ПІДГОТОВКА ДО ЗАХИСТУ ТА ЗАХИСТ

ДИПЛОМНОЇ ТА МАГІСТЕРСЬКОЇ РОБОТИ

Автор дипломної, магістерської роботи повинен отримати на неї письмовий відгук наукового керівника та рецензію від провід­ного спеціаліста даної чи іншої кафедри або практичного працівни­ка, де проводився експеримент.

Відгук наукового керівника дипломної, магістерської роботи пишеться (друкується) в довільній формі. У ньому відзначають: рівень підго­товки студента до виконання професійних функцій: сту­пінь самостійності у виконанні  роботи; новизну постав­лених питань та оригінальність їх вирішення; вміння використовува­ти літературу; ступінь оволодіння методами дослідження; повноту і якість розробки теми; логічність, послідовність, аргументованість, літературну грамотність викладання матеріалу; відповідність вимо­гам державного стандарту; можливість практичного застосування дипломної, магістерської роботи або її окремих частин; і висновок про те, в якій мірі вона відповідає вимогам, що ставляться перед випускниками. Науковий керівник рекомендує роботу до захисту.

Рецензія складається (друкується) у довільній формі. Вона може висвітлювати ті ж питання, що й відгук керівника. Особлива увага в ній повинна бути звернена на: визначення актуальності про­блеми для соціально-педагогічної практики; методику дослі­дження; врахування автором вимог нормативних документів; позитивні якості та недоліки; висновки, пропозиції та рекомендації. Рецензент пропонує державній комісії оцінку роботи за чотирибальною системою: відмінно, добре, задовільно, незадові­льно;  за умови її позитивного захисту.

Завершена дипломна, магістерська робота разом з письмовим відгуком керівника і рецензента подається на кафедру.

У Державну екзаменаційну комісію до захисту дипломної, магістерської роботи подаються такі документи:

1) довідка деканату факультету про виконання студентом навчального плану та оцінки з теоретичних дисциплін, практики;

2) дипломна, магістерська робота в одному примірнику;

3) відгук наукового керівника;

4) одна рецензія на роботу.

До ДЕК подаються інші матеріали, які характеризують нау­кову та практичну цінність дипломної, магістерської роботи (друковані статті з те­ми дослідження, тези наукових доповідей, акти впровадження ре­зультатів роботи в практику та ін.).

Після завершення роботи над рукописом студент готує доповідь на захист перед Державною екзаменаційною комісією.

Доповідь може мати довільну форму, але в ній доцільно ви­світлити такі важливі питання роботи:

§ обґрунтування актуальності теми дослідження;

§ проблема, об'єкт, предмет, мета, завдання та гіпотеза до­слідження;

§ якими методами здійснювалася реалізація завдань, перевірка гіпотези до­слідження;

§ що вдалося встановити, виявити, довести у відповідності до завдань дослідження;

§  елементи новизни у теоретичних положеннях та в практич­них рекомендаціях;

§ з якими труднощами довелось зіткнутися в процесі дослі­дження, які положення, гіпотези не знайшли підтвердження.

Доповідь не повинна перевищувати за часом 10-12 хвилин. У ній повинні міститися також відповіді на основні зауваження науко­вого керівника та рецензента.

Для кращого сприймання присутніми матеріалу потрібно підготувати презентацію – електронну або на великих аркушах паперу – основні визначення понять, таблиці, діаграми, графіки, висновки.

Доповідь можна читати з написаного тексту, але краще розповідати. Це дасть можливість повніше уявити, наскільки ґрунтовно дипломник, магістр опанував матеріал наукового дослідження.

Після доповіді члени ДЕК і присутні доповідачу задають питання. Запитання можуть бути пов'язані з темою випускної роботи, а можуть бути значно ширші від теми роботи, оскільки захист має своєю метою виявити не лише знання з теми дослідження, але й рівень загальної підготовки випускника з обраної спеціально­сті.

Після відповіді на всі питання голова ДЕК читає відгук про роботу, а рецензент, виділений кафедрою з числа співробітників ка­федри або з іншої установи, - рецензію (секретар кафедри за кілька днів до захисту знайомить дипломника, магістра з відгуком наукового керів­ника та рецензією). Після цих офіційних виступів можуть бути ще виступи присутніх.

На всі зауваження у відгуках та рецензіях, а також у виступах під час захисту роботи дипломник, магістр зо­бов'язаний дати вичерпні відповіді. Коли рецензент або хтось із присутніх не задоволений якоюсь відповіддю, він повинен про це сказати, а останній вдруге має з'ясувати вже більш ґрунтовно це питання.

