Нетрадиційні методи фінансування МК експортних операцій.

Під час вивчення третього питання теми важливо звернути увагу на:

1 метод: міжнародні зустрічні угоди,

2 метод: міжнародний лізинг,

3 метод: факто­рингові та форфетингові операції.

1 метод: міжнародні зустрічні угоди

Зустрічна торгівля - це зовнішньоторговельні операції, при здійсненні яких у документах фіксуються тверді зо­бов'язання експортерів та імпортерів здійснити повний або частковий збалансований обмін товарами.

Сучасна торговельна практика міжнародних корпорацій пе­редбачає використання таких п'яти основних видів зустрічного обміну: бартер, зустрічна закупівля, офсет, продаж через третю сторону, компенсація.

2 метод: міжнародний лізинг

Лізинг класифікують як товарний кредит в основні фонди, і а за формою він схожий з інвестиційним фінансуванням.

Види лізингових платежіввключають:

1) амортизацію фінансованого активу;

2) витрати лізингодавця:

а) пов'язані із залученням капіталу, тобто відсоткові платежі з кредиту;

б) пов'язані з укладанням й управлінням лізинговим контрак­том, тобто операційні;

   3) прибуток лізингодавця.

3 метод: факто­рингові та форфетингові операції.

Факторинг - різновид посередницьких операцій, що про­водяться банком і спеціальними компаніями, що являє собою купівлю грошових вимог експортера до імпортера та їх інка­сацію.

За цієї операції експортер відразу ж отримує готівкою від 70 до 90% від номінальної вартості рахунків-фактур. Інші 10-30 % після вирахування відсотків за кредит і комісії за послуги зарахо­вуються на блокований рахунок експортера. Таким чином фактор-фірма страхується від ризику неплатежу імпортера. Якщо ім­портер оплачує свої зобов'язання у строк, то факторингова ком­панія розблоковує рахунок і повертає залишок клієнту-експортеру. Існує два види факторингу:

1) прихований покупець не інформується про продаж зобов'язань факторфірми. Також жодному з контрагентів експортера не повідомля­ється про кредитування його продажу факторною компанією.

2) відкритий (купуючи вимоги, фактор-фірма застосовує від­криту концесію, тобто повідомляє покупця (імпортера) про уступ­ку вимог експортером).

Вартість факторингу включає:

- відсотки за користування кредитом (вище ринкової ставки по кредитах відповідного терміну на 2-3 % пункти);

- плату за обслуговування (бухгалтерія, інкасування боргу та інші послуги): вилучається як відсотки від суми рахунка-фактури, як правило, у межах 0,5—3 % від суми переуступлених рахунків;

- при безоборотному факторингу спеціальну надбавку за ри­зик у розмірі 0,2-0,5 % від суми кредитування.

Форфетинг - купівля середньострокових векселів, інших боргових і платіжних документів, що виникають з товарних і поставок, спеціальним кредитним інститутом (форфейтером) за готівковий розрахунок без права регресу на експортера і при наданні останнім достатнього забезпечення.

Форфетер бере на себе всі види ризиків.

Форфетирування надає низку істотних переваг експортеру:

- поліпшує позиції експортера за ліквідністю, оскільки фірма негайно отримує готівку;

експортер звільняється від валютних, кредитних, відсотко­вих ризиків;

- зменшуються довгострокові вимоги в балансі фірми, що призводить до зростання її кредитоспроможності;

- зникає необхідність у контролі за погашенням кредиту і ро­боті з інкасації платежів;

- форфетинг не впливає на ліміти експортера по овердрафту або на інший кредит, наданий банком.

Недоліки форфетинга:

- висока вартість: ставка значно більша за звичайні ставки за кредитами, оскільки форфетер бере на себе всі ризики;

- складний пошук для експортера банку, що забажав би діяти як форфетер.

Співвідношення форфетинга і факторингу. Головні відмінності форфетинга від факторингу полягають у:

1) неможливості регресу відносно експортера, тобто експор­тер повністю звільняється від ризику неплатежу;

2) здійсненні форфетинга лише за сприяння банку і спеціаль­ного фінансового інституту (форфетера);

3) продажу лише однієї вимоги;

4) характері вимог - вони повинні мати середньо- і довгостро­ковий характер;

5) взятті на себе також політичних ризиків;

6) сплаті повної суми ціни вимоги (при факторингу звичайно заморожується 10 %);

7) необхідності наявності банківських гарантій імпортеру.

4. Суть і механізм страхування і державної підтрим­ки експортних операцій.

