Поеми «Іліада» та «Одіссея» – вершина героїчного епосу

Легендарний давньогрецький поет Гомер увійшов в історію світової літератури як творець неперевершених епічних поем «Іліада» та «Одіссея», які не були записані майже три століття і зберігалися лише в народній пам’яті.

Немає жодних достовірних біографічних даних про Гомера, неможливо навіть точно сказати, коли він жив. Одні вчені вважають, що у XII ст. до н.е., другі — у XI ст., треті — у X ст., четверті — у VII і навіть у VI ст. до н.е. Важко точно встановити й місце, де він жив. Ще в античності популярною була епіграма про те, що сім міст сперечалися між собою за честь називатися батьківщиною Гомера:

Сім сперечалися міст і звалися Гомера вітчизною:

Смірна, Родос, Колофон, Самалін, Ірос, Аргос й Афіни.

Зараз прийнято вважати, що Гомер народився у м. Смірні в Малій Азії (тепер турецьке місто Ізмір), а потім жив на островах Хіосі й Іосі.

У давнину Гомера змальовували як сліпого мандрівного співця, який володів даром провидця та знав усе про минуле і майбутнє. Стародавні греки високо шанували Гомера, тільки його називали словом «поет» і вживали щодо нього епітет «божественний». Платон вважав, що Гомер «виховав усю Елладу».

Поширення гомерових поем відбувалося завдяки аедам–еллінським поетам, які виконували епічний твір, акомпануючи собі на лірі чи кіфарі. Пізніше виконавцями епосу стали рапсоди, які вже не імпровізували, а декламували епічні поеми в урочистій обстановці на святах. Вважають, що гомерівські поеми були записані в VI ст. до н.е. в Афінах особливою комісією, створеною за наказом афінського тирана Пісістрата, саме зі слів рапсодів.

Микола Гнєдич, перекладач «Іліади», назвав гомерівський епос «найдивовижнішою енциклопедією давнини». Обидві поеми в яскравих реалістичних рисах відтворюють явища реального життя і побут грецьких племен: в «Іліаді» використано матеріал воєнно-героїчного змісту, а в «Одіссеї» – побутово-казкового. Весь текст поем насичений даними географічного, етнографічного, астрономічного, медичного та іншого характеру.

Основою епосів стали міфи про Троянську війну. Приводом для війни стало яблуко з написом «Найгарнішій», яке на весілля Пелея і Фетіди підкинула богиня чвар Еріда, бо її на нього не запросили. Троянський царевич Паріс повинен вибирати найчарівнішу серед трьох богинь: Геру, Афінуабо Афродіту. Він віддав перевагу Афродіті, бо за це богиня пообіцяла йому найчарівнішу жінку – Єлену, дружину ахейського царя Менелая. Щоб повернути дружину Менелай збирає військо, яке очолює його брат Агамемнон і веде його до Трої. В облозі Трої приймають участь найвидатніші герої Греції. Серед них Ахілл і Одіссей. Війна тривала 10 років і закінчилась перемогою ахейців. До троянського циклу міфів відносяться і міфи про повернення героїв додому, зокрема про десятирічні мандри Одіссея.

Назва першої з поем «Іліада» – пов’язана з іншою назвою Трої– Іліон, міста, яке греки десять років тримали в облозі. Судячи з назви, поема мала б висвітлювати всі події Троянської війни, але поема описує лише події 51 дня до падіння Трої. Також у поемі не висвітлюються ані причини, ані хід війни. Сюжет поеми точно визначається її початковими рядками:

Гнів оспівай, о богине, нащадка Пелея Ахілла...

Її зав’язка – гнів Ахілла на Агамемнона, який забрав собі Ахіллову бранку. Ображений Ахілл відмовляється приймати участь у бойових діях і ахейці терплять поразки.

Події в «Іліаді» розгортаються в хронологічній послідовності. Кульмінація поеми – бій Ахілла з троянським царевичем Гектором. Ахілл повертається на поле бою, щоб помститися за смерть свого друга Патрокла, який вийшов на поле бою в обладунку Ахілла і був убитий Гектором. Двобій описується дуже детально. Він завершується перемогою Ахілла. Пріам умовляє героя віддати тіло сина за великий викуп, і Ахілл, розчулений батьківськими слізьми врешті погоджується. «Ілліада» завершується сценою поховання і оплакування Гектора.