Хід захисту фіксується в протоколі ДЕК. Оцінка виставляється на закритому засіданні ДЕК і оголошу­ється її головою після захисту для всіх дипломників або магістрів на відкритому засіданні.

Захист курсової роботи відбувається публічно перед студентською групою.

ГЛОСАРІЙ

Гіпотеза дослідження. Шлях досягнення кінцевого результату складається з гіпо­тетичної (передбачуваної, здогадної) вказівки на очікування кон­кретної користі, віднесеної до основного предмета дослідження. Гіпотеза є одним із методів розвитку науко­вого знання і вважається головним методо­логічним стержнем будь-якого дослідження. Вона має формуватись як таке припущення, при якому на основі ря­ду факторів можна зробити висновок про існування об'єкта, про зв'язок між явищами або про причини явища, причому цей висновок не можна вважати повністю доведеним

Завдання теоретичні спрямовані на вивчення і вияв­лення причин, зв'язків, залежностей, які дозволяють вста­новити поведінку об'єкта, визначити і вивчити його струк­туру, характеристику на основі розроблених у науці принципів і методів пізнання. Емпіричні завдання вирішуються за допомогою спос­тереження, експерименту, вимірювання, описування.

Експериментяк апробація знання досліджуваних явищ в контрольованих або штучностворених умовах є найважливішою складовою наукових досліджень. Термін «експеримент» означає науко­во поставлений дослід, спостереження досліджуваного яви­ща у певних умовах, що дозволяють багаторазово відтворювати його при повторенні цих умов. Експеримент - важливий елемент наукової практики вважається осно­вою теоретичного знання, критерієм його дійсності. В методо­логічному відношенні експеримент передбачає перехід дослідника від пасивного до активного способу діяльності.    

Мета наукового дослідження - всебічне, об'єктивне і ґрунтовне вивчення явищ, процесів, їх характеристик, зв'язків на підставі розроблених у науці принципів і ме­тодів пізнання, а також отримання корисних для діяль­ності людини результатів, упровадження їх у виробництво для підвищення його ефективності

Наукова інформація - це логічна інформація, яка отримується в процесі пізнання, адекватно відображає закономірності об'єктивного світу і використовується в суспільно-історичній практиці.

Наукове дослідження - цілеспрямоване вивчення за допомогою наукових методів, явищ і процесів, аналіз впливу на них різних факторів, а також вивчення взаємодії між явищами з ме­тою отримання переконливо доведених і корисних для науки і практики рішень. Воно характеризується об'єктивністю, відтворюваністю, доказовістю і точністю.

Об'єкт наукового дослідження - це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію, на яке спрямована пізнавальна діяльність дослідника. 

Предмет дослідження є досліджувані з певною ме­тою властивості, характерні для наукового пізнання, це визначення певного «ракурсу» дослідження як припущен­ня про найсуттєвіші для вивчення обраної проблеми ха­рактеристики об'єкта. Під предметом дослідження розуміється те, що знаходиться в межах об'єкта і завжди співпадає з темою

Проблема дослідження характеризує проблемну ситуацію, яка відображає суперечність між типовим станом об'єкта досліджен­ня в реальній педагогічній практиці і вимогами суспільства до його більш ефективного функціонування.

Тема - це наукове завдання, яке охоплює певну галузь науково­го дослідження. Вона базується на численних наукових питаннях. Під науковими питаннями розуміють дрібніші наукові завдання, які належать до конкретної галузі нау­кового дослідження. Дослідження з окремих тем можуть бути індивідуальними або проводитись групою наукових працівників протягом одного або ряду років. У кожній темі виділяються наукові питання, які вирі­шуються одним або кількома дослідниками.

Метод(від грецького шлях до чого-небудь) - в найбільш загальному випадку означає засіб досягнення мети, спосіб дослідження явища, який визначає планомірний підхід до їх наукового пізнання та встановлення істини.

Науковий метод- це спосіб пізнання явищ дійсності в їх взаємозв'язку та розвитку, спосіб досягнення поставленої мети і завдань дослідження і відповідає на запитання: «Як пізнавати?».

Загальні методи пізнання Виходячи з того, що кожне наукове дослідження може відбуватись на двох рівнях: емпіричному (коли здійснюється процес накопичення фактів) і теоретичному (на якому здійснюється узагальнення знань), відповідно до цих рівнів загальні методи пізнання умовно ділять на три групи:

Ø методи теоретичного дослідження (ідеалізація, формалізація, логічні й історичні методи);

Ø методи, що можуть бути застосовані на емпіричному і теоретичному рівнях (абстрагування, аналіз і синтез, індукція й дедукція, моделювання);

Ø методи емпіричного дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, опитування, експертних оцінок, лабораторний експеримент).