Головна увага під час вивчення четвертого питання теми має бути приділена державному страхуванню експорту.Для стиму­лювання експорту держава часто застосовує страхування експорт­них кредитів, яке здійснюється через державні та напівдержавні організації, а також за допомогою гарантій і доручень уряду. Іс­нування таких форм страхування пояснюється тим, що приватні страхові компанії не в змозі взяти на себе політичні й економічні ризики на тривалий період. Страхування експортного договору залежить від змістовної суті експортної угоди, що лежить в осно­ві цього договору, платоспроможності імпортера та його гарантії (банку чи уряду). У такому разі експортер може застрахувати ри­зик неплатежу за допомогою державного страхування на 85- 95 % суми вимог.

Гарантії видаються при додержанні таких умов:

1) заявник - резидент країни-експортера;

2) товари і послуги мають походження країни-експортера;

3) імпортер згоден сплатити аванс у розмірі 15-20 % від суми поставки;

4) графік погашення заборгованості по середньострокових і довгострокових кредитах передбачає кілька дат погашення про­тягом строку дії кредиту;

5) учасники угоди зобов’язуються своєчасно надавати дані про неможливість своєчасного погашення кредиту і як наслідок - можливі збитки;

6) дія гарантії починається після сплати збору, що отримує страхова організація.

Послуги з державного страхування експортних кредитів на­даються практично у всіх розвинутих країнах, але найбільш ак­тивно вони представлені у Швейцарії, Німеччині, США, Фран­ції, де існують спеціальні інститути, коштами яких управляє держава.

Цими організаціями страхуються звичайно види ризиків:

- зовнішньополітичний;

- заборони на переведення коштів, включаючи ризик мораторію;
   - кредитний, якщо замовник або боржник є державною уста­новою (кредитні ризики приватних замовників не страхуються).

Способи страхування експортних ризиків.Існують різні способи зниження ризиків, пов'язаних зі здійсненням експортно-імпортних операцій, а саме: банківські інструменти страхування ризиків (акре­дитив, гарантія) і страховки, особливо спеціальних страхових товариств.

Таблиця 11.2 - Способи страхування експортних ризиків при довгострокових угодах

Зміст імпортних операцій.

Самостійне вивчення п'ятого питання теми грунтується на ро­зумінні способів фінансування імпорту.Джерела фінансування імпорту схожі з джерелами фінансування експорту. Це зумовлено тим, що надання кредиту експортеру дозволяє йому розширяти торговий кредит імпортеру (наприклад, коли банк готовий надати експортеру аванс під інкасо, експортер має можливість погоди­тись на оплату товару шляхом строкової тратти), а також тим, що надання кредиту імпортеру дозволяє експортеру отримати оплату негайно (використовуючи, наприклад, лізингові або форфетингові операції).

Способи фінансування імпортерів:

1) банківський овердрафт у національній або іноземній валюті;

2) позичка в національній або іноземній валюті;

3) торгівля по відкритому рахунку;

4) фінансування шляхом комісійної фірми;

5) розрахунки за допомогою акцептного акредитива та акре­дитива з розстрочкою платежу;

6) лізинг;

7) форфетинг;

8) фінансування покупця;

9) зустрічна торгівля;

10) банківський акцепт;

11) позичка під продукцію.

Тема 12 Інвестиційні операції міжнародних корпорацій

Навчальні цілі вивчення теми:

1. Роз'яснити природу і функції міжнародного ринку інвес­тицій.

2. Розкрити механізм прямих іноземних інвестицій.

3. З'ясувати портфельні інвестиції міжнародних корпорацій.

4. Встановити відмінності міжнародних інвестиційних ком­паній.

Передумова до теми:

1. Інвестиційна діяльність міжнародних корпорацій означає використання тимчасово вільних коштів для придбання фінансо­вих і матеріальних активів, що мають принести доходи в майбут­ньому.

2. Інвестиційні операції міжнародних корпорацій становлять провідну ланку системи міжнародного інвестування.

3. Діяльність міжнародних корпорацій на інвестиційному рин­ку базується на загальних законах сучасної фінансової теорії.

Міжнародний ринок формується і розвивається як частина світового ринку капіталу. Для конкретнішого розу­міння цього положення можна скористатись наведеною нижче табл. 12.1.

Таблиця 12.1 - Джерела фінансування міжнародної корпорації

Ця таблиця поєднує географічні і структурні фактори фінан­сування розвитку компанії. Вибори 1 і 2 пов'язані з рухом капіта­лу в материнській країні, а 3 і 4 - в зарубіжних країнах. Вибір 1 потребує реінвестування прибутку, а 2 - випуску цінних папе­рів. Для того щоб скористатись джерелом 3 для фінансування штаб-квартири в материнській країні, доцільно мати філію з не­розподіленим прибутком. Саме в такому разі виникає міжнарод­ний рух капіталу і починають діяти міжнародні джерела інвесту­вання. Подібну таблицю можна скласти з позицій напрямів використання тимчасово вільних коштів.

Остаточний вибір як джерел капіталу для фінансування розвит­ку корпорацій, так і шляхів вкладення коштів як інвестицій зале­жить, з одного боку, від стратегічних пріоритетів корпорації, а з іншого, — від різноманітних обмежень. Таблиця дозволяє уточни­ти співвідношення між різними інвестиційними процесами та предметом курсу «Міжнародний менеджмент».

Для цього запро­понуємо деякі формули:

Формула 1=>1 означає, що внутрішні джерела інвестування використовуються для розвитку підрозділів у материнській країні. Цей інвестиційний процес не є міжнарод­ним, оскільки не потребує валютних обмінів, а тому виходить за межі предмета курсу «Міжнародний менеджмент».

Формули 1=>3 та 3=>1 означають рух інвестицій між материнською компані­єю та зарубіжними підрозділами однієї міжнародної корпорації. Це частина міжнародного потоку капіталів, яка потребує валют­них обмінів, а тому входить до предмета курсу «Міжнародний менеджмент». Більше того, приймаючі країни більше зацікавлені в потоці 1 => 3, який є найбільш обнадійливим, оскільки саме з ним пов'язані прямі іноземні інвестиції, що реально сприяють піднесенню економіки.

Міжнародний потік інвестицій можливий і всередині чверті 3, коли йдеться про використання зарубіжним відділенням країни «X» інвестиційних ресурсів у країну «У». То­ді формула інвестиційного потоку матиме вигляд Зу=>З_х. Цей варіант широко вживається за умов стратегічного профілю регіоцентризм, який ґрунтується на регіональному перерозподілу прибутку.

Міжнародний характер мають і потоки 2 => 3 і 3 => 2, тому вони входять до предмета курсу. Однак, варіант 3 => 2 є мало­ймовірним і складним, а варіант 2 => 3 ризикованим, оскільки цикл руху інвестицій на фондових ринках материнської країни та отримання віддачі від цих інвестицій у зарубіжних відділеннях ніколи не збігаються, що ускладнить узгодження фінансових по­токів у різних валютах.

Потоки 3=>4 та 4=>3 не входять до предмета курсу «Міжнародний менеджмент», якщо йдеться про одну країну. Однак, якщо це різні країни, то ситуація змінюється. Через складнощі фінансового менеджмента в цьому разі зазначе­ні варіанти З_х => 4_У чи 4у => З_х вживаються рідко, переважно в спекулятивних цілях. Одним з таких прикладів є операції хедж-фонду «Квантум» у серпні—вересні 1992 р. під керівництвом Дж. Сороса на кредитному валютному і фондових ринках Захід­ної Європи та Японії проти фунта стерлінгів, які дозволили отримати дохід близько 2 млд дол. США.

Табл. 12.1 дає можливість проілюструвати важливий для ро­зуміння теми парадокс Фельдстейна-Хоріоки, який полягає у тому, що, незважаючи на вільний міжнародний рух капіталу, йо­го власники і менеджери транснаціональних корпорацій утриму­ють більшу його частину вдома. На думку ав­тора цієї концепції, гарвардського економіста Мартіна Фельд­стейна, мобільний у міжнародних масштабах капітал найчастіше полює за тимчасовим виграшем, а при зміні умов швидко вхо­дить до країн і виходить з них. Цей капітал дістав назву «гарячі гроші».Інший тип капіталу «терплячі гроші»підтримують між­народні переміщення довгострокових інвестицій.

1. Природа і функції міжнародного ринку інвес­тицій.

Міжнародні інвестиції мають суперечливу природу. У цьому зв'язку варто звернути увагу студентів на розбіжності між інте­ресами корпорації та країн, в яких вони діють. Інтереси корпора­ції полягають в отриманні додаткових прибутків від розміщення інвестицій за кордоном або здешевленні залучених інвестицій для розвитку корпорації. Материнська країна зацікавлена в роз­міщенні інвестицій на своїй території або ж у фінансових надхо­дженнях від зарубіжних філій у вигляді частини прибутків. Зару­біжні країни зацікавлені не лише у зростанні обсягів виробництва і створенні робочих місць, айв імпорті технологій, залученні су­часного досвіду ведення бізнесу, навчанні персоналу, піднесенні іміджу країни.

Доцільно зважувати і на певне ущільнення національного су­веренітету країн, що залучають іноземні інвестиції. Адже при­ймаючі країни стосовно міжнародних корпорацій повинні дотри­муватись загальноприйнятих норм взаємодії.

Нарешті, важливо зважувати на інвестиційні ризики, які виникають при розміщенні тимчасово вільних коштів за кордоном. Вони пов'я­зані із ситуацією в приймаючих країнах, а також з непередбачуваними змінами валютних курсів і цін на фондових ринках.