З батальними сценами в «Іліаді» контрастують мирні: прощання Гектора і Андромахи, сцени поховання Патрокла, після якого відбуваються змагання воїнів, на щиті Ахіла детально описуються картини мирної праці. Так автор протиставляє війну миру.

Зав’язка «Одіссеї» – теж гнів, гнів Посейдона на Одіссея, за те, що той осліпив його сина циклопа Поліфема. Але в «Одіссеї» не одна а три сюжетні лінії: подорож сина Одіссея Телемаха в пошуках батька, подорож самого Одіссея і історія сватання женихів до Пенелопи. Хоч ці сюжетні лінії розвиваються паралельно, але їх події в поемі зображуються як такі, що відбуваються послідовно, а в сюжеті про подорож Одіссея порушена хронологічна послідовність подій і багато з них викладені ретроспективно. Ми зустрічаємося з героєм вже наприкінці його подорожі, коли він знаходиться на острові Каліпсо, де пробув вже 7 років. За наказом богів Калліпсо відпускає Одіссея. Буря викидає його на острів феаків, де на бенкеті у царя Алкіноя Одіссей розповідає про свої мандри, про те, що сталося з ним і його товаришами на острові кіконів, лотофагів, циклопів, бога вітрів Еола, лестрігонів, про чари Цірцеї, острів сирен, страшних Сцилу і Харибду, про перебування в Аїді та на острові Геліоса. Факійці допомагають Одіссею повернутись на рідну Ітаку, де він спочатку зустрічається з сином і у вигляді жебрака з’являється в палаці. Там безчинствують женихи. Під час змагання в стрільбі з луку, яке влаштовує Пенелопа, Одіссей розправляється з женихами, карає служниць і відкривається Пенелопі. Завершує поему зустріч Одіссея з батьком і примирення з родичами вбитих женихів. В обох поемах детально описані звичаї і побут тогочасних греків. На українську мову епоси переклав Борис Тен.

В «Ілліаді» і «Одіссеї» Гомера величезна кількість дійових осіб і серед них, безумовно, боги. Саме боги впливають на долю героїв, їх наказ або порада обумовлює дію персонажа. Афіна, зокрема, постійно допомагає Одіссею.

Образи героїв статичні, оскільки не розкривається їх внутрішній світ, думки. Автор описує лише зовнішні прояви почуттів. Звичайних воїнів Гомер характеризує 2-3 словами. Головними ж героями є надзвичайні особистості: царі, герої. Це, перш за все, Ахілл, Гектор і Одісей. Вони втілюють ідеал епічного героя, героя-воїна.

Ахілл уособлює військову відвагу і мужність, як ії розуміли давні греки. Він не боїться смерті, хоч знає, що мусить загинути під Троєю. Йому притаманне загострене почуття власної гідності, і він ніколи не приховує своїх почуттів, зокрема гніву. Ображений Агамемноном, Ахілл готовий його вбити. Він гнівно відкидає пропозицію Гектора домовитися про те, щоб не нівечити його тіло в разі перемоги, але Ахілл здатен і на співчуття. Він врешті-решт віддає тіло батькові для поховання. Хоч Гектор і ворог ахейців, він теж зображується як справжній герой. Йому притаманне високе почуття честі, його люблять і шанують троянці. Більш за все він боїться, що троянці можуть його звинуватити в нестачі сміливості, в невмінні керувати військами. Він долає невпевненість і страх і вступає в двобій з Ахіллом. Як люблячий чоловік і батько Гектор постає в сцені прощання з Андромахою.

Справжнім героєм показаний і Одіссей. Після Ахілла і Діомеда він третій за доблестю у війську ахейців. Але перемагати і долати перешкоди йому допомагає розум і хитрість. Саме тому його називають «велемудрим», «розумним», «хитромудрим», саме завдяки його хитрості супутникам Одіссея вдається вийти з печери циклопа Поліфема. Розум допомагає йому помститися зухвалим женихам своєї дружини: за його порадою слуги виносять зброю женихів із зали, де відбувалося змагання у стрільбі з лука, і зачиняють двері. Одіссей любить свою рідну Ітаку, будь-що намагається повернутися до дружини і сина. І хоч кохання німфи Калліпсо могло подарувати йому вічну молодість і безсмертя, він прагне додому.

В «Одіссеї» уперше з'являється жіночий образ, рівний чоловічому – Пенелопа, многомудра – гідна дружина Одіссея.

Крім головних героїв, в епосах Гомера виведено багато другорядних. Це Мікенський цар войовничий Агамемнон, спартанський цар Менелай, мудрий Нестор – вічний тип старця, який любить згадувати роки юності і давати поради, войовничий Діомед з Аргоса, троянський цар Пріам.

Поеми Гомера – класичні зразки давніх епосів, які розповідають про героїчні події далекого минулого. Їм властива гіперболізація, величний (гомерівський) спокій, який проявляється в тому, що всі події: і щасливі, і драматичні – описуються однаково, докладно і відсторонено.

Значення гомерівських поем закладено в моральних цінностях. У цей час саме формувалися уявлення про моральність. Героїзм і патріотизм – не головні цінності, які цікавлять Гомера. Головне, що хвилює автора це – проблема сенсу та цінності людського життя та тема людського обов'язку: перед батьківщиною, родом та предками. Життя у всесвітньому масштабі представлене як вічнозелений гай. Але смерть не привід для горя – її не можна уникнути, але треба гідно зустріти. В творах Гомера формуються уявлення про людську дружбу: Одіссей і Діомед, Ахілл і Патрокл, про вірність: Пенелопа, Андромаха.

У гомерівських героях втілилися узагальнені риси всього грецького народу. Образи воїнів відрізнялися різноманіттям. У Гомера немає двох однакових воїнів. Вважалося, що людина вже народжується з певними якостями, і протягом життя нічого змінитися не може. Гомерівські герої позбавлені рефлексії або роздвоєності: доля – це доля, тому приреченості немає.

Підсумовуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що характерними стилістичними особливостями гомерівського епосу є:

1. Закон ретардації – навмисна зупинка дії. Ретардація – це відступ, вставна поема, яка оповідає про минуле або викладає погляди греків. Поеми виконувалися усно й під час ретардації автор і виконавець намагався привернути увагу до ситуації: наприклад, опис жезла Агамемнона або щита Ахілла. Ретардація допомагає розширити рамки зображення.

2. Закон подвійної мотивації подій.Закон хронологічної несумісності одночасних подій у часі. Автор епічних поем наївний, йому здається, що якщо він буде зображувати одночасно дві одночасних події, те це буде неприродно. Яскравий приклад: розмова Пріама й Єлени.

3. Повторення. До третини тексту приходиться на повтори.Для усної народної творчості характерні повтори та постійні формули; найчастіше це явища природи, спорядження колісниць, озброєння греків, троянців, епітети-прикраси, твердо закріплені за героями, предметами, богами (волоока Гера, Зевс-хмарогінний). Боги як досконалі створіння заслуговують епітета «золотий». Всі боги повинні бути розумними, всезнаючий: Афіна – заступниця, захисниця, нескорима, незламна, Арес – ненаситний війною, згубник людей, заплямований кров'ю, знищувач стін.

4. Епічні порівняння. Прагнучи до наочності зображення, поет прагне кожен опис перевести на мову порівняння, що переростає в самостійну картину. Всі порівняння Гомера  належать до побутової сфери: бої за кораблі, греки тіснять троянців, греки боролися як сусіди за межі на сусідніх ділянках. Лють Ахілла – порівняння з молотьбою, коли воли топчуть зерна.

5. Поєднання вимислу з деталями реалістичної дійсності. Межа між реальністю й фантастикою стирається, як, наприклад, опис печери циклопа: спочатку всебуло дуже реалістично, але потім з'являється страшне чудовисько і створюється ілюзія об'єктивності.

6. Поеми написані гекзаметром – шестистопним дактилем, причому остання стопа усічена. Посередині робиться цезура – пауза, що ділить вірш на два піввірші й дає йому розміреність. Все античне віршування засноване на чітко впорядкованому чергуванні довгих і коротких складів, причому кількісне співвідношення наголошених і ненаголошених складів 2:1, але наголос не силовий, а музичний, побудований на підвищенні й зниженні тону.