Діалектичний метод - фундаментальний, узагальнений. Метод пізнання дійсності. Об'єктивну основу його утворюють найбільш узагальнені закони розвитку матеріального світу. Діалектичний підхід дає змогу обґрунтувати причинно-наслідкові зв'язки, процеси диференціації та інтеграції, постійну суперечність між сутністю і явищем, змістом і формою, об'єктивність в оцінюванні дійсності.

Історичний і логічний методи дослідження, які дозволяють мислено відтворити досліджуваний об'єкт у всій його об'єктивній конкретності, уявити і зрозуміти його в розвитку. За допомогою логічного методу дослідник на основі опрацювання, критичного аналізу і формулювання своїх пропозицій розвиває існуючі теоретичні уявлення або висуває нові теоретичні припущення. Історичний метод надає можливість для всебічного дослідження явищ і подій у хронологічній послідовності, щоб відкрити їх внутрішні зв'язки та закономірності розвитку.

Абстрагування - це уявне відвернення від неістотних, другорядних ознак предметів і явищ, зв'язків і відношень між ними та виділення декількох сторін, які цікавлять дослідника. Процес абстрагування проходить два етапи:

1) виділення важливого в явищах і встановлення незалежності або дещо слабкої залежності досліджуваних явищ від певних факторів (якщо об'єкт А не залежить безпосередньо від фактора Б, то можна відволікатися від останнього як несуттєвого).

2) полягає у тому, що один об'єкт замінюється іншим, простішим, котрий виступає «моделлю» першого.

Аналіз і синтез. Аналіз- це метод пізнання, який дає змогу поділити предмет на частини з метою його детального вивчення. Синтез,навпаки, є наслідком з'єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле. Аналіз та синтез взаємопов'язані, вони являють собою єдність протилежностей. Залежно від рівня пізнання об'єкта та глибини проникнення в його сутність застосовуються аналіз і синтез різного роду.

Індукція і дедукція.Індукціяявляє собою умовивід від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас в цілому. Як метод дослідження індукції - це процес дослідного вивчення явищ, під час якого здійснюється перехід від окремих фактів до загальних положень. Дедукція - це такий умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знання про загальні властивості всієї множини. Змістом дедукції як методу пізнання є застосування загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ. 

Моделювання- непрямий, опосередкований метод наукового дослідження об'єктів пізнання (безпосереднє вивчення яких неможливе, ускладнене чи недоцільне), який ґрунтується на застосуванні моделі як засобу дослідження. Суть моделювання полягає в заміщенні досліджуваного об'єкта іншим, спеціально для цього створеним. Під моделлю розуміють уявну або матеріально реалізовану систему, котра, відображаючи чи відтворюючи об'єкт дослідження, здатна замістити його так, що вона сама стає джерелом інформації про об'єкт пізнання. Моделі можуть бути фізичні, математичні, природні, достатньо адекватні досліджуваному явищу, процесу.

До методів емпіричного дослідженнявідносять:

Ø методи накопичення первинної інформації про стан досліджуваного явища (спостереження, порівняння, вимірювання, опитування, експертних оцінок, лабораторний експеримент);

Ø методи статистичного аналізу, що мають цільове призначення - обробку отриманих даних, встановлення залежності кількісних та якісних показників аналізу, інтерпретацію їхнього змісту (кореляційний, факторний аналіз, метод імплікаційних шкал та інші).

Спостереження- це систематичне цілеспрямоване, спеціально організоване сприймання предметів і явищ об'єктивної дійсності, які виступають об'єктами дослідження. Як метод наукового пізнання спостереження дає можливість одержувати первинну інформацію у вигляді сукупності емпіричних тверджень.

При організації спостережень важливе значення має чітке виділення об'єкта, який вивчається, постановка мети, визначення системи спостереження, способів фіксацій його результатів. В якості об'єктів спостереження можуть виступати різні процеси: соціальні, педагогічні, фізичні, технології); та ін. Мета спостереження полягає в переважному зосередженні уваги дослідника на окремих сторонах процесу або діяльності, які вивчаються, наприклад, методиці роботи вчителя, рівні активності учнів у пізнавальній діяльності і т.п. План спостереження забезпечує його систему, допомагає виділити послідовність дій спостерігача, визначити їх тривалість та періодичність.

 Метод опитуванняв усній формі (бесіди та інтерв’ю), а також у вигляді письмового або анкетного опитування. Застосування бесід та інтерв'ю вимагає від дослідника чітко поставленої мети, продуманих основних і допоміжних запитань, створення сприятливого морально-психологічного клімату та довіри, вміння спостерігати за ходом бесіди або інтерв'ю і спрямовувати їх у необхідному напрямку, вести записи отриманої інформації.

