, тягне кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 389 КК.

Умисне невиконання службовою особою вироку суду, що на­брав законної сили, щодо позбавлення засудженого права об­іймати певні посади або займатися певною діяльністю або пере­шкоджання виконанню цього покарання тягне кримінальну відповідальність за ст. 382 КК.

Контрольні питання

1. Дайте визначення покарання і розкрийте його значення у системі державних заходів боротьби із злочинністю.

2. Назвіть ознаки покарання.

3. Що таке мета покарання і які основні теорії відносно неї відомі в історії дослідження цього питання?

4. Послідовно розгляньте сутність основних теорій покарання.

5. Які складові частини обумовлюють мету покарання у діючому кри­мінальному законодавстві?

6. Що таке система покарань, які її ознаки і значення?

7. Дайте класифікацію покарань за різними критеріями (підстава­ми).

8. Послідовно охарактеризуйте окремі види покарання.

Розділ XV

признАчення ПОКАРАННЯ

15.1. Принципи і загальні засади призначення покарання

15.2. Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті

15.3. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом

15.4. Призначення покарання за сукупністю злочинів

15.5. Призначення покарання за сукупністю вироків

15.6. Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення