Менеджмент валютних ризиків.

Основні ланки цієї системи представлені на рис. 10.3. Як видно з цієї схеми, вихідними ланками управління валютними ризиками є, з одного боку, інформаційне забезпечення руху курсів валют, що цікавлять компанію, а з іншого, — очікувані грошові потоки в кожній валюті. Рух грошових курсів відповідно до рис. 10.2 дає змогу прогнозувати валютні обміни. Розрахунок розміру і напрямів грошових потоків дозволяє оцінити потенційні збитки від коливань валютних курсів. Виходячи з цього, розробляються заходи щодо управління валютними ризиками.

Рис. 10.3. Менеджмент валютних ризиків

Валютні ризики поділяються на три групи, кожна з яких потребує використання спеціальних міжнародних фінансових інструментів:

1 група) Валютні операційні ризики являють собою ризики, пов’я­зані зі змінами обмінних курсів у період між поставками продукції та здійсненням платежів.

Якщо курс валюти експортера порівняно з валютою імпортера зростає, то експортер може потерпати від несприятливого обмінного курсу, оскільки отримує від імператора встановлену кількість валюти його країни, якщо це було передбачено в контракті. Після обміну експортер матиме національної валюти менше, ніж планував. Звичайно, експортер може укласти контракт у валюті своєї країни. Але і в цьому разі він не позбавляється валютних ризиків, оскільки валюта експортера може знецінюватись, а імпортеру менше доведеться витрачати своєї валюти, щоб розрахуватись по контракту. Тому учасники міжнародного бізнесу вимушені вдаватись до страхування валютних ризиків, що потребує певних витрат, проте в цілому вони значно менші за можливі збитки. Але головна перевага страхування оперативних валютних ризиків полягає в тому, що бізнес стає передбачуваним. Головними інструментами управління операційними валютними ризиками є:

1. Уникнення ризиків: а) передача ризиків шляхом укладання контрактів у валюті експортера; б) попередня оплата; в) сальдування операційних валютних ризиків шляхом укладання контрактів на продаж одних товарів і купівлю інших з парт­нерами однієї і тієї самої країни; г) проведення розрахунків протягом тривалого часу; д) «кошикове» хеджування - використання платежів і надходжень у великій кількості валют.

2. Короткострокове управління операційними валютними ризиками:

а) форвардні валютні контракти; б) ф’ючерсні валютні контракти; в) хеджування короткостроковим кредитом; г) валютні опціони; д) перехресне хеджування шляхом укладання контракту на іншу валюту, курс якої прив’язаний до партнерської.

3. Довгострокове управління операційними валютними ризиками: а) паралельні (компенсаційні) позики; б) валютні свопи; в) кредитні свопи.

2 група) Перерахункові (бухгалтерські) валютні ризики. Вони пов’язані з веденням бухгалтерських записів і перерахунком вартості активів і пасивів з однієї валюти в іншу. У разі непередбачуваних змін валютних курсів виникають несподівані зміни в заявленому фінансовому стані компанії, штучному перебільшенні чи зменшенні певних статей балансу, насамперед прибутку. Перебільшення прибутку провокуватиме акціонерів вимагати більше дивідендів на шкоду інтересам розвитку компанії. Заниження прибутків буде псувати рівень рентабельності, а отже, інтерес в інвесторів. До цього слід додати й відмінності в системі ведення бухгалтерського обліку в різних країнах, що ускладнює складання об’єктивного консолідованого балансу корпорації.

У процесі ведення бухгалтерського обліку застосовуються три основні методи перерахунків:

1. Метод чистого обігового капіталу, згідно з яким поточні активи і пасиви перераховуються за поточним обмінним курсом, а довгострокові активи і пасиви — за початковим обмінним курсом.

2. Монетаристсько-немонетаристський метод, відповідно до якого грошові активи перераховуються за поточним обмінним курсом, а негрошові активи — за початковим обмінним курсом. Грошові зобов’язання перераховуються за поточним курсом.

3. Метод повного розрахунку, тобто перерахунок усіх статей фінансової звітності за поточним обмінним курсом. Це найпростіший метод, тому він рекомендований до використання Інститутом привілейованих аудиторів Англії та Шотландії.

Кожен із зазначених методів спричиняє певні ризики, для хеджування яких використовуються два підходи:

1. Зіставлення активів та зобов’язань залежно від того, яка валюта стосовно компаній є функціональною — материнська чи іноземна.

2. Застосування інструментів управління операційними валютними ризиками, зокрема перехресного хеджування.

Вивчення цього питання з урахуванням знань студентів з бухгалтерського обліку, а також міжнародних фінансів повинно привести їх до висновку про ненадійність хеджування перерахункових валютних ризиків. Тому чимало фінансових аналітиків рекомендують міжнародним корпораціям ігнорувати бухгалтерські валютні ризики і зосередити свою увагу на управлінні економічними ризиками.

3 група) Економічний валютний ризик пов’язаний зі зміною вартості компанії внаслідок несприятливих змін обмінних курсів у тому разі, коли їх дія поширюється на очікувані надходження грошових коштів. Найбільш популярними інструментами управління економічними валютними ризиками є:

1) вирівнювання грошових потоків, які надходять до компанії і залишають її при зміні вартості валют;

2) глобальна диверсифікація;

3) вирівнювання активів та пасивів стосовно використовуваних валют, термінів виконання зобов’язань і партнерів по бізнесу.