Оцінка динаміки грошових потоків по періодах. Балансовий метод оцінки грошових надходжень.

За допомогою аналізу звіту про рух грошових потоків можна встановити рівень фінансування діяльності під-ва, залежність під-ва від зовнішніх джерел, дивідендну політику, здатність створювати грошові резерви, реальний стан платоспроможності під-ва.

Аналіз грошових потоків, їх абсолютних значень визначають такі показники:

Надходження;

Витрати та платежі;

Чистий грошовий потік;

Структура грошового потоку за видами діяльності;

Наявність грошей на рахунках під-ва.

Якщо протягом тривалого періоду буде формуватись відємне значення чистого грошового потоку, це призведе до дефіциту грошових коштів на під-ві. Ще однією ознакою погіршання фінансового стану під-ва виступає розбалансованість структури грошових потоків.

Якщо тривалий час спостерігається дефіцит грошових коштів від основної діяльності, то як наслідок може погіршитись платоспроможність під-ва, при цьому дана ситуація може супроводитись надлишком грошових потоків від інвестиційної або фінансової діяльності.

Однією з основних умов стабільного фінансового стану підприємства є надходження грошових коштів, що забезпечує покриття його поточних зобов'язань. Відповідно відсутність такого мінімального необхідного запасу грошових коштів свідчить про фінансові труднощі підприємства. В той же час надмірна величина грошових коштів свідчить про те, що реально підприємство несе збитки, пов'язані з інфляцією і знеціненням грошей. В зв'язку з цим виникає необхідність розраховувати показники використання грошових коштів на підприємстві.

Ступінь збалансованості грошового потоку може бути виражена не лише абсолютною, а й відносною величиною. Коефіцієнт збалансування грошового

потоку визначається, як відношення вхідних грошових потоків до вихідних

грошових потоків. Значення даного показника на рівні дещо більше одиниці

свідчить про збалансовані грошові надходження і витрати. Важливим завданням є аналіз даного коефіцієнта в динаміці, так як дозволяє судити про

рівень ділового ризику.

Метод порівняльної рейтингової оцінки, метод рейтингового фінансового аналізу, інтегральна рейтингова оцінка.

Метод порівняльної рейтингової оцінки.

В процедурі методики порівняльної рейтингової оцінки фінансового стану підприємства виділяють наступні етапи:

-збирання та аналітична оцінка вихідної інформації;

-обгрунтування системи показників, що використовуються для рейтингової оцінки фінансового стану та їх класифікація;

-розрахунок підсумкових показників рейтингової оцінки;

-класифікація підприємств за рейтингом.

Система вихідних показників для рейтингової оцінки включає показники:

-оцінки ліквідності;

-фінансової стійкості;

-ділової активності;

-рентабельності.

В основу методики покладено порівняння підприємства по кожному показнику фінансового стану з умовним еталонним підприємством, яке має найкращі показники з усіх порівнюваних підприємств. Тобто базою розрахунку для отримання рейтингової оцінки є не суб¢єктивні оцінки експертів, а найбільш високі результати з усієї сукупності реальних показників.

Методика порівняльної рейтингової оцінки може бути представлена у вигляді послідовності наступних дій:

-вихідні дані подаються у вигляді матриці, тобто таблиці, де за стрічками записані номера показників (і = 1, 2, 3, … n), а за стовпчиками- номера підприємств (j = 1, 2, 3, … m);

-за кожним показником знаходиться максимальне значення і заноситься в стовпчик умовного еталонного підприємства (m + 1);

-вихідні дані матриці стандартизуються у співвідношенні відповідного показника еталонного підприємства за

Метод рейтингового фінансового аналізу.

Ця методика базується на тому, що система фінансових коефіцієнтів рейтингової оцінки підприємства повинна відповідати наступним вимогам:

-фінансові коефіцієнти повинні бути максимально інформативними, не суперечити один одному і давати цілісну картину стійкості фінансового стану підприємства;

-в економічну розумінні фінансові коефіцієнти повинні мати однакову направленість (зростання коефіцієнта означає покращення фінансового стану);

-для всіх показників повинні бути вказані числові нормативи мінімального задовільного рівня або діапазону змін;

-фінансові коефіцієнти повинні розраховуватися лише за даними публічної фінансової звітності підприємства;

-фінансові коефіцієнти повинні давати можливість здійснювати рейтингову оцінку підприємства як в часі (за ряд періодів), так і в просторі (в порівнянні з іншими підприємствами).

Сутність ліквідності підприємства та її значення для оцінки фінансового стану.

В ринкових умовах господарювання ліквідність і платоспроможність підприємств вважається однією з найважливіших характеристик їх діяльності. Вона визначає не тільки взаємовідносини підприємства з партнерами, суб’єктами фінансового ринку, державою, а й його успішне функціонування чи банкрутство. Результати аналізу ліквідності та платоспроможності цікавлять перш за все кредиторів підприємства, оскільки це дає відповідь на питання про його здатність погасити свої зобов’язання. Ліквідність підприємства — це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов'язань.

Ліквідність розглядають з двох позицій:

-як час, необхідний для продажу активу;

-як суму, одержану від продажу активу.

Наслідками низького рівня ліквідності є нездатність підприємства сплатити свої поточні борги і зобов’язання , що веде, в свою чергу, до обов’язкового продажу довгострокових фінансових вкладень та активів і, в найгіршому випадку, - до зниження дохідності, до неплатежів і банкрутства.

Ліквідність підприємства характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів (грошові кошти та Їх еквіваленти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.

Розрізняють ліквідність балансу і ліквідність підприємства.

Аналіз ліквідності балансу здійснюється за наступною методикою:

1. За ступенем ліквідності всі активи поділяються на наступні групи:

-абсолютно ліквідні (грошові кошти, поточні фінансові інвестиції);

-середньоліквідні (розрахунки з дебіторами);

-малоліквідні (незавершене виробництво, запаси, готова продукція, витрати майбутніх періодів, інші оборотні активи);

-неліквідні (необоротні активи).

2. За термінами погашення пасиви поділяються:

-термінові (поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом, позабюджетних платежів, зі страхування, з оплати праці, з учасниками, з внутрішніх розрахунків, інші поточні зобов’язання);

-короткострокові (короткострокові кредити банків, поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями і веселі видані);

-довгострокові (довгострокові зобов’язання);

-постійні (власний капітал, забезпечення наступних витрат і платежів, доходи майбутніх періодів.

Баланс вважається ліквідним, якщо перша група активів (А1) більша першої групи пасивів (П1), друга група активів (А2) більша другої групи пасивів (П2), третя група активів (А3) більше третьої групи пасивів (П3), а четверта група активів (А4) менше четвертої групи пасивів (П4).