Особливості анкетного опитування: можливість охопити велику кількість опитуваних осіб; суворий відбір запитань, однакових для всіх анкетованих; навіть можливість стандартних відповідей; анкетування можуть проводити й інші особи. Цей метод дає можливість широко застосовувати математичні методи обробки результатів анкетного опитування. Анкетування можна успішно використати для отримання інформації про типовість різноманітних явищ у процесі навчання і виховання школярів, причому до використання анкетування з цією метою встановлені вимоги, а саме:

§ підбір запитань, які найбільш конкретно характеризували б явище, що вивчається, і давали надійну інформацію;

§ використання як прямих, так і непрямих запитань (наприклад, "Чи подобається Вам професія вчителя?", "Чи згідні Ви з тим, що професія вчителя найкраща?"). Відповідь на друге запитання дає непрямий вияв ставлення до професії, оскільки вона показує згоду, незгоду або ступінь згоди;

§ виключення підказування у формулюванні запитань;

§ попередження двоякого розуміння значення запитань та ін.

Метод опитування служить меті відбору первинного матеріалу і потребує перевірки та підтвердження іншими методами.

Методи тестування. За допомогою тестів порівнюють знання окремих учнів і класів. Найчастіше результати виконання тесту порівнюються кількістю виконаних завдань за відведений час. Тому особливе значення має забезпечення однакової складності завдань, включених у тест. Для цього варто проводити попередні неодноразові випробування тесту в спеціальних групах і вносити після обробки зміни.

Порівняння- це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою установлення схожості чи відмінності між ними, а також знаходження загального, притаманного, що може бути властивим двом або кільком об'єктам дослідження. В результаті порівняння дослідник робить певні узагальнення або умовивід за аналогією.

Метод порівняння буде плідним, якщо при його застосуванні виконуються такі вимоги:

§ порівнюватись можуть тільки такі явища, між якими може існувати певна об'єктивна спільність;

§ порівняння повинно здійснюватись за найважливішими, найсуттєвішими (у плані конкретного завдання) ознаками.

Узагальнення - логічний процес переходу від одиничного до загального чи від менш загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак і якостей об'єктивних явищ.

Умовивід за аналогією - способом узагальнення коли об'єкти чи явища можуть порівнюватися безпосередньо або опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим об'єктом (еталоном).

Порівняння ж об'єктів з еталоном надає можливість отримати кількісні характеристики. Такі порівняння називають вимірюванням.

Вимірювання- це процедура визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру. Цінність цієї процедури полягає в тому, що вона дає точні, кількісно визначені відомості про об'єкт. При вимірюванні необхідні такі основні елементи: об'єкт вимірювання, еталони, вимірювальні прилади, методи вимірювання. Цей метод широко використовується в педагогіці, методиці, психології (якість знань підготовки спеціалістів, успішність тощо).

Метод експертних оціноквикористовується для отримання змінних емпіричних даних. Проводиться опитування спеціальною групою; експертів (5-7 осіб) з метою визначення певних змінних величин, необхідних для оцінки досліджуваного питання. Експерти підбираються за ознакою їх формального професійного статусу - посади, наукового ступеня, стажу роботи тощо.

Методи статистичного аналізу - кореляційний та факторний аналіз, метод імплікаційних шкал

Кореляційний аналіз- це процедура для вивчення співвідношення між незалежними змінними. Зв'язок між цими величинами виявляється у взаємній погодженості спостережуваних змін. Обчислюється коефіцієнт кореляції. Чим вищим є коефіцієнт кореляції між двома змінними, тим точніше можна прогнозувати значення однієї з них за значенням інших.

Факторний аналіздає можливість встановити багатомірні зв'язки змінних величин за кількома ознаками. На основі парних кореляцій, отриманих у результаті кореляційного аналізу, одержують набір нових, укрупнених ознак - факторів. У результаті послідовної процедури отримують фактори другого, третього та інших рівнів. Факторний аналіз дає змогу подати отримані результати в узагальненому вигляді.

Метод імплікаційних шкал- це наочна форма виміру та оцінки отриманих даних, які градуюються за кількістю або інтенсивністю ознак. Шкали класифікуються за типами або рівнем виміру. Прості шкали дають однозначну оцінку тієї чи іншої ознаки. Серію шкал (так звану батарею) можна перетворити в єдину шкалу значень окремих ознак. Ця процедура називається шкалюванням.